Стаття 945.   Зміна умов зберігання

1. Зберігач зобов'язаний негайно повідомити поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі і отримати його відповідь.

У разі небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі зберігач зобов'язаний змінити спосіб, місце та інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді поклажо­давця.

2. Якщо річ пошкоджена або виникли реальна загроза її пошкодження чи інші об­ставини, що не дають змоги забезпечити її схоронність, а вжиття заходів з боку по­клажодавця очікувати неможливо, зберігач має право продати річ або її частину.

Якщо зазначені обставини виникли з причин, за які зберігач не відповідає, він має право відшкодувати свої витрати з суми виторгу, одержаної від продажу речі. Наявність зазначених обставин доводиться зберігачем.

1. Якщо договором зберігання встановлені умови зберігання, їх зміна є зміною умов договору, а тому вона допускається лише відповідно до ст. 651, 652 ЦК. Зберігач при необхідності зміни умов зберігання має повідомити поклажодавця. Правило ч. 1 ст. 945 ЦК про обов'язок зберігача отримати відповідь від поклажодавця буквальному тлу­маченню не підлягає, бо отримати те, чого особі не передають, остання не взмозі. Це формулювання треба тлумачити так, що до отримання відповіді про згоду поклажодав­ця на зміну умов зберігання зберігач не вправі одностороннє змінити ці умови. Лише у разі небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі зберігач несе обов'язок перед поклажодавцем змінити спосіб, місце та інші умови зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця.

2. Право продати річ або її частину, частину речей, прийнятих на зберігання, ви­никає за наступних умов: 1) річ пошкоджена або виникла загроза її пошкодження чи виникли інші обставини, що не дають змоги забезпечити схоронність речі, незалежно від причин (в тому числі і винних дій чи бездіяльності зберігача) виникнення цих обставин; 2) очікувати вжиття необхідних заходів з боку поклажодавця неможливо.

3. За зазначених умов зберігач відповідає перед поклажодавцем за завдані збитки з урахуванням ст. 614, 617 ЦК, в тому числі і презумпції вини, а також ст. 942 ЦК. За відсутності підстав для відповідальності зберігач має право у разі продажу речі відшкодувати свої витрати із суми виторгу, одержаного від продажу речі.

Стаття 946.   Плата за зберігання

1. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором збері­гання.

2. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати.

3. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

4. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

1. Плата за зберігання має вноситись зберігачем за весь період зберігання, в тому числі і за час фактичного зберігання після спливу встановленого договором строку збе­рігання, якщо після спливу строку зберігання поклажодавець не забрав річ. Тут слова «строк договору» (ч. З ст. 946 ЦК) витлумачено як строк зберігання з урахуванням принципу розумності: правило, що коментується, стосується і консенсуальних дого­ворів зберігання, строк яких не закінчується закінченням строку зберігання окремих речей, що приймаються на зберігання на підставі таких договорів.

Стаття 947.   Відшкодування витрат на зберігання

1. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за збе­рігання.

2. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві.

3. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати збе­рігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено до­говором або законом.

1. Ця стаття потребує ретельного логічного тлумачення. Частини 2 та 3 цієї статті встановлюють умови, за яких зберігач має право на відшкодування здійснених ним ви­трат на зберігання речі. Із цих правил випливає, що за межами гіпотез ч. 2 і ч. З ст. 947 ЦК (якщо витрати на зберігання можна було передбачити договором і якщо зберігання здійснюється за плату) зберігач не має права на відшкодування витрат, здійснених на зберігання речі. Разом з тим ч. 1 ст. 947 ЦК з урахуванням ч. З ст. 6 ЦК допускає, щоб сторони договору зберігання встановили умову про відшкодування поклажодав­цем витрат зберігача на зберігання понад плату за зберігання. Прямо ч. 1 ст. 947 ЦК встановлюється, що сторони договору зберігання вправі включити витрати зберігача на зберігання до плати за зберігання.

2. Положення ч. З ст. 946 ЦК допускає можливість встановлення установчим доку­ментом юридичної особи або договором умови про безоплатне зберігання речей. Автори не рекомендують встановлювати таке ні першим (установчим документом), ні іншим (договором) способом. Навіть у тих випадках, коли зберігання здійснюється разом з іншою господарською діяльністю, яка в цілому є прибутковою, не треба вказувати в договорі на безоплатність зберігання. У таких випадках доцільно встановлювати ціну за товар, послугу, роботу і зазначати, що плата за зберігання включена в таку ціну. Якщо ж встановлено (установчим документом чи договором), що зберігання здійснюється безоплатно, на стороні зберігача виникає обов'язок включити до бази оподаткування податком на додану вартість послуги щодо зберігання за ціною, що не може бути меншою звичайної (ч. 4.2 ст. 4 Закону «Про податок на додану вартість» [84]), а на стороні поклажодавця виникає обов'язок включити вартість цієї послуги до валового доходу (абзац другий п. 4.1.6 ч. 4.1 ст. 4 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [86]), що відповідно збільшує обсяг прибутку, що підлягає оподаткуванню.

Стаття 948.   Обов'язок поклажодавця забрати річ після закінчення строку збе­рігання

1. Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

1. Відповідно до ч. 2 ст. 938 ЦК строк зберігання може бути встановлений або не встановлений. Якщо строк зберігання визначений моментом пред'явлення вимо­ги про повернення речі, то строк зберігання відповідно до ст. 938 ЦК слід вважати встановленим тривалістю звичайного за даних обставин строку зберігання. Зі спливом цього строку зберігач вправі вимагати від поклажодавця, щоб той забрав річ впродовж розумного строку. Якщо ж строк зберігання встановлений, після його закінчення зберігач праві вимагати від поклажодавця, щоб той забрав річ. Якщо поклажодавець не виконав свого обов'язку забрати річ після закінчення строку зберігання, наступають наслідки, передбачені ч. З ст. 950 ЦК.

Стаття 949.   Обов'язок зберігача повернути річ

1. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на збе­рігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

2. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була при­йнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі.

3. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків.

1. Обов'язок зберігача повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на збе­рігання, випливає із суті зобов'язання зберігання. У ч. 1 ст. 949 ЦК цей обов'язок зберігача закріплюється прямо. Якщо договором зберігання було передбачене право зберігача на знеособлення речей, прийнятих на зберігання (ст. 941  ЦК), зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві відповідну кількість речей того ж самого роду та такої самої якості.

2. Із спеціального правила ч. З ст. 949 ЦК, як і з будь-якого спеціального правила, не може випливати протилежне правило, яке б застосовувалось за межами гіпотези ч. З ст. 949 ЦК. Тому свідченнями свідків може підтверджуватись не тільки тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, а і будь-які інші обставини, що встановлюються судом при розгляді відповідного спо­ру, якщо тільки не встановлені спеціальні обмеження видів доказів, які можуть бути припустимими.

Стаття 950.   Відповідальність зберігана за втрату (нестачу) або пошкодження речі

1. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

2. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі влас­тивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати,
або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

3. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

1. Відповідальність зберігана за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, на загальних підставах означає, що він відповідає згідно зі ст. 614, 617 ЦК з урахуванням меж його обов'язків, що встановлені ст. 942 ЦК.

2. Частина 2 ст. 950 ЦК значною мірою конкретизує межі відповідальності про­фесійного зберігана, що випливають із ч. 1 ст. 942 ЦК. Професійний зберігач звіль­няється від відповідальності за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не до­веде наявність однієї із наступних обставин: 1) ці наслідки викликані непереборною силою; 2) причиною цих наслідків є такі властивості речі, прийнятої на зберігання, про які (властивості) зберігач не знав і не міг знати; 3) причиною цих наслідків стали умисел чи груба необережність поклажодавця. Отже, за незбереження речі внаслідок так званого простого випадку зберігач відповідає. Слід тільки враховувати, що коло
таких випадків значно звужується у зв'язку з більш широким визначенням непере­борної сили у ст. 263 ЦК 2003 р. в порівнянні із ст. 78 ЦК 1963 р.

3. Після закінчення строку зберігання зберігач відповідає за незбереження речі тільки за наявності в його діях умислу або грубої необережності. Орієнтиром для ви­значення грубої необережності є самовпевненість, але з урахуванням конкретних об­ставин справ суд може визнати наявність грубої необережності і в інших випадках.

Стаття 951.   Відшкодування збитків, завданих поклажодавцеві

1. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі — у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі — у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

2. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

1. Частина 1 ст. 951 ЦК формулює спеціальне правило щодо меж відповідальності зберігача за незбереження речі, прийнятої на зберігання. Загальним правилом щодо ч. 1 ст. 951 ЦК є положення ст. 22 ЦК. Виникає питання про те, чи ч. 1 ст. 951 ЦК лише наголошує на стягненні зазначених у ній збитків і не виключає стягнення інших видів збитків (витрат поклажодавця і неотриманого ним доходу), чи вона виключає стягнення тих видів збитків, на які тут не вказується. Інтуїція підказує, що стягнення інших видів збитків має виключатись. Проте інтуїцію у цій справі пора замінити на науку. Виходячи із наукових положень, сформульованих авторами, слід так витлумачити ч. 1 ст. 951 ЦК: 1) ч. 1 ст. 951 ЦК виключала б стягнення інших видів збитків, якби в ній зазначалось на те, що зберігач відшкодовує «лише» («тільки») вартість втраченої речі чи (при пошкодженні речі) суму, на яку її вартість зменшилась. У ч. 1 ст. 951 ЦК слів «лише» або «тільки» немає, внаслідок чого не виключається стягнення тих видів збитків, на які в ній не зазначається; 2) ч. 1 ст. 951 ЦК виключала б стягнення інших видів збитків, якби загальне правило про склад збитків не передбачало вста­новлення іншого складу збитків, які підлягають відшкодуванню боржником, який порушив зобов'язання. Відповідно до ч. З ст. 22 ЦК положення цієї статті про склад збитків застосовуються як норми прямої дії, якщо інше не передбачено договором або законом. Інше встановлюється ч. 1 ст. 951 ЦК, яка виключає застосування загального правила ч. 2 ст. 22 ЦК про склад збитків. Отже, правило про межі відповідальності зберігача, встановлене ч. 1 ст. 951 ЦК, підлягає переважному застосуванню перед ч. 2 ст. 22 ЦК.

2. При відшкодуванні зберігачем суми, на яку зменшилась вартість речі, яка була передана на зберігання та була пошкоджена, поклажодавцеві надається право відмо­витись від речі та вимагати відшкодування її вартості, якщо внаслідок ушкодження якість речі змінилась настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням.

Стаття 952.   Відшкодування збитків, завданих зберігачеві

1. Поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані власти­востями речі, переданої на зберігання, якщо зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати про ці властивості.

1. Покладення на поклажодавця обов'язку відшкодувати зберігачеві збитки, завда­ні властивостями речі, переданої на зберігання, не виключає дії загального правила ч. 1 ст. 623 ЦК, відповідно до якого на боржника, який порушив зобов'язання, по­кладається обов'язок відшкодувати завдані цим збитки. Отже, у разі інших порушень поклажодавцем зобов'язання, що ґрунтується на договорі зберігання, він також несе
обов'язок відшкодувати збитки. Зокрема, поклажодавець за зобов'язанням, що ґрун­тується на господарському договорі, несе обов'язок відшкодування збитків на підста­ві ст. 229 ГК [31], яка передбачає відшкодування збитків у разі порушення грошових зобов'язань (прострочення внесення плати за зберігання).

2. Таким же є співвідношення між спеціальним правилом ст. 952 ЦК, яке вста­новлює умови відповідальності поклажодавця за збитки, завдані властивостями речі, переданої на зберігання, та загальним правилом ч. 1 ст. 614 ЦК. Згідно з останнім правилом особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність перед кредитором за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Інше випливає
із ст. 952 ЦК: поклажодавець звільняється від відповідальності за збитки, завдані властивостями речі, переданої на зберігання, у випадках, коли зберігач не знав і не міг знати про ці властивості. У решті випадків поклажодавець звільняється від обов'язку відшкодування таких збитків відповідно до загального правила ч. 1 ст. 614 ЦК, що визнає умовою відповідальності вину боржника.

Стаття 953.   Повернення речі на вимогу поклажодавця

1. Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

1. Із ст. 953 ЦК прямо випливає право поклажодавця в будь-який час забрати річ, передану на зберігання. Зберігач на вимогу поклажодавця зобов'язаний по­вернути річ, хоча б строк зберігання і не закінчився. У разі, якщо поклажодавець достроково забрав річ, яка раніше була передана на зберігання, зберігач має право на пропорційну частину плати за зберігання. Відповідальність у вигляді відшкоду­вання збитків (неотриманого доходу у вигляді плати за зберігання за період збері­гання, що залишився) поклажодавець, який забрав річ до спливу строку зберігання, не несе, оскільки відповідальність наступає у разі порушення зобов'язання, а по­клажодавець, який достроково забрав річ, лише реалізував своє право, а не порушу­вав зобов'язання. Цивільне законодавство встановлює правила про відшкодування збитків за відсутності порушення. Але ж такого положення стосовно випадків, які розглядаються, не передбачено.

Стаття 954.   Зберігання за законом

1. Положення цієї глави застосовуються до зберігання, яке здійснюється на під­ставі закону, якщо інше не встановлено законом.

1. На підставі закону зберігання здійснюється тоді, коли сторони в будь-якій формі не виражали волю на встановлення правовідносин щодо зберігання, але такі правовідносини виникли на підставі інших юридичних фактів, передбачених законом. Відповідно до ст. 667 ЦК у разі укладення договору купівлі-продажу з умовою про перехід права власності до покупця раніше від передання йому това­ру з моменту переходу права власності виникає зобов'язання зберігання, в якому зберігачем є продавець, а поклажодавцем — покупець. Відповідно до ст. 954 ЦК положення ст. 936 — 955 ЦК застосовуються до таких зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. Стаття 667 ЦК передбачає відшкодування покупцем про­давцеві витрат, які були необхідні для зберігання, якщо інше не встановлено дого­вором. Отже, застосовується (якщо інше не встановлено договором) правило ст. 667 ЦК, що передбачає відшкодування витрат зберігача (продавця) на зберігання та не передбачає внесення плати за зберігання.

Стаття 955.   Застосування загальних положень про зберігання до окремих його видів

1. Положення параграфу 1 цієї глави застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом.

1. Стаття 955 ЦК лише на перший погляд не має будь-якого регулятивного значен­ня. Перший погляд дає підставу для висновку про те, що і без цієї статті зрозуміло, що встановлені Цивільним кодексом спеціальні правила щодо окремих видів збері­гання, а також встановлені спеціальними положеннями законів правила підлягають переважному застосуванню. Насправді ст. 955 ЦК має істотне регулятивне значення. У силу цієї статті переважному перед ст. 936 — 954 ЦК застосуванню підлягають як прямо встановлені Цивільним кодексом правила про окремі види зберігання чи прямо встановлені спеціальними законами правила, так і правила, які випливають (в тому числі і непрямо) із правил, встановлених Цивільним кодексом щодо окремих видів зберігання або законом.