Стаття 436.   Співавторство

1. Авторське право на твір,  створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи склада­ється з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.

2. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.

3. Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі від­сутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.

1. Із статті, що коментується, випливає, що співавторство може бути неподільним або таким, що підлягає поділу. Співавторство є неподільним, коли твір є нерозривним цілим. Якщо ж твір складається із частин, кожна з яких має самостійне значення та створена окремими із співавторів без участі інших, співавторство є таким, що під­лягає поділу. При співавторстві, що підлягає поділу, кожен із співавторів має право
використовувати створену ним частину твору на свій розсуд, якщо інше не встанов­лено угодою між співавторами. Об'єктом неподільного авторського права є, зокрема, інтерв'ю. Його співавторами є особа, яка дала інтерв'ю, та особа, що взяла інтерв'ю. Стосовно інтерв'ю встановлено, що його запис може бути опублікований лише за згоди особи, яка дала інтерв'ю (ч. З ст. 13 Закону).

2. Якщо інше не передбачено угодою між співавторами, винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках (ч. 4 ст. 13 Закону).

3. Від співавторства треба відрізняти розподіл прав авторів на аудіовізуальний твір, розподіл прав на збірники (інші складені твори) та на твори, що включені до збірника, розподіл прав між авторами первинних та похідних творів, розподіл прав на так звані службові твори.

4. Визначення аудіовізуального твору наводиться в ст.  2  Закону.  Відповідно до ст. 14bis  Бернської конвенції про охорону літературних  та художніх творів країни — учасниці цієї Конвенції мають право визначити осіб — суб'єктів права на такі твори. Відповідно до ст. 17 Закону авторами аудіовізуального твору визна­ ються режисер-постановник, автори сценарію, текстів, діалогів, автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього, художник-постановник, оператор-постановник. Крім того, до аудіовізуального твору як його складові частини входять твори, що відповідно до договорів передані з цією метою або створені у процесі роботи над аудіовізуальним твором. Як ці автори, так і перелічені автори аудіовізуального твору не мають права заперечувати проти
виконання аудіовізуального твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації і публічного сповіщення, субтитрування або дублю­вання його тексту. Інше може бути встановлене лише договором. Автори творів, що увійшли як складові частини до аудіовізуального твору, та автори аудіовізуальних творів мають право на справедливу винагороду за оприлюднення і кожне публічне
виконання, показ, демонстрацію чи сповіщення аудіовізуального твору. Крім того, названі особи зберігають авторське право кожна на свій твір та можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо інше не передбачене договором.

5.  Включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо можливе лише з дозволу автора, що дається ним чи не дається на його розсуд (п. 7 ч. З ст. 15 Закону). За наявності такої згоди всіх авторів упорядник (автор збірника чи іншого складеного твору) отримує авторське право на здійснені ним підбір і роз­ташування творів або інших даних, що є результатом творчої праці (упорядкування).
Якщо інше не передбачено договором, автори творів, що увійшли до складеного твору, мають право надавати іншим упорядникам право на використання твору для створення складеного твору.

Виключні права на використання в цілому енциклопедій, енциклопедичних слов­ників, періодичних збірників, збірників наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань належить видавцеві. Автори творів, що увійшли до таких видань, зберігають свої виключні права, якщо інше не передбачено договором.

6.  Переклади творів, їх переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів (створення похідних творів) можливі лише за наявності згоди авторів первин­них творів. Автори похідних творів мають виключні права відповідно на переклад, переробку, адаптацію, аранжування та інші подібні зміни творів. Автори похідних творів не вправі перешкоджати створенню на основі тих же первинних творів похідних творів іншими особами, якщо на це є згода автора первинного твору.

Стаття 437.   Виникнення авторського права

1. Авторське право виникає з моменту створення твору.

2. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може вико­ристовувати спеціальний знак, встановлений законом.

1. Юридичним фактом, що породжує авторське право на твір, є створення остан­нього. Спеціально зазначається на те, що для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрації, будь-якого іншого оформлення цього права чи ви­конання інших формальностей. Разом з тим суб'єкт авторського права може в будь-який час протягом строку охорони авторського права зареєструвати його. Відповідно
до Порядку державної реєстрації авторського права і договорів, що стосуються права автора на твір [299], державну реєстрацію здійснює Державний департамент інтелек­туальної власності. Цей Порядок передбачає реєстрацію прав автора, інших суб'єктів авторського права (роботодавця), а також реєстрацію договорів, що стосуються права автора на твір. За державну реєстрацію авторського права стягується встановлений збір, розмір якого встановлюється названим Порядком. Після реєстрації авторського права суб'єкту видається свідоцтво, за що стягується державне мито.

2. Для сповіщення про свої права відповідний суб'єкт може використовувати знак охорони авторського права.  Він складається із латинської літери  «с»,  обведеної колом, імені особи, яка має авторське право, і зазначення на рік першої публікації твору. Цей знак проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору. Для охо­рони авторських прав на території України відповідно до національного законодав­ства наявність знака охорони авторського права не має значення. Але для охорони авторського права відповідно до Всесвітньої конвенції про авторське право [9] на­явність знака охорони є важливою. За наявності цього знака будь-яка із Договірних  Держав, законодавство якої визнає обов'язковою умовою охорони авторського права додержання формальностей (депонування екземплярів, реєстрація, застереження про
збереження авторського права, нотаріальні посвідчення, сплата зборів, виготовлення та випуск у світ примірників твору на території цієї держави) має вважати, що всі ці формальності виконані стосовно творів, що вперше випущені за межами цієї держави, і авторами яких не є громадяни цієї держави. При цьому необхідно, щоб, починаючи з першого випуску в світ цього твору, всі його примірники, випущені з дозволу воло­дільця авторського права, мали такий знак (ст. II Всесвітньої конвенції про авторське право).

3. Незважаючи на всю категоричність положення про факт створення твору як підставу виникнення авторського права, все ж треба враховувати, що об'єкти автор­ського права, що не оприлюднені і не виражені письмово або в іншій матеріалізованій (об'єктивній) формі, придатній для сприйняття іншими особами, не можуть охороня­тися в Україні відповідно до її національного законодавства та міжнародних договорів, в яких Україна бере участь.

Стаття 438.   Особисті немайнові права автора

1. Автору твору належать особисті немайнові права, встановлені статтею 423 цього Кодексу, а також право:

1) вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;

2) забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;

3) обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;

4) на недоторканність твору.

1. Особисті немайнові права, що перелічені в ст. 438 ЦК, є невідчужуваними. Тому їх юридичне передання є неможливим, хоч би реально це було можливим. Так, можливим, якби не перешкоджав закон, було б передання ліцензіату права вимагати  збереження цілісності твору, протидіяти його перекрученню, спотворенню. Але закон цього не допускає.

2. Коло випадків, коли дозволяється не зазначати ім'я автора в зв'язку з вико­ристанням твору, є вкрай обмеженим. Зокрема, це стосується публічного виконання творів під час офіційних та релігійних церемоній, а також похорону (в обсязі, ви­правданому характером церемонії, — п. 8 частини першої ст. 21 Закону [176]). Але автору надається право забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використан­ням твору та обирати псевдонім, який має зазначатись у зв'язку з використанням твору.

Стаття 439.   Забезпечення недоторканності твору

1. Автор має право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, пе­редмовами, післямовами, коментарями тощо.

2. У разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповнова­женою на це автором. За відсутності такого уповноваження недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами.

1. У ст. 439 ЦК докладно визначається зміст права автора на недоторканність твору» Автору надається право протидіяти перекрученню, спотворенню, іншій зміні твору, будь-якому іншому посяганню на твір за умови, що це може зашкодити його честі та репутації. Порівняння ч. 1 ст. 439 ЦК з п. 1 ст. 6bis Бернської конвенції про охоро­ну літературних і художніх творів [3] виявляє більш досконалу юридичну техніку цієї міжнародної Конвенції. Частина 1 ст. 439 ЦК надає авторові право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, якщо це може зашкодити честі та репутації автора. У відповідних випадках автор має доводити не тільки факт перекручення чи спотворення об'єкта авторського права, а і ту обставину, що це може зашкодити честі та репутації автора. Пункт 1 ст. 6bis Бернської конвенції дає авторові право протидіяти будь-якому пере­крученню чи спотворенню твору незалежно від того, може чи не може це зашкодити честі та репутації автора. Це положення Бернської конвенції [3] підлягає переважному застосуванню перед ч. 1 ст. 439 ЦК.

2. Що стосується права автора протидіяти супроводженню твору ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями, то воно є безумовним.

3. Хоч право протидіяти перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи по­сяганню на твір є одним із немайнових прав, що не відчужується, передбачається, що у разі смерті автора недоторканність твору охороняється спадкоємцями, а також іншими заінтересованими особами.

Стаття 440.   Майнові права інтелектуальної власності на твір

1. Майновими правами інтелектуальної власності на твір є:

1) право на використання твору;

2) виключне право дозволяти використання твору;

3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі за­бороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено до­говором чи законом.

1. Пункт 4 ч. 1 ст. 440 ЦК визнає майновими правами інтелектуальної власності на твір тільки такі права, що встановлені законом. Це вимусило законодавця зробити і наступний крок — детально розкрити зміст цих прав. До майнових прав інтелекту­альної власності на твір віднесені не тільки право використання твору, а і право до­зволяти використання твору іншими особами, право перешкоджання неправомірному
використанню твору, в тому числі забороняти таке використання. Зміст поняття ви­користання твору детально розкривається у ст. 441 ЦК та ч. З ст. 15 Закону [176].

2. Право використання твору, за загальним правилом, належить авторові. Він може доручити здійснення своїх майнових прав іншій фізичній або юридичній особі. Від­повідно до Положення про Державне агентство України з авторських та суміжних прав це Державне агентство здійснює на підставі договорів з суб'єктами авторського права управління цими правами в Україні і за її межами. Це не виключає здійснення
управління такими правами на колективній основі іншими особами. Президент України підтримав ініціативу творчих спілок щодо утворення об'єднання громадських органі­зацій — Всеукраїнського агентства авторів для сприяння управлінню на колективній основі майновими правами авторів та інших осіб, які мають авторське право і суміжні права [261].

3. Закріплюючи презумпцію майнових прав автора на твір, ч. 2 ст. 440 ЦК до­пускає, що законом або договором ці права можуть надаватись іншій особі. Тому всі права, що прямо чи опосередковано встановлені ст. 440, 441 ЦК, ст. 15 Закону, мо­жуть відчужуватись. Відповідні умови ліцензійних договорів не можуть визнаватись нікчемними на підставі п. 9 ст. 1109 ЦК («умови ліцензійних договорів, які суперечать
положенням цього Кодексу, є нікчемними»).

Стаття 441.   Використання твору

1. Використанням твору є його:

1) опублікування (випуск у світ);

2) відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;

3) переклад;

4) переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни;

5) включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енцикло­педій тощо;

6) публічне виконання;

7) продаж, передання в найм (оренду) тощо;

8) імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо.

2. Використанням твору є також інші дії, встановлені законом.

1.  Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону автору надається виключне право на використан­ня твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Проте законодавець визнав за необ­хідне детально розкрити зміст права автора на використання твору. У ч. 1 ст. 441 ЦК перелічені вісім способів використання творів. Стаття 15 Закону встановлює більш широкий перелік способів використання творів. Зокрема, зазначається на те, що ви­
ключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва включають їх право брати участь у реалізації проектів цих творів. Але і цей перелік не є вичерпним (п. 11 ч. З ст. 15 Закону).

2. Звертає на себе увагу неузгодженість положень п. 7 ч. 1 ст. 441 ЦК, п. 8 і 10 ч. З ст. 15 Закону, з одного боку, та ст. 1107 — 1114 ЦК — з іншого. У п. 7 ч. 1 ст. 441 ЦК і п. 8 ч. З ст. 15 Закону йдеться про продаж (відчуження іншим способом) твору, тобто майнових прав автора на твір. Далі передбачається можливість передання майно­ вих прав на твір за умов найму або прокату. Це положення відповідає ч. 2 ст. 760 ЦК, що визнає можливість передання в найм майнових прав. Але ж наймодавцем за дого­вором прокату може бути тільки суб'єкт підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 787 ЦК). Тому до першого продажу (іншого відчуження) примірників твору більш доцільним було б використання твору шляхом укладення ліцензійних договорів, надаючи корис­тувачам право невиключної ліцензії (якщо їх два або більше) або виключної ліцензії (якщо користувач один) відповідно до ст. 1107 — 1109 ЦК.

3. Право першого продажу примірників твору логічно пов'язується з правом на від­творення твору. Воно належить авторові (стосовно службового твору — роботодавцеві) і може передаватись іншим особам повністю або у відповідній частині. Після першо­го продажу особи, що набули права власності на примірники творів при першому продажі, можуть передавати ці примірники у цивільний оборот не тільки шляхом
наступного продажу, а і в інший спосіб, зокрема шляхом передання в найм (прокат). Лише стосовно оригіналу або примірників аудіовізуальних творів,  комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер, встановлено, що і після першого продажу вони можуть здаватись у майновий найм (комерційний прокат) або
відчужуватись в інший спосіб виключно суб'єктом авторського права (особою, що має авторське право) або з його дозволу.

Стаття 442.   Опублікування твору (випуск твору у світ)

1. Твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він будь-яким спо­собом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно викопаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інформації.

2. Твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров'ю та моральності населення.

3. Ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора, крім випадків, вста­новлених цим Кодексом та іншим законом.

4. У разі смерті автора його правонаступники мають право на опублікування твору, якщо це не суперечить волі автора.

1.  У Цивільному кодексі і Законі вживаються поняття опублікування твору, опри­люднення твору, випуску твору в світ, випуску твору в обіг. Поняття оприлюднення (розкриття публіці) визначається в абзаці сімнадцятому ст. 1 Закону [176]. За зміс­том способів надання твору ознаки доступності для публіки (шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного спо­віщення тощо) оприлюднення є більш широким поняттям, ніж опублікування. Але оприлюднення має і специфічну ознаку — воно вперше робить твір доступним для публіки. Поняття оприлюднення використовується в ч. 1 ст. З Закону для визначення об'єктів, право на які захищається авторським правом.

Опублікування в абзаці вісімнадцятому ст. 1 Закону визначається як випуск в обіг за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав виготовлених примірників твору шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через елект­ронні системи інформації або передання права власності на них чи володіння ними іншими способами. У ст. 442 ЦК опублікування визначається як поняття, що включає до себе оприлюднення. Враховуючи розбіжності у визначенні понять опу­блікування та оприлюднення, при застосуванні положень Цивільного кодексу слід використовувати те розуміння опублікування, що міститься в ст. 442 ЦК, а при застосуванні положень Закону слід використовувати визначення, що наводяться в ст. 1 Закону.

Що стосується випуску у світ, випуску в обіг (зазвичай в Цивільному кодексі ви­користовується поняття «оборот»), то ці поняття не визначаються, але вважаються (і в Цивільному кодексі, і в Законі) більш широкими, ніж поняття опублікування та оприлюднення. У момент випуску твору в світ, в обіг ці поняття співпадають з опри­людненням чи опублікуванням.

2. Частина 2 ст. 442 ЦК виключає можливість опублікування твору, що розкри­ває таємницю особистого і сімейного життя людини. Це підтверджується і ст. 301 ЦК. Частина 4 цієї статті, однак, допускає розголошення обставин особистого життя фізичної особи за умов, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду. Так, якщо державний службовець веде аморальний спосіб життя, що
є порушенням відповідних спеціальних правил, то опублікувати статтю про це можна тільки після того, як рішенням суду буде підтверджено факт аморальної поведінки. Це занадто суворі правила.

3. Опублікування твору без згоди автора можливе тільки у випадках, передбачених законом. Зокрема, ч. 2 ст. 17 Закону не допускає заперечення автора проти опублі­кування і відтворення аудіовізуального твору, якщо автор зробив внесок у створення аудіовізуального твору і передав майнові права організації, що здійснила виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру.

Навіть після смерті автора опублікування твору можливе, якщо це не суперечить волі автора. Отже, всупереч волі автора опублікування твору можливе тільки після спливу строку дії авторського права (ст. 28 Закону), строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір (ст. 446 ЦК).