Стаття 332.   Набуття права власності на перероблену річ

1.    Переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.

2.    Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість.

3.    Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом.

4.    Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду.

5.    Власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором.

1.    Хоч у визначенні переробки, що міститься в ч. 1 ст. 332 ЦК, і не йдеться про те, що цей термін може застосовуватись тільки до створення особою нової речі із чужих матеріалів, усе ж із змісту цієї статті випливає, що її дія поширюється на відносини щодо створення особою нових речей із чужих матеріалів.

2.    Виходячи з викладеного в попередньому пункті коментаря, слід зробити висновок про те, що самочинна переробка чужої речі, а також створення із чужих матеріалів нової речі, за загальним правилом, не тягне виникнення у особи, що переробила річ або створила із чужих матеріалів нову річ, права власності на нову річ. Із правила ч. 2 ст. 332 ЦК можна зробити висновок про те, що власником нової речі стає власник речі, що була перероблена (власник матеріалів). Але в ч. З ст. 332 ЦК зазначається, що за загальним правилом як при створенні нової речі, так і при переробці речі власник переробленої (нової) речі набуває права власності за своїм бажанням. За відсутності такого бажання власник речі чи матеріалів, що були перероблені, вправі вимагати відшкодування майнової та моральної шкоди відповідно до ч. З ст. 386 ЦК незалежно від того погодилась чи не погодилась особа, що здійснила переробку, привласнити річ, створену шляхом переробки.

3.    Особи, яка здійснила переробку чужих матеріалів, одержує право власності на річ, створену в результаті переробки, за умови, якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалів, що були перероблені з метою створення цієї речі. Це правило діє навіть за умови самочинної переробки матеріалів.

4.    За яких умов перевищення вартістю переробки та створеної нової речі вартості матеріалів є істотним — це має вирішувати суд. Але ж належить ураховувати, що при цьому приписується співставлення, з одного боку, «вартість переробки і створеної нової речі» і, з іншого боку, — вартість матеріалів. Буквальне тлумачення взятого в лапки формулювання приводить до висновку, що близький до безглуздого, бо «вартість переробки і створеної нової речі» завжди буде істотно перевищувати вартість матеріалів. Але ж законодавець не приписує суду при визначенні істотності зазначеного перевищення слідувати математичному співвідношенню двох зазначених вартостей. Тому істотність у цьому випадку повинна визначатись з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

5.    Якщо особа, що здійснила переробку чужих матеріалів, відповідно до ч. 4 ст. 332 ЦК, набула права власності на нову річ (створену в результаті переробки), вона зобов'язана відшкодовувати власникові матеріалів їх вартість. Крім того, на цю особу покладається обов'язок відшкодувати власникові матеріалів моральну шкоду. Це правило не можна тлумачити так, що майнова шкода при цьому не відшкодовується. Вона підлягає відшкодуванню відповідно до ч. З ст. 386 ЦК.

6.    Правила ч. 4 та 5 ст. 332 ЦК не можна тлумачити як конкретизацію положення ч. З ст. 332 ЦК. Тому вони поширюються і на відносини щодо нерухомого майна.

7.    Частина 4 та 5 ст. 332 ЦК поширюється на випадки створення нової речі (рухомої чи нерухомої, отриманої на виконання правочину нікчемного або такого, що визнаний судом недійсним).

Стаття 333.   Привласнення загальнодоступних дарів природи

1. Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.

1. Будь-яка особа, в тому числі і частково дієздатна, не повністю дієздатна, недіє¬здатна або обмежено дієздатна, стає власником ягід, лікарських рослин, риби, що були здобуті (виловлені) у лісі чи водоймі, якщо такі дії не суперечать закону або місцевому звичаю. Право на збір ягід, лікарських рослин, на вилов риби може випли¬вати із дозволу власника відповідної земельної ділянки, який може бути загальним, а не надаватися лише конкретним особам.

Стаття 334.   Момент набуття права власності за договором

1.    Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

2.    Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

3.    Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально,
дійсним.

4.    Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

1.    У ч. 1 ст. 334 ЦК формулюється загальне правило, згідно з яким право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна. Але в будь-якому випадку до укладення договору право власності виникнути не може, оскільки передання майна до укладення договору є безпідставним і не може тягти виникнення права власності.

2.    Передання визначається як вручення речі набувачеві.  Річ набувачеві може вручити контрагент за договором або третя особа, на яку це покладено особою, що здійснює відчуження речі. «Вручення» дійсно може означати передання речі в руки набувачеві.  Проте такий спосіб вручення має місце не завжди.  Урученням слід вважати передання ключа від будинку, іншої будівлі, споруди, автомобіля тощо.
У суді розглядалась справа про визнання недійсним договору дарування. Чоловік подарував дружині автомобіль, який придбав до шлюбу. Договір був підписаний і посвідчений нотаріально. Але пізніше чоловік став вимагати визнання договору недійсним, оскільки, як він стверджував, сторони не мали на меті при укладенні договору досягти юридичних наслідків. Зокрема, автомобіль, стверджував позивач, він не передавав обдаровуваній. Автомобіль як стояв у гаражі до укладення дого¬вору дарування, так і продовжував там стояти після цього. На автомобілі як їздив чоловік, так і продовжував їздити (правда, після укладення договору автомобіль згідно з документами був зареєстрований в органі Державної автомобільної інспекції як такий, що належить дружині. А підставою права чоловіка на управління авто¬мобілем стала довіреність). Але за викладених умов факт передання речі (автомо¬біля) суд визнав доведеним. Такі ж ситуації виникають і в інших випадках, якщо правочини щодо передання речей, які реально в руки не передаються, укладаються між членами сім'ї, зокрема, при переданні у власність за правочином квартири чи її частини.

3.    Переданням речі вважається і вручення її організації зв'язку або перевізникові для доставки набувачеві. Але такі дії прирівнюються до передання речі лише за умови, що річ відчужувалась без зобов'язання доставки. Не можна кваліфікувати як відчуження речі із зобов'язанням доставки такі випадки, коли в договорі передбачається обов'язок відчужувача сплатити перевізникові вартість послуги щодо перевезення,
хоча ці затрати відчужувача набувач не відшкодовував відчужувачеві.

4.    До передання речей як юридичного факту, що тягне виникнення у набувача права власності, прирівнюється передання набувачеві коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа.

5.    Законом або договором момент виникнення права власності у набувача може визначатись інакше, ніж це встановлено ч. 1 ст. 334 ЦК. Належить, однак, ураховувати, що деякі цивільно-правові договори конструюються законодавцем як реальні. Тому виникнення права власності у набувача за такими договорами до передання речі є неможливим, оскільки до цього моменту договір не є чинним.

6.    Перелік договорів, стосовно яких установлено обов'язкове їх нотаріальне посвідчення,  наводиться в п. 2  коментаря до ст. 209 ЦК.  Якщо майно передається за таким договором, то право власності у набувача виникає з моменту нотаріального посвідчення договору. На підставі ч. З ст. 6 ЦК сторони такого договору не вправі інакше визначити момент переходу права власності, оскільки наявними є обмеження,
що встановлені цією частиною. Частина 3 ст. 6 ЦК забороняє відступати в договорах від положень актів цивільного законодавства, зокрема тоді, коли на неприпустимість відступлень від положень актів цивільного законодавства випливає із змісту законодавства. У ч. 1 ст. 334 ЦК зазначається на можливість відступити від сформульованого тут положення, а в ч. З — ні. Це є підставою для твердження про те, що із контексту цієї статті випливає неможливість відступити від правила ч. З ст. 334 ЦК, керуючись ч. З ст. 6 ЦК.

7.    Правила ст. 334 ЦК за аналогією слід застосовувати при визначенні моменту виникнення речових прав на підставі цивільно-правових договорів про передання майна у володіння та користування, якщо при цьому не передбачається передання права власності на відповідне майно.

Стаття 335.   Набуття права власності на безхазяйну річ

1.    Безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

2.    Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік
робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

3. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.

1.    Із визначення безхазяйної речі, що дається в ч. 1 ст. 335 ЦК, випливає, що такою може визнаватись річ, коли є одна з ознак, на які вказується у визначенні — відсутність власника або відсутність відомостей про власника..

2.    Стаття, що коментується, встановлює новий порядок визнання майна безхазяйним. Тому раніше встановлені з цього приводу правила зберігають чинність лише настільки, наскільки вони не суперечать цій статті. Слід ураховувати, що порядок визнання майна безхазяйним, що встановлений ч. 2 ст. 335 ЦК, стосується тільки нерухомого майна. Стосовно рухомого майна повинна застосовуватись ч. З ст. 335 ЦК, а також інші правові конструкції (знахідка, майно, від якого власник відмовився тощо).

3.    Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно. До цього органу із заявою повинен звернутися орган місцевого самоврядування, на території якого виявлене безхазяйне майно. Безхазяйне майно обліковується органом державної реєстрації прав на нерухоме майно протягом року. Після спливу одного року орган, що уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади, звертається до суду із заявою про передання майна в комунальну власність.

Стаття 336.   Набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився

1. Особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився (стаття 347 цього Кодексу), набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею.

1. Відмова відправа власності на речі здійснюється в порядку, що встановлений ст. 347 ЦК. Заволодіння річчю, від якої власник відмовився, є підставою для набуття права власності лише на рухоме майно.