Стаття 259. Зміна тривалості позовної давності

1. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

2. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовле­ністю сторін.

1. Сторонам цивільно-правових договорів надається право домовитись про збіль­шення позовної давності. Договори щодо цього мають укладатись у письмовій формі. Це — імперативний припис ч. 1 ст. 259 ЦК. Але його порушення не тягне нікчемності такого договору, а лише позбавляє сторони права у разі заперечення домовленості про зміну тривалості позовної давності посилатись на свідків (ч. 2 ст. 218 ЦК).

2. Угоди про скорочення встановленої законом тривалості позовної давності уклада­ти заборонено. Але це правило не можна тлумачити як таке, що встановлює недійсність правочинів щодо цього чи окремих їх умов. Тому умови договорів про скорочення позовної давності належить застосовувати, якщо вони не визнані судом недійсними. Господарському суду відповідно до ст. 83 ГПК [31] надається право визнати недійсним повністю чи у пев­ній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству, в тому числі і шляхом виходу за межі позовних вимог (за наявності клопотання заінтересованої сторони та необхідності захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з само­стійними вимогами на предмет спору). Цивільний процесуальний кодекс [44] такого права суду не надає. Тому за відсутності позовної вимоги про визнання недійсною умови договору про скорочення позовної давності суд має за заявою сторони застосовувати встановлену договором усупереч ч. 2 ст. 259 ЦК умову про скорочення позовної давності.

Стаття 260.   Обчислення позовної давності

1. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 — 255 цього Кодексу.

2. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

1. Правила про порядок обчислення позовної давності, в тому числі і встановле­ні ст. 253 — 255 ЦК, є імперативними і не можуть змінюватися за домовленістю сто­рін. Це правило не поширюється на випадки, коли відповідно до ст. 253 — 255 ЦК обчислюються інші строки (а не строки позовної давності). Але умови договорів про зміну порядку обчислення позовної давності закон не визнає нікчемними.

Стаття 261.   Початок перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла
довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

2. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.

3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

4. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

5. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

6. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

7. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, мо­жуть бути встановлені законом.

1. У ч. 1 ст. 261 ЦК формулюється загальне правило, відповідно до якого перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась про порушення свого права. Якщо встановити день, коли особа довідалась про це, неможливо, або маються докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

2. Можливі випадки, коли особа дізналась про порушення її права, але не знає, яким суб'єктом допущено порушення. У цьому випадку передбачається, що перебіг строку позовної давності починається від дня, коли управнена особа дізналась про суб'єкта, яким порушено її право.

3. Правило ч. 5 ст. 261 ЦК є спеціальним стосовно ч. 1 ст. 261 ЦК. Це означає, що у випадках, коли в зобов'язанні визначено строк виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання, хоч би на момент спливу строку виконання управнена особа не знала і не могла знати про порушення права. Так, зобов'язання купівлі-продажу вважається виконаним продавцем у момент здачі товарів, що від­чужуються, перевізникові (ч. 2 ст. 664 ЦК). Вантажною швидкістю вагон від Львова до Луганська буде йти 3 — 4 дні. Тому про порушення продавцем строку виконання обов'язку передати товар упродовж, наприклад, травня покупець довідається лише З або 4 червня. Але згідно із спеціальним правилом ч. 5 ст. 261 ЦК позовна давність починає перебіг з нуля годин 1 червня.

4. Правило абзацу другого ч. 5 ст. 261 ЦК застосовується з урахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК. Коли строк чи термін виконання зобов'язання не визначений або визначений мо­ментом зажадання виконання, кредитор має право вимагати виконання зобов'язання в будь-який час. При цьому боржникові надається пільговий строк тривалістю сім днів. Зі спливом цього строку починається перебіг позовної давності.

5. П'ятирічний строк позовної давності за позовами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.

6. Перебіг десятирічного строку позовної давності за позовами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. Вимоги про застосування наслідків оспорюваного правочину можуть пред'являтися упродовж трирічної позовної давності, рахуючи від дня набрання законної сили рі­шенням суду про визнання такого правочину недійсним.

7. Правило ч. 4 ст. 261 ЦК слід застосовувати до позовів, з якими звертаються особи, які у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років самі вчинили правочин, в тому числі і з належного дозволу, якщо правочин порушує їх права або інтереси. Це ж правило застосовується, якщо в той же період інші особи вчинили правочин, що порушує права або інтереси неповнолітнього. Підставою для визнання правочину недійсним у цьому разі може бути ст. 203 ЦК, а також спеціальні норми. Тривалість позовної давності при цьому визначається відповідно до ст. 258 ЦК або інших спе­ціальних правил.

8.   За регресними вимогами позовну давність приписується відрахувати від мо­менту виконання основного зобов'язання. У судовій практиці регресні вимоги іноді розуміються занадто широко. Так, зустрічались судові рішення, в яких регресними називали вимоги про стягнення з боржників збитків, спричинених сплатою кредито­ром, що є боржником в іншому зобов'язанні неустойки на користь кредитора в цьому
зобов'язанні. Між тим, закон не дає підстав для того, щоб застосовувати в таких ви­падках термін «регресна вимога». Регресна вимога прямо в Цивільному кодексі не ви­значається, але із ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 544, ч. 2 ст. 557, ч. 1 ст. 569 ЦК, абзацу другого ч. 4 ст. 619 ЦК, ч. 1 ст. 1191 ЦК випливає, що регресна (зворотна) вимога пред'являється у разі виконання однією особою зобов'язання, яке повинна виконати інша особа. З іншого боку, вимога страховика, який виплатив страхове від­шкодування за договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, не називається регресною чи зворотною ні в ст. 993 ЦК, ні в ст. 27 Закону «Про страхування» [180]. Недоречне використання терміна «регресна вимога» стосовно відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я праців­ника чи причиненням смерті годувальника, що досягло рівня закону (ст. 87 Закону «Про Державний бюджет України на 2004 рік» [208]), не може бути підставою для розширеного тлумачення поняття регресного позову.

9.  Передбачена можливість установлення винятків із правил про початок перебігу позовної давності. Вони можуть передбачатись Цивільним кодексом та законами. Це правило ч. 7 ст. 261 ЦК не виключає дії спеціального правила ч. З ст. 925 ЦК, від­повідно до якого не тільки транспортними кодексами (вони є законодавчими актами, тобто мають юридичну силу законів), а і транспортними статутами (вони є підза-
конними актами) може визначатись день (момент) початку перебігу строку позовної давності тривалістю один рік, що встановлена для вимог, які випливають із договору перевезення вантажу, пошти.

10.  У зв'язку з уведенням у дію нового Цивільного кодексу слід мати на увазі, що на суб'єктів підприємницької діяльності, а також інших юридичних осіб, відповідно до ст. 687 ЦК слід поширювати правила Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю [408]. Тому і відлік строків позовної давності за позовами, що пов'язані з недоліками про­даного товару, перевірку якості якого покупець зобов'язаний проводити відповідно до названої Інструкції та договору, належить починати з дня такої перевірки, якщо вона проведена з додержанням строків, що встановлені пп. 6, 9 названої Інструкції.

В інших випадках позовну давність слід відлічувати відповідно до правил ст. 680 ЦК з дня виявлення недоліків проданого товару за умови, що недоліки були виявлені у наступні строки:

1)        якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності — про­тягом розумного строку, але в будь-якому випадку в межах двох років після передання товару покупцеві. Два роки — це граничний строк, якщо більш тривалий строк не встановлений законом. Але при вирішенні спору, якщо не пропущено цей граничний строк, суд має застосувати «розумний строк», який може бути в багато разів коротшим зазначеного строку. Якщо товар перевозився або був відправлений на адресу покупця поштою, ці строки обчислюються з дня одержання товару в місці призначення;

2)   щодо нерухомого майна, на яке не встановлено гарантійного строку або строку придатності — протягом розумного строку, але в межах трьох років з дня передання майна покупцеві. Якщо день передання нерухомого майна встановити неможливо, або якщо покупець володів нерухомим майном до укладення договору, цей строк обчис­люється від дня укладення договору;

3) у межах гарантійного строку або строку придатності, якщо на товар встановлений гарантійний строк або строк придатності.

11. Позовна давність за вимогами наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана наймачеві, обчислюється з моменту повер­нення речі наймачем наймодавцеві. Позовна давність за вимогами наймача про від­шкодування витрат на поліпшення речі (ст. 778 ЦК) обчислюється з дня припинення договору найму, що визначається відповідно до ст. 781 — 784 ЦК (ст. 786 ЦК).

12. Позовна давність, що встановлена до вимог неналежної якості роботи, виконаної за договором підряду, обчислюється від дня прийняття роботи замовником (ст. 863 ЦК). Якщо законом або договором підряду встановлено гарантійний строк, заява з приводу недоліків роботи може бути зроблена в межах гарантійного строку, а позовна давність по­чинається від дня заявлення про недоліки (ст. 864 ЦК). З дня прийняття роботи (об'єкта) обчислюються також позовна давність для вимог, що випливають із неналежної якості робіт за договорами підряду на капітальне будівництво (ч. З ст. 322 ГК [42]), договорами підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт (ч. 5 ст. 324 ГК).

13. Про обчислення позовної давності за вимогами до перевізника див. коментар до ст. 925 ЦК.

14. Низку винятків із загальних правил ст. 261 ЦК, що передбачають момент початку перебігу позовної давності, встановлено Кодексом торговельного мореплавства [34]. Вони зберегли свою чинність після введення в дію нового Цивільного кодексу.

Якщо Кодексом торговельного мореплавства встановлено річний строк позовної давності, він обчислюється:

1)        за вимогами про відшкодування збитків, завданих втратою вантажу, — після закінчення тридцяти днів з дня, коли вантаж повинен бути виданий, а при переве­зенні у змішаному сполученні — після закінчення чотирьох місяців із дня прийняття вантажу до перевезення (п. 1 частини другої ст. 388 КТМ);

2)   за вимогами про відшкодування збитків від нестачі або пошкодження вантажу, про прострочення доставки або затримку видачі вантажу, про повернення перебору або стягнення недобору провізної частини — з дня видачі вантажу, а якщо його не ви­дали — із дня, коли він повинен бути виданий (п. 2 частини другої ст. 388 КТМ);

3)   за вимогами щодо нестачі масових однорідних вантажів, які перевозяться наливом, навалом або насипом — із дня підписання акта щорічної інвентаризації (якщо його підписання передбачено угодою між сторонами (п. З частини другої ст. 388 КТМ);

4)   за вимогами про відшкодування збитків, завданих неподачею судна або його по­дачею із запізненням, про плату за простій судна, а також про виплату премій за до­строкове навантаження або вивантаження вантажу — із дня закінчення місяця, що настає за тим, у якому почалося або повинно було початися перевезення (п. 4 частини другої ст. 388 КТМ);

5)   у решті випадків — із дня настання події, що стала підставою для заявлення вимоги (п. 5 частини другої ст. 388 КТМ).

15. Якщо Кодексом торговельного мореплавства [34] встановлено дворічний строк позовної давності, він обчислюється:

1)         за вимогами, що випливають з договору перевезення пасажирів, — із дня, коли пасажир залишив або повинен був залишити судно. Якщо вимога заявлена у зв'язку із заподіянням під час перевезення шкоди здоров'ю пасажира, що спричинила його смерть, перебіг позовної давності починається з дня смерті пасажира, але не більше трьох років із дня, коли пасажир залишив судно;

2)    за вимогою, що випливає з перевезення вантажу, — із дня видачі багажу або дня, коли він повинен бути виданий;

3)   за вимогами, що виникають з договорів фрахтування судна без екіпажу, фрахту­вання судна на певний час, лізингу судна, буксирування, надання лізингових послуг, морського страхування, договорів, укладених капітаном судна в силу наданих йому прав, — із дня виникнення права на позов. При визначенні цього дня слід урахову­вати, що день виникнення права на позов можна визначити раніше, ніж особа могла
дізнатися про порушення її права;

4)   за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок зіткнення суден, — із дня зіткнення;

5)   за вимогами, що виникають внаслідок рятувальних операцій, — із дня закінчення рятувальної операції (ст. 389 КТМ).

15. Трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 390 КТМ, обчислюється: 1) за вимогами про відшкодування шкоди від забруднення із суден — з дня, коли потерпілий дізнався або повинен був дізнатися про заподіяння йому шкоди, в межах шести років із дня події, що спричинила забруднення; 2) за вимогами про відшкоду­вання ядерної шкоди — із дня події, що викликала цю шкоду.

16. Цивільний кодекс, закони «Про телекомунікації» [206], «Про поштовий зв'язок» [179] не встановлюють особливостей визначення моменту початку перебігу позовної давності за позовами до підприємств зв'язку і не передбачають можливості їх встановлення підзаконними актами. Тому позовна давність за позовами підприємств зв'язку до клієнтів та за позовами до підприємств зв'язку, що випливають із відносин щодо надання послуг зв'язку, починається відповідно до загальних правил ст. 261 ЦК.