Стаття 182.   Державна реєстрація прав на нерухомість

1. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

2. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є пуб­лічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо не­рухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

4. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

1. Чинні законодавчі акти нечітко визначають об'єкти державної реєстрації. Відпо­відно до ч. 1 ст. 182 ЦК державній реєстрації підлягають не тільки право власності, інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, а й виникнення, перехід і при­пинення зазначених прав та обмежень. Це відповідає змісту дій, що здійснюються під час реєстрації: на кожний об'єкт реєстрації відкривається окремий розділ, який містить дані про правочини щодо нерухомого майна, а отже, — про виникнення, перехід та припинення прав на нерухоме майно та їх обмежень (ст. 12, 13 Закону «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень» [215]). Що стосується зазначення
в ч. 1 ст. 1 названого Закону про те, що цим Законом регулюються відносини, пов'язані з державною реєстрацією правочинів щодо нерухомості, то це не знайшло відображен­ня у згаданому Законі. Тому державна реєстрація правочинів здійснюється (за від­сутності закону, який регулював би відповідні відносини, як того вимагає ч. 2 ст. 210 ЦК) відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів [308]. Слід також звернути увагу на те, що в іншому випадку законодавець не розрізняє державну  реєстрацію прав на нерухоме майно і реєстрацію майна. Зокрема, в ч. 2 ст. 1299 ЦК ідеться про державну реєстрацію нерухомого майна, хоч за логікою речей треба було
говорити про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

2. Набрання чинності Законом «Про державну реєстрацію речових прав на неру­хоме майно та їх обмежень» не спричинило втрати чинності Тимчасовим положенням  про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно [352]. Це Тим­часове положення не діє лише в частині, в якій воно суперечить названому Закону. Зокрема,  Тимчасове положення зберігає чинність у частині визначення Переліку
правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація права влас­ності на об'єкти нерухомого майна (додаток 1 до Тимчасового положення). Тимчасове положення разом з іншими актами законодавства забезпечує правове врегулювання відносин щодо виникнення права власності на новозбудовані об'єкти на всіх етапах розвитку цих відносин: 1) оформлення акта готовності об'єкта до експлуатації (ст. 30 Закону «Про планування і забудову територій» [154]); 2) видача інспекцією дер­жавного архітектурно-будівельного нагляду свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм
і правил (ст. 30 зазначеного Закону); 3) видача місцевим органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування свідоцтва про право власності на новозбудований об'єкт (п.п. «а» п. 6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно); 4) реєстрація права власності відповідно до Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», яка є юридичним фактом, що тягне за собою виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомого майна.

3. У Прикінцевих положеннях Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» Кабінету Міністрів дається вказівка забезпечити створення єдиної системи органів державної реєстрації прав, а також формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру та на основі інформації комунальних підприємств бюро технічної інвентаризації. Законодавець завбачливо не встановив термін виконання цієї вказівки. Тож єдина система органів реєстрації прав відсутня: державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки та їх обмеження і на сьогодні здійснює Державне підприємство «Центр державного земель­ного кадастру» та його структурні підрозділи, а реєстрацію речових прав на будівлі та споруду здійснюють комунальні підприємства «Бюро технічної інвентаризації та
державної реєстрації об'єктів нерухомого майна».

4. Стаття 28 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визначає підстави надання, зміст інформації, що надається, та суб'єктів, яким надається інформація про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та вста­новлених щодо цих прав обмежень.

Стаття 183.   Речі подільні та неподільні

1. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.

2. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

1. Подільну річ можна поділити на частини, кожна з яких може бути використана для тих же цілей, для яких річ призначалась до її поділу. Наприклад, житловий будинок може бути поділений на дві частини або більше. При цьому повинна бути збережена можливість використання кожної із частини будинку як житло. Гараж, що призначений для зберігання одного автомобіля, не може бути поділений, бо в результаті поділу ні одна з його частин не може бути використана за призначенням.

2. Неподільна річ у разі її поділу втрачає своє цільове призначення. Так, автомобіль можна поділити шляхом виокремлення агрегатів. Але при цьому автомобіль не можна більше використовувати за своїм призначенням. Тому фактично подільний автомобіль юридично відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦК є неподільною річчю.

Стаття 184.   Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками

1. Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивіду­алізуючи її.

Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

2. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

1. Поділ речей на визначені індивідуальними або родовими ознаками має суттєве юридичне значення. Щодо речей одного та другого із названих видів можуть укла­датись різні договори (щодо речей, визначених родовими ознаками, можуть уклада­тись договори позики, а щодо речей, визначених індивідуально, — договори найму). Неоднаковими є наслідки невиконання зобов'язання щодо передання речей одного та
другого видів. Вцмога про витребування речі із чужого незаконного володіння може бути пред'явлена тільки в тому випадку, якщо річ є індивідуально визначеною.

2. Незамінність речі, визначеної індивідуальними ознаками, не може тлумачитись як незамінність фактична. Фактична незамінність — це унікальність. Унікальними є досить обмежене коло речей. Юридична незамінність не виключає можливості за­міни речі як об'єкта відповідних правовідносин, але вимагає згоди всіх учасників цих правовідносин. Так, ч. 1 ст. 664 ЦК визначає, що готовим для передання покупцеві товаром є такий, який відповідним чином ідентифікований для цілей виконання до­говору, зокрема шляхом маркування. Фактично цей товар можна замінити, але тільки за наявності згоди покупця. Покупець може не дати такої згоди і стверджувати, що товар не був наданий у розпорядження покупця, якщо цей товар виявився відсутнім, коли покупець у межах встановленого договором строку виявив бажання розпоряди­тися цим товаром. Таке твердження покупця відповідає закону.

3. У наведеному випадку в термін «ідентифікація» (ідентифікований) вкладаєть­ся такий же зміст, як і в термін «індивідуалізація». У такому ж розумінні термін «ідентифікація» міститься в ст. 21 КТМ [34] стосовно морського торговельного судна. Разом з тим, термін «ідентифікація» використовується в розумінні віднесення конкретної речі чи явища до певного роду речей чи явищ. Такий зміст вкладається в цей термін, коли йдеться про ідентифікацію предмета обтяження (ст. 7 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207]), об'єктів підвищеної небезпеки (ст. 1 Закону «Про об'єкти підвищеної небезпеки» [166]), реклами (ст. 9 Закону «Про рекламу» [204]), харчових продуктів і продовольчої сировини (ст. 1 Закону «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» [216]).

Стаття 185. Речі споживні та неспоживні

1. Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді.

2. Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.

1. Для захисту цивільних прав може мати значення, є предмет, якого стосуються ці права, споживним чи неспоживним. Споживна річ унаслідок її одноразового вико­ристання знищується або припиняє існування у первісному вигляді. Якщо споживна річ використана, вона не може бути витребувана. На захист права в такому випадку можуть бути пред'явлені вимоги про відшкодування збитків або про передання речі того ж роду та якості. На захист прав, що стосуються неспоживних речей, можуть пред'являтись вимоги про їх витребування або полагодження.

Стаття 186.   Головна річ і приналежність

1. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

2. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

1. При кваліфікації речей як головної речі чи приналежності треба враховувати звичайні умови цивільного обороту. Це — яскравий приклад використання звичаїв ділового обороту як нормативного регулятора, що передбачено ст. 7 ЦК. Смичок є приналежністю речі (скрипки) тому, що звичайно він продається разом із скрипкою. Автомобілі ж без гаражів звичайно продаються. Тому гараж не є приналежністю авто­мобіля. Викладене не виключає укладення договору про продаж скрипки без смичка, а автомобіля з гаражем для його зберігання. Приналежністю квартири є газова чи електрична плита, оскільки звичайно квартири продаються з такою приналежністю.

А пральна машина не є приналежністю квартири, бо звичайно квартира продається без пральної машини.

Допоміжні будівлі, що збудовані у встановленому порядку на земельній ділянці, що має цільовим призначенням розміщення та обслуговування житлового будинку, є прина­лежністю житлового будинку. Тому продаж частини житлового будинку тягне за собою перехід до покупця права власності на частку допоміжних будівель. Верховний Суд прямо називав господарські будівлі, що знаходяться на земельній ділянці, виділеній для будівництва житлового будинку, приналежністю останнього [387, с. 49].

Стаття 187.   Складові частини речі

1. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

2. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

1. Складові частини речі визначаються неможливістю їх відокремлення без по­шкодження речі або істотного її знецінення. Двері та вікна відокремити від будинку можливо, але ж це істотно знецінює будинок. Тому, якщо інше не передбачено дого­вором, при відчуженні будинку двері від будинку не відокремлюються, а в договорі купівлі-продажу звичайно не зазначається про те, що будинок продається з дверима та вікнами.

Стаття 188.   Складні речі

1. Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

2. Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові час­тини, якщо інше не встановлено договором.

1. Типовий приклад складної речі — це комплект меблів. Кожна із речей, що вхо­дить до складної речі, може використовуватись за призначенням. Але тільки в єдності кілька речей утворюють єдину річ, що повністю відповідає своєму призначенню.