Розділ 17 ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

§ 1. Президент України — глава Української держави

Главою держави сучасних країн є особа, яка формально або фак­тично посідає найвище місце в ієрархії державних інститутів і здійснює функцію політичного представництва країни як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. У президентських республіках, наприклад у США, глава держави, як правило, очолює виконавчу владу, яка здійснюється ним як самостійно, так і за посередництва уряду (адміністрації пре­зидента) країни.

Світова практика знає численні спроби відмовитися від формаль­ного визнання посади одноособового глави держави і тлумачити цю важливу офіційну посаду як колегіальну, що найчастіше набирає фор­ми регентської або федеральної ради. Водночас слід визнати, що в більшості сучасних країн функціонує інститут одноособового глави держави, яким є президент або монарх^[1]. В Україні на певних етапах її політичного розвитку інститут глави держави уособлювали як висуну­ті на вершину політичної піраміди за посередництва механізмів вій­ськової демократії гетьмани (наприклад, Б. Хмельницький, К. Розумов- ський, І. Мазепа), так і обрані в межах цивільних процедур представ­ницької або прямої демократії президенти (М. Грушевський, Л. Крав­чук, Л. Кучма, В. Ющенко).

На сучасному етапі державотворення в Україні інститут Президен­та був введений у дію Законом УРСР «Про заснування поста Прези­дента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР» від 5 липня 1991 року. Відповід­но до Конституції УРСР 1978 р. було додано главу 12¹ «Президент України». У статті 114¹ Конституції УРСР 1978 року було записано, що Президент України є главою виконавчої влади в Україні. Згодом був прийнятий Закони України «Про Президента України», а ще пізні­ше — Закон України «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 р. (Законом України від 18 березня 2004 р. № 1630-IV цей закон було викладено в новій редакції). Крім того, 8 грудня 2004 р. було при­йнято також Закон України «Про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України» при повторному голосу­ванні 26 грудня 2004 року».

Світова практика свідчить, що для стабільності конституційного ладу, узгодженого функціонування державного механізму, вищого представництва в міжнародних відносинах інститут глави держави є об’єктивно необхідним. Тому президент в сучасних республіках наділяється, як правило, широкими повноваженнями у сфері взаємо­відносин із законодавчою, виконавчою та судовою владою, є своєрід­ним арбітром між ними, символом єдності держави, її офіційним представником. Глава держави забезпечує функціонування державних інституцій у режимі конструктивного співробітництва, спрямовує зу­силля різних гілок влади на розв’язання актуальних проблем країни.

Саме в такому аспекті закріплені, зокрема, повноваження Прези­дента України, який, згідно з Конституцією України (ст. 102), є не тільки главою держави і виступає від її імені, а й гарантом державного суверенітету і територіальної цілісності України, додержання Консти­туції України, прав і свобод людини і громадянина.

Визнання Президента України главою держави має суттєве зна­чення. Після політичної реформи 2004 р. Конституція виходить з того, що Президент не належить до виконавчої гілки державної влади. З іншого боку, повноваження Президента України сформульовані в оновленій Конституції таким чином, що це вимагає від нього політич­ної відповідальності за діяльність поданих ним на затвердження Вер­ховною Радою України окремих членів Кабінету Міністрів, Голови Служби безпеки України, а також призначених ним голів місцевих державних адміністрацій.

Як свідчить світова практика, нормальному представництву дер­жави у внутрішній політиці і міжнародних відносинах більше відпо­відає ситуація, коли президенту належить статус глави держави, а не просто вищої посадової особи або глави виконавчої влади. Слід вра­хувати й те, що важливим завданням президента будь-якої країни є забезпечення функціонування органів державної влади, держапарату в межах певного стратегічного вектора, політичного курсу.

Політична позиція президента часто нагадує роль політичного арбітра у взаєминах між окремими гілками та органами державної влади. Це особливо помітно в тих випадках, коли президент обираєть­ся на свій пост не парламентом, а всенародним голосуванням (Франція, Португалія, Болгарія, Польща). У цілому ж визнання президента гла­вою держави є традиційним у конституціях багатьох країн світу. По­дібна характеристика президентів міститься, наприклад, у конституці­ях Росії, Казахстану, Республіки Молдова.

Правовий аналіз вітчизняного Основного Закону дає підстави для висновку про те, що Президент України посідає особливе місце в си­стемі органів державної влади і не належить виключно до жодної з гілок державної влади, про які йдеться у ст. 6 Конституції. Він отримує свої повноваження безпосередньо від народу, оскільки обирається грома­дянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на п’ять років.

Водночас високий статус Президента України не означає відсут­ності його політичної та юридичної відповідальності перед народом. Його повноваження обмежені п’ятирічним терміном. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки під­ряд. Вибори Президента проводяться на альтернативній основі. У разі вчинення Президентом державної зради або іншого злочину він може бути усунений зі свого поста Верховною Радою України в порядку процедури імпічменту. Акти Президента можуть бути визнані некон­ституційними за рішенням Конституційного Суду України.

Реалізуючи свою політичну волю, Президент України може вживати тільки закріплені за ним Конституцією і законами України повноважен­ня, тобто діяти виключно в межах її приписів. У цьому розумінні на нього повною мірою поширюються норми, передбачені статтями 19, 90, 106, 110-112 Основного Закону України. У тексті офіційної присяги Президента України є такі слова: «Зобов’язуюсь... додержуватися Кон­ституції України і законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі».

Президент України — гарант додержання Конституції України. Таким чином, він суттєво впливає на режим стабільності закріпленого в Україні конституційного ладу і законності, забезпечення прав люди­ни і громадянина, утвердження конституціоналізму в цілому. Положен­ня ст. 102 Конституції свідчать про те, що Президент України несе персональну відповідальність за узгоджену безперервну роботу меха­нізмів захисту Конституції України, прав і свобод людини і громадя­нина, за вжиття заходів щодо ефективного функціонування всіх влад­них державних структур у конституційному режимі.

Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України.

Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Кон­ституційного Суду України. Президент України складає присягу такого змісту: «Я, (ім’я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українсько­го народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Кон­ституції України і законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі».

Президент України, обраний на позачергових виборах, складає при­сягу у п’ятиденний строк після офіційного оголошення результатів ви­борів. На час виконання своїх повноважень він користується правом недоторканності. З юридичної точки зору положення означає, що Пре­зидент України не несе на час виконання своїх повноважень криміналь­ної відповідальності, проти нього також не може бути порушена кримі­нальна справа^[2]. За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону. Зван­ня Президента України охороняється законом і зберігається за ним до­вічно, якщо тільки він не був усунений з поста в порядку імпічменту.

Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України. Його повноваження припиняють­ся достроково в разі: 1) відставки; 2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я; 3) усунення з поста в порядку ім­пічменту; 4) смерті.

Відставка Президента України набуває чинності з моменту про­голошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України. Неможливість виконання Президентом своїх повнова­жень за станом здоров’я має бути встановлена на засіданні парламен­ту України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України — за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку.

На основі ст. 111 Конституції України Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічмен­ту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Питання про його усунення з поста ініціюється звичайною більшістю голосів від конституційного складу Верховної Ради України.

Для проведення розслідування парламент України створює спеці­альну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціаль­ний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції цієї комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради, яка за наявності підстав не менш як двома третинами голосів від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.

Рішення про усунення Президента України з поста в порядку ім­пічменту приймається парламентом України не менш як трьома чет­вертими голосів від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо до­держання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, у яких звинувачується Президент України, містять озна­ки державної зради або іншого злочину.

У разі дострокового припинення повноважень Президента України, відповідно до ст. 108-111 Конституції України, виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Пре­зидента України покладається на Голову Верховної Ради України, який в період виконання ним обов’язків Президента України не може здій­снювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6-8, 10-13, 22, 24, 25, 27, 28 ст. 106 Конституції України. Це означає, що він не може зверта­тися з посланнями до народу, призначати всеукраїнський референдум щодо внесення змін до Конституції України або за народною ініціати­вою, припиняти повноваження Верховної Ради України, вносити до Верховної Ради подання про призначення Міністра оборони та Міні­стра закордонних справ України, призначати на посаду та звільняти з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України, призначати на посади та звільняти з посад третину складу Конституційного Суду України, здійснювати помилування тощо.