§ 4. Взаємовідносини держави і друкованих ЗМІ в Україні

Ці взаємовідносини будуються на основі підтримки ЗМІ і конт­ролю за їх діяльністю. Реєстрація друкованих ЗМІ здійснюється орга­нами державної виконавчої влади, які визначає Кабінет Міністрів Укра­їни. Друковані ЗМІ можуть видаватися тільки після їх реєстрації (ст. 11), якій підлягають усі друковані ЗМІ, що видаються на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу й засобу його виготов­лення. У заяві про реєстрацію друкованих ЗМІ має бути вказано: заснов­ник (співзасновники ) видання, вид видання, назва видання, мова ви­дання, сфера розповсюдження (місцева, регіональна, загальнодержавна, зарубіжна) та категорії читачів, програмні цілі (основні принципи) або тематична спрямованість, передбачувані періодичність випуску, обсяг і формат видання, юридична адреса засновника, кожного із співзаснов- ників та його (їх) банківські реквізити, місцезнаходження редакції. Реє­струючий орган має право зажадати від засновника (співзасновників) подання документів, якими підтверджується його (їх) цивільна право­здатність та цивільна дієздатність (паспорт, статут, договір між співза- сновниками, договір з правонаступником, довіреність тощо). Реєструю­чий орган зобов’язаний у місячний термін розглянути заяву про держав­ну реєстрацію друкованого ЗМІ і письмово повідомити засновника (співзасновників) про результати розгляду.

Згідно зі статтею 18 Закону, випуск друкованого ЗМІ може бути припинено за рішенням засновника (співзасновників) або суду. Це буває, коли друкований ЗМІ закликає до насильницької зміни консти­туційного ладу, поширює порнографію, розпалює релігійну, національ­ну ворожнечу тощо. Про своє рішення суд обов’язково повідомляє реєструючий орган.

Законом визначено, що контрольні примірники періодичних видань обов’язково, відразу після надрукування безоплатно надсилаються редак­цією засновникові (співзасновникам) і реєструючому органу (ст. 33).

Законодавчо окреслюються права і обов’язки, статус редакцій дру­кованих ЗМІ, редактора, редакційної колегії. Державні засоби масової інформації є вільними. Держава гарантує економічну самостійність і забезпечує економічну підтримку ЗМІ, запобігає зловживанню моно­польним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції.

При розповсюдженні інформації особливу роль відіграють взаємо­відносини редакцій державних ЗМІ з громадянами та організаціями в широкому розумінні цього слова (органи, управління, підприємства, установи, об’єднання, асоціації тощо). У нормативних актах визна­чені основні права й обов’язки цих суб’єктів. У Законі «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» визначено загальні по­ложення про будь-яку інформацію. У статті 34 Закону йдеться про те, що громадяни України, юридичні особи і державні органи, згідно зі ст. 9 Закону України «Про інформацію», мають право на оперативне одержання через друковані ЗМІ публічно поширюваної інформації про діяльність державних органів і організацій, громадських об’єднань і їх посадових осіб, а також інших відомостей, необхідних для реалі­зації ними своїх прав, свобод та законних інтересів, здійснення завдань і функцій. У свою чергу, друковані ЗМІ мають право на одержання такої інформації від посадових осіб, державних органів, громадських об’єднань, які надають можливість засобам масової інформації одер­жувати необхідні відомості, знайомитися з необхідними документами. Тут взаємно кореспондують права і обов’язки друкованих ЗМІ та ко­лективних утворень, що має важливе значення для забезпечення по­інформованості, вільного обігу інформації та прийняття оптимальних рішень у сфері управління й господарювання.

Авторські твори і листи також є джерелом інформації, якщо вони містять матеріал, який заслуговує на увагу. Редакція зобов’язана при використанні авторських матеріалів і творів художньої літератури та мистецтва додержуватися авторських прав і прав на інтелектуальну власність. Лист, адресований редакції, може бути використаний у по­відомленнях і матеріалах, якщо при цьому не змінюється зміст листа і не порушуються положення закону про друковані ЗМІ. Редакція не зобов’язана відповідати на листи чи пересилати їх до інших інстанцій (ст. 36).

На практиці іноді виникає необхідність спростування опублікованої інформації. У періодиці неодноразово повідомлялось про публікації, що не відповідають дійсності. Законом «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» визначається порядок спростування (ст. 37). Громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їхні законні представники мають право вимагати від редакції друкованого ЗМІ опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь і гідність. Крім того, громадянин або організація, стосовно яких у засобі масової інфор­мації опубліковані відомості, що не відповідають дійсності або прини­жують їх честь і гідність, мають право на публікацію своєї відповіді в тому ж друкованому ЗМІ. Законодавство чітко визначає порядок пу­блікації спростування або відповіді. У разі коли редакція не має доказів того, що поширені відомості є правдивими, вона зобов’язана на вимогу зацікавленої особи опублікувати спростування в запланованому най­ближчому випуску ЗМІ. Спростування може бути надруковано й у фор­мі відповіді, що за обсягом не повинна перевищувати обсягу спросто­вуваного матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спростування було менше половини стандартного аркуша машинописного тексту. Скоро­чення або інші зміни в тексті спростування не допускаються.

Важливою гарантією є розгляд судом скарги про відмову в публі­кації спростування або про порушення порядку його публікації (ст. 37). У Законі передбачені певні вимоги, що їх слід дотримувати при опуб­лікуванні спростування. Так, його текст має бути набрано тим же шрифтом і вміщено під заголовком «Спростування» на тому ж місці шпальти, де було викладено відомості, які спростовуються. У разі від­мови в публікації спростування, або відповіді, або порушення ЗМІ встановленого для такої публікації місячного строку зацікавлена особа має право звернутися до суду протягом одного року з дня публікації. У суді заява розглядається відповідно до правил, які встановлені цивільно-процесуальним законодавством.

Своєрідно врегульовано питання спростування недостовірної ін­формації врегульовується Законом «Про телебачення і радіомовлення». З метою недопущення перекручення інформації особа, в якої беруть інтерв’ю, чи особа, яка передає інформацію для телерадіоорганізації, має право вимагати в письмовій формі перегляду чи прослуховування готового матеріалу перед його трансляцією, а в разі незгоди — навіть вилучення матеріалу з передачі ( ст. 42). А згідно з положеннями ст. 43 зазначеного Закону, громадянам чи представникам юридичних осіб, яким заподіяно шкоду розповсюдженням інформаціії, телерадіоорга- нізація зобов’язана надати можливість відповіді і спростування чи власного тлумачення обставин справи. Але спростування інформації в пресі чи на каналах мовлення не звільняє редакцію від матеріальної відповідальності за завдану її поширенням моральну шкоду.

Право на інформацію охороняється законом. Порушення законо­давства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України (ст. 47 Закону України «Про інформа­цію»). У статті 41 Закону України «Про друковані засоби масової ін­формації (пресу) в Україні» дається перелік порушень, за які настає відповідальність для осіб, винних у вчиненні таких порушень. До них відносять: необгрунтовану відмову в наданні відповідної інформації; надання інформації, що не відповідає дійсності; несвоєчасне надання інформації, навмисне приховування інформації; примушення до по­ширення або перешкоджання поширенню чи безпідставна відмова від поширення певної інформації; поширення відомостей, що не відпо­відають дійсності, ганьблять честь і гідність особи, використання і поширювання інформації щодо особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок ви­конання своїх службових обов’язків, та ін. Порядок оскарження проти­правних дій закріплюється у ст. 48 Закону «Про інформацію». У ви­падках, коли правопорушення завдають громадянам, підприємствам, установам, організаціям та державним органам матеріальної або мо­ральної шкоди, особи, що винні в цьому, відшкодовують її на підставі рішення суду. Суд визначає розмір відшкодування.

Практика свідчить про те, що позови до ЗМІ про захист честі і гід­ності стали досить поширеними. Питання захисту честі та гідності громадян і ділової репутації юридичних осіб урегульовано нормами цивільного законодавства. Позов із цієї категорії справ може бути за­явлено особою, про яку такі відомості поширені, а також близькими родичами цієї особи, коли відомості прямо чи опосередковано ганьб­лять їх. Відповідачами в цій категорії справ є орган масової інформації та журналіст — автор матеріалу, на яких може бути покладено відпо­відальність щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» ( ст. 42 ) передбачено випадки, коли журналіст та редакція не несуть відповідальності за публікацію відомостей, що принижують честь і гідність громадян чи ділову репутацію організацій, порушують їх права та охоронювані законом інтереси. Це може бути, якщо поши­рені відомості: були одержані з інформаційних агентств; містилися у відповіді на інформаційний запит; є дослівним відтворенням офіцій­них виступів посадових осіб; державних органів, організацій і громад­ських об’єднань; є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим ЗМІ з посиланням на нього; розголошують таємну інформацію, що спеціально охороняється законом, проте їх було отри­мано журналістом законним шляхом.

Згідно зі статтею 48 Закону України «Про телебачення і радіомов­лення», телерадіоорганізації та телерадіопрацівники не несуть відпо­відальності за розповсюдження по телебаченню та радіо даних, що не відповідають дійсності, якщо: ці дані містилися в офіційних повідом­леннях; їх одержано від інформаційних агентств або прес-служб дер­жавних органів чи органів об’єднань громадян; вони є дослівним ци­туванням виступів народних депутатів чи офіційних виступів посадо­вих осіб державних органів, вони містилися в авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.

Законодавство у сфері інформації охоплює досить широке коло відносин, і своїм змістом воно спрямоване на забезпечення функціо­нування державних і недержавних інституцій на засадах гласності, відкритості, врахування громадської думки, що в цілому відповідає міжнародно-правовим стандартам.

Контрольні запитання

1. Що таке інформація і в чому полягає роль конституційно- правового регулювання інформаційних відносин ?

2. Які є галузі і види інформації?

3. Дайте визначення поняття друкованого засобу масової інформації і встановіть значення конституційного ре­гулювання для їх розвитку.

4. На яких конституційно-правових засадах базуються вза­ємовідносини держави і засобів масової інформації?

5. Яким є порядок спростування недостовірної інформа­ції?