Печать
PDF

Розділ 8. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА. Поняття «громадянське суспільство»

Posted in Конституционное право - Конституційне право України (Колісник, Барабаш)

Розділ 8 КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

 

§ 1. Поняття «громадянське суспільство»

Громадянське суспільство — це система самостійних і неза­лежних від держави суспільних інститутів і відносин, що забезпечу­ють умови для реалізації приватних інтересів і потреб індивідів і колективів, для життєдіяльності соціальної і духовної сфер, їх від­творення і передачі від покоління до покоління.

Структурними елементами громадянського суспільства є: а) добро­вільно сформовані первинні самоврядні соціальні групи та асоціації (сім’я, різні асоціації, господарські корпорації, клуби за інтересами, інші громадські об’єднання); б) сукупність недержавних суспільних відносин; в) господарська і приватна частина життєдіяльності людей, їх звичаї, традиції; г) сфера самоврядних організацій і індивідів.

Конституційно-правове регулювання у країнах із демократичним по­літичним режимом спрямовано на підтримку громадянського суспільства. В основу будь-якого громадянського суспільства покладено такі найбільш загальні ідеї і принципи, як: 1) економічна свобода, багатоманітність форм власності, ринкові відносини; 2) визнання і захист природних прав і сво­бод людини і громадянина; 3) легітимність і демократичний характер державної влади, рівність усіх перед законом і правосуддям, належна правова захищеність особи; 4) правова держава, яка базується на принци­пі поділу і взаємодії гілок державної влади; 5) політичний та ідеологічний плюралізм, наявність легальної опозиції; 6) свобода слова і друку, неза­лежність засобів масової інформації; 7) невтручання держави в приватне життя громадян, їх взаємні обов’язки й відповідальність; 8) класовий мир, партнерство й національна злагода; 9) ефективна соціальна політика, яка забезпечує гідний рівень життя людей.

У політологічній і юридичній літературі немає усталеного розумін­ня щодо поняття «громадянське суспільство», його складових елемен­тів, про які йдеться в літературі як про інститути і структури. Одні автори називають інститути громадянського суспільства комплексом соціокультурних, етнонаціональних, сімейно-побутових та інших зв’язків, які забезпечують соціалізацію і виховання особи. На думку інших авторів, інститутами громадянського суспільства є вільна під­приємницька діяльність, гарантована державою свобода підприємниць­кої, трудової і споживчої діяльності. Більшість дослідників вважають, що інститутами громадянського суспільства є такі його структури, як сім’я, різні системи освіти, церква, наукові, професійні та інші об’єднання, асоціації, організації, з допомогою яких забезпечується задоволення економічних, професійних, культурних, релігійних та інших інтересів і потреб різних соціальних прошарків, груп і окремих індивідів.

Досить поширеною є точка зору, яка полягає в тому, що громадян­ське суспільство охоплює сукупність моральних, правових, економіч­них, політичних відносин, включаючи власність, працю, підприємни­цтво, організацію і діяльність суспільних об’єднань, систему вихован­ня, освіти, науки і культури, сім’ю, систему засобів масової інформації, неписані норми людської поведінки. Для такого широкого розуміння обсягу громадянського суспільства є всі підстави.

Громадянське суспільство починається з громадянина, його прав і свобод, забезпечення гідності особи. Саме звання громадянина є сино­німом рівноправності і самоповаги особи і не допускає привілеїв, від­мінностей і обмежень у правах. Правовий статус рабів та кріпаків був обмежений, принизливий. Тому без забезпечення свободи особи немож­ливо говорити про наявність у країні громадянського суспільства.

Становлення громадянського суспільства пов’язане з відповідним етапом у розвитку людства, держави і права. Суспільство, на відміну від держави, існувало завжди. Але не завжди воно було громадянським. Термін «громадянське суспільство» вперше вживається у працях Аріс- тотеля, де він вивів це словосполучення від слова «громадянин», тоб­то «суспільство громадян», які є вільними і освіченими. Проблему громадянського суспільства як наукову проблему аналізували Г. Гроцій, Т Гобс, Дж. Локк, Ж. Ж. Руссо, Ш. Л. Монтеск’є, В. Гумбольт, Д. Віко, Гегель тощо. Зокрема, Дж. Локк на перше місце ставив не держа­ву, а суспільство й визнавав за державою тільки той обсяг повно­важень, який санкціонований суспільним договором між громадя­нами. Ш. Л. Монтеск’є, Ж. Ж. Руссо, А. Фергюсон також підкреслю­вали, що громадянське суспільство має верховенство над державою.

Доволі драматичною є історія становлення і розвитку громадян­ського суспільства на теренах України, де були голодомори, репресії, переслідування за політичними мотивами, внаслідок чого загинуло мільйони людей. Тоталітарний політичний режим часто переслідував несанкціоновані громадські ініціативи, й тому суспільство не було громадянським.

У цілому XX ст. стало періодом безпрецедентної експансії держа­ви у сферу приватного життя громадян, особливо в СРСР у радянський період та у фашистській Німеччині.

Світовий досвід свідчить, що й на сучасному етапі держава нама­гається втручатися у справи громадянського суспільства, розширює свій вплив на його елементи, вводить додаткові правові механізми контролю над громадянами. Це знаходить свій вияв в установленні ідентифікаційних кодів для платників податків, здійсненні різноманіт­них заходів у зв’язку з тероризмом, боротьбою з наркобізнесом тощо, а також у розширенні компетенції відповідних органів державної вла­ди. Така тенденція, наприклад, дуже помітна в законодавчому розши­ренні після терористичного акту 11 вересня 2001 р. повноважень Пре­зидента США та деяких правоохоронних органів цієї держави. Усклад­нення суспільного життя, посилення загроз національній безпеці в різних країнах світу веде до того, що держави намагаються посили­ти контроль над громадянами, політичними партіями, асоціаціями, профспілками тощо.

Водночас у 70—80-х роках XX ст. розширюється простір грома­дянського суспільства, виникають нові форми громадських рухів, оригінальні форми суспільно-політичної мобілізації (партії-рухи, на­родні фронти тощо), які не суперечать конституційним нормам. Усе це, з одного боку, спонукало до наукових досліджень з проблем громадян­ського суспільства, а з другого — до розширення нормативно-правової регламентації організації і діяльності основоположних структур гро­мадянського суспільства, зокрема політичних партій. Так, уперше в історії конституційно-правового регулювання в Україні в статтях 36 і 37 Конституції України 1996 р. широко закріплюється правовий статус політичних партій, інших об’єднань громадян, визначається характер їх зв’язків із державою. Принципове значення в цьому аспекті має за­кріплення в ст. 15 Конституції положення щодо політичної та ідеоло­гічної багатоманітності.

Взаємовідносини держави і громадянського суспільства — це не рух в одному напрямі. Практика України, Росії, інших пострадянських держав, країн західної демократії свідчить про те, що громадянське суспільство намагається дедалі активніше впливати на державу, спо­нукаючи її належним чином виконувати притаманні їй функції.

Візьмімо, наприклад, впровадження численних заборон і обмежень екологічного характеру. Є підстави вважати, що таким чином грома­дянське суспільство в межах конституційних приписів виконує свою головну функцію — виявлення визрілих у надрах соціуму запитів і їх трансляцію насамперед через політичні партії на рівень державних інституцій. Так, ч. 2 ст. 36 Конституції України встановлює, що «по­літичні партії в Україні сприяють формуванню і впровадженню полі­тичної волі громадян».

Громадянське суспільство в сучасному його розумінні являє собою необхідний і раціональний спосіб співіснування людей, який базуєть­ся на свободі, праві і демократії за розумно необхідного й мінімально достатнього втручання держави. Таке суспільство є природною фор­мою соціальної організації. З такої моделі і виходить чинна Конститу­ція України, коли закріплює засади правового статусу основоположних інституцій громадянського суспільства, характер, принципи і зміст їх взаємовідносин із державними органами.

В ідеалі громадянське суспільство можна розглядати як суспіль­ство, у якому існують розвинуті економічні, культурні, правові, соці­альні відносини між його індивідами. У такому суспільстві є досить широкою сфера публічних відносин, у якій активно діють політичні партії, масові громадські рухи, групи за інтересами, переконаннями, за іншими ознаками. Таке суспільство добивається демократизації влади, всебічного захисту й гарантування прав людини і громадянина, оптимальної взаємодії більшості й меншості на основі узгодження позиції державних і громадських інститутів.

У реальному житті суспільства завжди є такий соціальний простір, у якому люди взаємодіють між собою без контролю держави. Ці зв’язки між людьми і їх групами мають суттєве значення для підтримання со­ціальної й духовної сфер життєдіяльності держави і суспільства. Вони підтримуються й відтворюються від покоління до покоління. Інтереси й потреби окремих індивідів та соціальних груп повинні і можуть мати самостійну і незалежну від велінь держави основу для своєї реалізації. Конституційно-правове регулювання спрямоване на такий підхід щодо взаємозв’язків держави та інститутів громадянського суспільства.

Основоположною соціально-економічною передумовою правової держави є саме громадянське суспільство, і їх взаємозв’язок виявля­ється в тому, що чим міцніше громадянське суспільство, тим менш помітною є роль держави. І навпаки — недостатньо розвинуте грома­дянське суспільство веде до надмірного посилення держави, яка на­магається поглинути суспільство, домінувати над ним. Важливо, щоб державні органи постійно перебували під контролем недержавних інституцій, а останні діяли в межах Конституції та законів, виходячи з об’єктивних потреб держави. Досвід багатьох західних країн з уста­леними традиціями демократії свідчить, що саме така система взаємо­відносин держави і громадянського суспільства забезпечує стабільність суспільства і держави, демократичний вектор розвитку соціуму.