Печать
PDF

Розділ 5. ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНИ. Поняття і зміст громадянства - § 2. Принципи громадянства

Posted in Конституционное право - Конституційне право України (Колісник, Барабаш)

 

§ 2. Принципи громадянства

Принципи громадянства України — це вихідні засади, керівні ідеї, які дістали закріплення в законодавстві у взаємовідносинах дер­жави і особи.

«Принцип» у перекладі з латинської означає «засади», «основа». Принципи громадянства України втілилися в Конституції України, За­коні «Про громадянство України», у Декларації про державний суве­ренітет України, у Декларації прав національностей України, у Законі «Про національні меншини». Вони становлять цілісну систему ідей, які є основою законодавства про громадянство, у взаємовідносинах між Українською державою і громадянами.

У статті 2 Закону «Про громадянство України» встановлюється, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких прин­ципах: 1) єдиного громадянства; 2) запобігання виникненню випадків безгромадянства; 3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; 4) визнання права громадянина України на зміну громадянства; 5) неможливості автоматичного набуття громадянства іноземцем чи особою без громадянства та автоматичного його припи­нення; 6) рівності перед законом громадян України незалежно від під­став, порядку і моменту набуття ними громадянства України; 7) збере­ження громадянства України незалежно від місця проживання.

З урахуванням Конституції України та законодавства про громадян­ство вважаємо, що громадянство в Україні базується на таких принципах:

а) єдиного громадянства України; б) запобіганні виникненню випадків безгромадянства; в) неприпустимості позбавлення громадянина України громадянства; г) неможливості автоматичного набуття і втрати грома­дянства; ґ) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і часу набуття ними громадянства України; д) збере­женні громадянства України незалежно від місця проживання громадя­нина України; е) визнання права громадянина на зміну громадянства; є) захисту і піклування про громадян України, що перебувають за межами України; ж) невидачі громадян України іноземній державі, неприпусти­мості їх вигнання за межі України.

Принцип єдиного громадянства, закріплений у ст. 4 Конституції України і у ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що ви­ключається можливість існування громадянства адміністративно- територіальних одиниць, у тому числі громадянства Автономної Рес­публіки Крим. Законодавство України не допускає існування подвій­ного громадянства в нашій державі. Сутність цього принципу полягає в тому, що громадянин України не може одночасно мати громадянство іншої держави. Це конституційне положення спрямоване на забезпе­чення єдиного правового статусу для всіх громадян України та одна­кового правового зв’язку кожного громадянина з державою. Не тільки безгромадянство (апатризм), а й подвійне громадянство є негативним явищем. У світовій практиці в результаті колізій правових норм, що врегульовують питання громадянства, можуть виникнути ситуації, коли одна й та сама особа визнається громадянином кількох держав. Для запобігання виникненню таких ситуацій держави укладають угоди, спрямовані на скорочення кількості осіб із подвійним громадянством та створення умов, які запобігали б виникненню подвійного громадян­ства, чи регулюють правовий статус осіб, які тимчасово набули грома­дянство двох або більше країн. Так, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Так само, якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Принцип запобігання виникненню випадків безгромадянства, закріплений ст. 2 Закону «Про громадянство України», стосується не лише громадян України, які мають намір змінити громадянство, але й іноземців та осіб без громадянства, що прагнуть набути громадянство України. Він означає, зокрема, недопустимість втрати громадянином України громадянства внаслідок колізій законодавства України із за­конодавством інших держав, громадянство яких бажає набути грома­дянин України. Так, згідно з ч. 12 ст. 18 Закону, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянства іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України. Однією з умов прийняття до громадян­ства України іноземців є взяття ними зобов’язання припинити інозем­не громадянство, яке повинно бути виконано протягом двох років з мо­менту прийняття їх до громадянства України (п. 2 ст. 9 Закону).

Принцип недопустимості позбавлення громадянства громадя­нина України має особливе значення. Він закріплений у Конституції України (ч. 1 ст. 25), у Законі «Про громадянство України» (п. 3 ст. 2) відповідає світовим стандартам, зокрема ст. 15 Загальної декларації прав людини про те, що кожна людина має право на громадянство. У частині 2  ст. 15 Декларації встановлено: «Ніхто не може бути безпідставно по­збавлений громадянства або права змінити своє громадянство». У ра­дянські часи позбавлення громадянства широко застосовувалося як форма боротьби з інакомислячими, як своєрідна форма репресії.

Заборона на застосування позбавлення громадянства випливає із права людини на громадянство, двостороннього характеру зв’язків щодо громадянства між людиною і державою, недопустимістю розі­рвання цих зв’язків як однією, так і другою стороною без взаємної згоди.

Принцип неможливості автоматичного набуття і втрати гро­мадянства закріплений у п. 5 ст. 2 Закону «Про громадянство України», де йдеться про те, що громадянство в Україні ґрунтується на принципі неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства шляхом укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним із подруж­жя в результаті припинення шлюбу або припинення громадянства України другим із подружжя. У статті 19 вказується на підстави втра­ти громадянства України. Утім, воно втрачається не автоматично, тобто при настанні відповідного юридичного факту, що є підставою втрати громадянства, а з моменту видання Президентом України від­повідного указу (ст. 22). Це стосується й неможливості автоматичного набуття громадянства. Стаття 9 Закону послідовно проводить принцип стійкого правового зв’язку громадянина з державою, що є суттєвою ознакою громадянства. При цьому вона виходить із положення Кон­венції про громадянство заміжньої жінки 1957 року, у якій визначаєть­ся, що ні укладання, ні розірвання шлюбу з іноземцем, ні зміна грома­дянства чоловіком у період шлюбу не веде до автоматичної зміни громадянства жінки. Але вона може набути громадянство чоловіка в порядку натуралізації.

Принцип рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і часу набуття ними громадянства України, закріплений у п. 6 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що кожний громадянин України володіє однаковими правами, свобо­дами і обов’язками незалежно від підстав набуття громадянства. Не має значення час його набуття. Ця норма випливає з ч. 1 ст. 24 Консти­туції України, яка закріплює основоположний принцип конституцій­ного ладу України і світового конституціоналізму: громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Прин­цип рівності громадянства передбачає необхідність застосування од­накових стандартів прав, свобод і обов’язків для всіх громадян Украї­ни незалежно від будь-яких ознак і обставин, у тому числі часу набут­тя громадянства. За законодавством США, наприклад, Президентом США може бути лише громадянин США за народженням.

Принцип збереження громадянства України незалежно від міс­ця проживання громадянина України, закріплений у п. 7 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що виїзд громадянина за межі території держави і навіть постійне проживання в іншій країні не при­зводить до втрати ним громадянства України. Однією з підстав втрати громадянства України, згідно із Законом «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р. (в редакції від 16 квітня 1997 р.), було перебування за межами України за умови, що особа не стала без поважних причин на консульський облік протягом семи років. У чинному Законі така під­става для втрати громадянства України не передбачена.

Принцип визнання права громадянина на зміну громадянства, закріплений у п. 4 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що громадянин має право вільно, без перешкод змінити своє грома­дянство в порядку, встановленому законодавством. У частині 1 ст. 25 Конституції України закріплено: «Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство». Це один із основоположних конституційних принципів, який характеризує не тільки інститут громадянства, а й у цілому правовий статус особи, є відображенням демократизму конституційного ладу. Ніхто не може позбавити права громадянина на зміну громадянства. Стійкий характер правових зв’язків особи і Української держави не означає насильниць­кого, примусового утримання людини в громадянстві. Це б обмежува­ло її свободу і суперечило тенденції демократизації суспільних від­носин.

Принцип захисту і піклування про громадян України, що перебувають за межами України, закріплений у ч. 3 ст. 25 Консти­туції в положенні: «Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами». Це зобов’язує диплома­тичні представництва і консульські установи України, посадових осіб вживати необхідних заходів для забезпечення прав українських гро­мадян, які перебувають за кордоном, користуватися в повному об­сязі правами, наданими законодавством країни перебування, міжна­родними договорами, учасниками яких є Україна і держави перебу­вання громадянина.

Принцип невидачі громадян України іноземній державі, недо­пустимість їх вигнання випливає із положення ч. 2 ст. 25 Конституції, а саме: «Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі». Це означає, по-перше, що держава та її органи і посадові особи не мають права ухвалювати з політичних чи будь-яких інших мотивів рішення про заборону та неприпустимість (чи небажаність) перебування громадян України на її території. Дер­жава не має права примусити громадянина залишити її територію або заборонити його повернення на територію України.

По-друге, поширення суверенної влади української держави на громадян знаходить свій вияв у неприпустимості їх видачі іноземній державі. Йдеться, насамперед, про випадки притягнення громадян України до юридичної відповідальності в разі скоєння правопорушен­ня на території іншої держави. Це, однак, не означає звільнення гро­мадян від юридичної відповідальності. Відповідно до кримінального законодавства України, громадянин України, який учинив злочин за межами України, підлягає кримінальній відповідальності за Кримі­нальним кодексом України. Але це не означає, що цей громадянин не може бути притягнутий до відповідальності за місцем учинення зло­чину, тобто за кордоном.