РОЗДІЛ 5. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ - Страница 2 PDF Печать
Конституционное право - В.Ф. Погорілко Конституційне право України

 

2. Суб'єкти конституційно-правових відносин

Первинним елементом конституційно-правових відносин є суб'єкти, тобто учасники правовідносин, що виникають, змінюються чи припиняються на підставі дії конституційно-правових норм.

Суб'єкти конституційного права - це учасники суспільних відносин, наділені конституційною правосуб'єктністю, тобто правоздатністю і дієздатністю, що визначається нормами конституційного права. Конституційна правоздатність виражається у системі конституційних прав і обов'язків учасників конституційно-правових відносин, а конституційна дієздатність полягає у здатності реалізовувати ці права і обов'язки.

При цьому конституційна правосуб'єктність може як установлюватися, так і визнаватися нормами конституційного права. Зокрема, за рядом колективних суб'єктів конституційних правовідносин правосуб'єктність визнається і в окремих випадках не потребує спеціального законодавчого закріплення. Наприклад, згідно зі ст. 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України, тобто Українська держава визнає основні природні права національних і етнічних спільнот.

До суб'єктів конституційно-правових відносин, як правило, відносять такі найбільш поширені види суб'єктів: 1) спільності (народ, нація, національні меншини, корінні народності, територіальні громади тощо); 2) держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, депутати, службові та посадові особи: 3) політичні партії, громадські організації та блоки (асоціації); 4) громадяни України, Іноземці, особи без громадянства, жителі, біженці; 5) підприємства, установи, організації; 6) міжнародні органи І організації; 7) органи самоорганізації населення; 8) засоби масової інформації (ЗМІ).

Пріоритетним суб'єктом системи конституційно-правових відносин є Український народ. Відповідно до ч. 1 Преамбули Конституції України Український народ - громадяни України всіх національностей. Український народ, згідно зі ст. 5 Основного Закону, є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування і саме Українському народу належить виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, яке не може бути узурпованим державою, її органами або посадовими особами. Народ України виступає первинним суб'єктом володарювання землею, її надрами, атмосферним повітрям, водними та іншими природними ресурсами, які знаходяться в межах території України, природними ресурсами її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони.

Наступним колективним суб'єктом конституційного права є територіальна громада. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування" 1997 p., територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають адміністративний центр.

Самостійним суб'єктом конституційно-правових відносин є Українська держава. Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.

Суверенітет України, що виражає зміст правосуб'єктності Української держави, поширюється на всю її територію, а сама територія держави в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою. Українська держава виступає гарантом, тобто бере на себе виключні конституційні обов'язки дбати про людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість 1 безпеку (ч. 1 ст. 3 Конституції); утверджує І забезпечує права і свободи людини та відповідає перед людиною за свою діяльність (ч. 2 ст. 3 Конституції); гарантує місцеве самоврядування в Україні (ст. 7 Конституції); забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (ч. 1 ст. 10 Конституції); сприяє вивченню мов міжнародного спілкування (ч. 3 ст. 10 Конституції); сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій І культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11 Конституції); забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності І господарювання, соціальну спрямованість економіки (ч. 4 ст. 13 Конституції); охороняє землі, що є основним національним багатством (ч. 1 ст. 14 Конституції): гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (ч. 4 ст. 15 Конституції) та ін.

Важливим суб'єктом конституційно-правових відносин є органи державної влади, які від імені держави здійснюють її державно-владні повноваження. Органи державної влади формуються безпосередньо народом {шляхом виборів) чи державою, мають чітко визначені в чинних нормативно-правових актах повноваження і мають свою внутрішню організаційну структуру.

Існують різні види органів державної влади, які можна класифікувати за різними критеріями. За способом формування виділяють виборні (Верховна Рада України, Президент України) та призначувані органи державної влади (Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України, Генеральна Прокуратура України, Вища рада юстиції. Центральна виборча комісія, Національна рада телебачення і радіомовлення, місцеві державні адміністрації та ін.); за територією, на яку поширюється їх юрисдикція, виділяють загальнодержавні (Верховна Рада України, Президент України, Верховний Суд України та ін.) та місцеві, локальні (Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, місцеві суди та ін.) органи державної влади; за часом дії виділяють постійно діючі (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України та ін.) та тимчасові (спеціальні комісії Верховної Ради України тощо) органи державної влади; за складом виділяють колегіальні (Верховна Рада України, Конституційний Суд України) та одноособові (Президент України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини) органи державної влади; за характером повноважень виділяють державні органи загальної компетенції (Кабінет Міністрів України) та спеціальної (Міністерство юстиції України) компетенції; за видами державної влади поділяють на законодавчі (Верховна Рада України), виконавчі (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації) та судові (Верховний Суд України) державні органи влади; за функціями та правовими формами діяльності виділяють пра-вотворчі (Верховна Рада України, Президент України. Кабінет Міністрів України), правозастосовчі (Кабінет Міністрів України, міністерства, місцеві державні адміністрації), правоохоронні (Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України), контрольно-наглядові (Генеральна прокуратура України) державні органи. Існують і інші класифікації.

Особливим суб'єктом конституційних правовідносин є органи та посадові особи місцевого самоврядування. Так ст. 7 Конституції визначає, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону

України "Про місцеве самоврядування в Україні" 1997 р. місцеве самоврядування - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно, або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Самостійними суб'єктами конституційно-правових відносин є політичні партії, громадські організації та їх блоки, а також профспілки. Зазначені суб'єкти мають собі на меті представляти, реалізувати і захищати політичні, економічні, соціальні, культурні та екологічні права і свободи людини і громадянина в Україні.

Останнім часом, правознавці та юристи-практики все більше апелюють до такого суб'єкта, як громадянське суспільство та його інститути. Громадянське суспільство слід розглядати як самоорганізовану і саморегульовану сферу публічно-правових відносин у державі, утворювану вільними і рівними індивідами та створеними ними об'єднаннями громадян які функціонують, формуючи соціальний капітал та здійснюючи контроль за органами державної влади, служать підґрунтям демократії та визначальним чинником у розбудові правової держави. Тобто громадянське суспільство не може ототожнюватися з якимось одним суб'єктом публічно-правових відносин, оскільки ця категорія позначає передусім систему суспільних відносин, які виникають, змінюються та припиняються між множиною їх різнопорядкових учасників.

На нормативному рівні інститути громадянського суспільства вперше були визначені в "Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади", затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976. Відповідно до абзацу 2 п. 2 Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976, до інститутів громадянського суспільства віднесено: громадські організації, професійні та творчі спілки, організації роботодавців, благодійні і релігійні організації, органи самоорганізації населення, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства. Таким чином, інститути громадянського суспільства перестали бути виключно філософською чи політологічною категорією, а були унормовані як система суб'єктів конституційно-правових відносин.

Важливим учасником конституційних правовідносин в Україні нині є й релігійні організації їх функціонування у суспільстві має об'єктивний характер і сприяє задоволенню релігійних потреб людей. При цьому церкви і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Наступним суб'єктом конституційно-правових відносин є фізичні особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та біженці Відповідно до ст. 1 Закону України "Про громадянство України" 2001 р. громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку передбаченому законами України та міжнародними договорами України; іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Суб'єктами конституційно-правових відносин також є підприємства, установи, організації незалежно від форм їх власності Традиційно ці суб'єкти відносяться правознавцями виключно до учасників господарсько-правових відносин, але конституційне законодавство України визначає їх і як суб'єктів конституційних правовідносин. Наприклад, п. 6 ст. 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" 1998 р. передбачає можливість виникнення конституційно-правових відносин між омбудсманом та вище зазначеними суб'єктами.

Суб'єктами конституційно правових відносин є також міжнародні органи та організації Зокрема, важливий вплив на перебіг референдної кампанії в 2000 р. та конституційної реформи 2009 р. в Україні мав моніторинговий комітет ПАРЄ Європейської комісії "За демократію через право", більш відомий як "Венеціанська комісія".

До суб'єктів конституційно-правових відносин також необхідно відносити органи самоорганізації населення - жителів певного регіону, об'єднання населення за місцем проживання, трудові колективи, колективи виборців, релігійні громади, асоціації міст і місцевих влад тощо. Коло цих суб'єктів є досить широким, а їх функції, як правило, законодавчо не визначені.

На сьогодні ні у кого не викликає сумніву конституційна правосуб'єктність засобів масової інформації як повноцінних учасників конституційно-правових відносин. Саме ЗМІ на сьогодні формують громадську позицію всіх суб'єктів конституційно-правових відносин, загострюють найбільш актуальні проблеми суспільного та державного будівництва.

Нині утверджуються й інші суб'єкти конституційних правовідносин. До прикладу, лобісти і утворення лобістів50. Закріплення їх правового статусу передбачене Концепцією проекту Закону України "Про вплив громадськості на прийняття нормативно-правових актів", затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2009 р. № 448-р. Існують й інші суб'єкти конституційно-правових відносин.

Із суб'єктами конституційно-правових відносин тісно пов'язаний інший елемент складу конституційно-правових відносин - права і обов'язки учасників конституційно-правових відносин. Права учасників конституційно-правових відносин полягають у можливості певної діяльності або поведінки, набуття, володіння, користування певними політичним та Іншими цінностями. Також можна погодитись і з твердженням Ю. В. Данилюка, що конституційне правовідношення є вольовим відношенням, у якому загальна воля, виражена в нормі права, є волею його учасників.

Суб'єктивним правам властиві такі ознаки: суб'єктивні права визначають вид і міру можливої правомірної поведінки учасника конституційно-правових відносин: зміст суб'єктивних прав визначається нормами конституційного права; суб'єктивне право виступає способом реалізації Інтересів учасників конституційно-правових відносин; суб'єктивні права одних учасників конституційно-правових відносин породжують юридичні обов'язки інших суб'єктів конституційно-правових відносин тощо.

Права суб'єктів конституційно-правових відносин об'єктивізуються в їх повноваженнях, що закріплюються Конституцією та законами України й деталізуються в підзаконних нормативно-правових актах. Наприклад, ст. 85 Конституції України визначає повноваження Верховної Ради України, ст. 106 - Президента України і т. д.

Обов'язки суб'єктів конституційно-правових відносин - це нормативно визначена міра належної діяльності або поведінки учасників правовідносину сфері конституційних правовідносин. Юридичний конституційний обов'язок має три основні форми: а) утримання від заборонених дій, що суперечать інтересам інших учасників конституційно-правових відносин; б) здійснення конкретних дій чи дотримання конкретної поведінки; в) обмеження в правах особистого, майнового чи організаційного характеру (заходів юридичної відповідальності).

Юридичні конституційні обов'язки поділяються на загальні та спеціальні. Загальні юридичні конституційні обов'язки поширюються на всіх суб'єктів конституційно-правових відносин. Зокрема, такі загальні обов'язки визначаються в статтях 65-68 Конституції України: неухильно додержуватись Конституції та законів України; не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей; сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом; подавати щорічно до податкової адміністрації декларації про майновий стан та доходи за минулий рік; не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодовувати завдані збитки; захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України; відбувати військову службу відповідно до закону.

Спеціальні юридичні обов'язки у конституційно-правових відносинах покладаються на спеціальні категорії суб'єктів цих правовідносин - народних депутатів України, Президента України, суддів Конституційного Суду України та суддів судів загальної юрисдикції тощо.

Слід розрізняти юридичний і фактичний зміст конституційних правовідносин, що співвідносяться як абстрактна і конкретна правові категорії. Юридичний зміст конституційно-правових відносин виражається в нормативно визначених правах і обов'язках учасників конституційно-правових відносин. Як правило, норми права визначають систему суб'єктивних прав і систему юридичних обов'язків стосовно кожного суб'єкта конституційно-правових відносин, що дає можливість обрати певну конкретну модель правомірної поведінки цього суб'єкта. Така модель поведінки і буде фактичним змістом конституційно-правових відносин.