РОЗДІЛ 4. КОНСТИТУЦІЯ ЯК ОСНОВНИЙ ЗАКОН СУСПІЛЬСТВА ТА ДЕРЖАВИ PDF Печать
Конституционное право - В.Ф. Погорілко Конституційне право України

 

 

1. Поняття Конституції України

Однією з найбільш шанованих суспільних цінностей сучасності е конституція. На сьогодні у світі діє більше 200 конституцій (у 2004 р. прийнята також перша наднаціональна конституція - Конституція Європейського Союзу), а також існує понад 300 конституцій суб'єктів федерацій і автономних утворень. Конституції стали найважливішим здобутком національної політико-правової думки, втілили найкращі здобутки державотворення, а у ряді країн - нормативно закріпили перемоги у революціях, війнах за незалежність тощо. Недаремно для більшості зарубіжних країн день прийняття конституції став найважливішим загальнонаціональним святом.

Для України Конституція 28 червня 1996 р. стала символом консолідації Українського народу в розбудові України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Водночас Конституція 1996 р. є найважливішою категорією національного конституційного права, його серцевиною.

Термін "Конституція України" є досить поширеним не лише у науці конституційного права, айв інших юридичних науках, а також у повсякденному вжитку. Він є похідним він іншої історично сформованої юридичної категорії "конституція", яка виникла задовго до зародження самого конституційного права як галузі права і вживалася у різних значеннях у багатьох сферах суспільного життя.

Існує припущення, що поштовхом для використання латинського слова "constitutio" як юридичного поняття первинно послужило вживання його у заголовку офіційних документів Стародавнього Риму часів Принципату та Домінату. Це поняття вживалося у словосполученні: "Rem publicum constituere..." - "Римський народ встановлює...". Пізніше дієслово "встановлює" трансформується на іменник "встановлення, устрій", що й дав початок численним стародавнім "конституціям". Однією з найбільш відомих із них є "антична конституція" Аристотеля, відома як "Конституція Афін", або "Афінська Політія". Термін "конституція" також застосовувався у давньоримському праві під час кодифікації тогочасного законодавства.

Пізніше, у XVI ст, у Франції починає вживатися термін "lех fundamentalis" - "основний закон", що вперше був введений у науковий обігу роботах французьких публіцистів-тираноборців (монархомахів) Ф. Дюплессі-Монре, Ф. Отмана, Дж. Б'юкенена та ін. Ідея конституції як основного закону в уявленні монархомахів передбачала існування у державі такого найвищого нормативного акта, який би обмежував владу монарха-самодержця.

Сучасного значення термін "конституція" почав набувати лише в XVII ст., що ознаменувалося бурхливим розвитком конституційних ідей у Великій Британії, Франції та інших тогочасних країнах Західної Європи, а також у Північній Америці. Його етимологічне походження викликало чимало наукових дискусій у всі часи. Справедливою видається думка С. С. Дністрянського про те, що кожна держава мусить мати певну форму, в якій вона регулює суспільний лад, але система державного ладу "була інша в грецькій "поліс" та римській "civitas" старовинних віків Інша в монархічній германській державі середніх та початку нових віків, 1 знову інша в конституціоналізмі найновіших віків"39.

Категорія "конституція" наповнювалася сучасним змістом протягом тривалого часу, чому сприяли теоретико-правові погляди таких мислителів XV1-XVIII століть як Г. Гроцій, С. Пуфендорф, В. Лейбніц, X. Вольф, Дж. Локк, В. Блекстоун, Ж.-Ж. Pycco, Т. Пейн та ін. Здобутки цих мислителів знайшли своє відображення в перших конституціях - Конституції США1787 p., Конституції Франції 1791 p.. Конституції Польщі 1791 p. та Інших конституційних актах. Хоча деякі вчені схильні вважати, що першим сучасним конституційним актом був Договір, укладений переселенцями до північноамериканських колоній на човні "Maliblume" біля мису Код у 1620 р.

Розвиток конституційного права наповнював категорію "конституція новим, більш прийнятним для її сучасного розуміння значенням. На кінець XIX - поч. XX ст. у європейському конституційному праві набуло поширення визначення конституції Г. Еллінека. який вважав, що конституція є сукупністю право-положень. що визначають вищі органи держави, порядок заклику їх до відправлення їхніх функцій, їх взаємні відносини і компетенцію, а також принципові положення індивіда стосовно державної влади.

Представники різних правових шкіл по-різному тлумачили поняття конституції. Так, представники природної школи права розуміли під конституцією суспільний договір, який виражає волю народу; представники нормативістської школи - вираження абсолютної основоположної норми права (Г. Кельзен); інституціоналісти - статут держави І нації; марксистської - вищий закон, що закріплює повновладдя правлячого класу тощо.

Так, під конституцією у радянській юридичній науці було прийнято розуміти основний закон держави, який виражає, як і будь-який закон, соціально-політичну природу держави і волю пануючого класу. При цьому радянські правознавці виділяли особливу юридичну категорію - "Радянська Конституція", як принципово нову для конституційного права.

Зовсім інші погляди на правову природу Конституції України сформувалися в незалежній Україні. Зокрема, В. А. Мелащенко одним із перших у незалежній Україні писав, що конституція - це, як правило, єдиний правовий акт або система таких актів, за допомогою яких народ, чи органи держави, які виступають від його імені, встановлюють основні принципи устрою суспільства і держави, форми безпосередньої демократії, визначають статус державної влади і місцевого самоврядування, механізм їх здійснення, закріплюють права і свободи людини 1 громадянина.

Інший відомий правознавець Ю. М. То дика пропонував розуміти під Конституцією України єдиний нормативно-правовий акт, що має особливі юридичні властивості, через який Український народ виражає свою суверенну волю, утверджує основні принципи державного та суспільного ладу визначає систему і структуру державної влади та місцевого самоврядування, механізми реалізації державно-владних повноважень, основи правового статусу, територіальний устрій держави. На думку ж М. І. Козюбри, нині під конституцією розуміють систему загальнообов'язкових норм, що мають, як правило, вищу юридичну силу і регулюють основи відносин між людиною і суспільством, з одного боку, і державою - з другого, а також засади організації самої держави та її відносин зі світовим співтовариством.

Вітчизняні правознавці вважають, що конституція є найбільшим юридичним здобутком, у першу чергу, суспільства. її призначення полягає в регулюванні найважливіших суспільних відносин у суспільстві та державі. Тобто конституція являє собою, як правило, основний закон держави і суспільства, який має найвищу юридичну силу, регулює найважливіші суспільні відносини, має особливий порядок прийняття внесення до неї змін і її охорони.

Узагальнюючи існуючі погляди вітчизняних вчених-конституціоналістів щодо сутності та змісту Конституції України, а також пріоритети оновлення Основного Закону в сучасних політико-правових реаліях, можна стверджувати, що Конституція України - це єдиний, наділений найвищою юридичною силою та гарантований державою і суспільством правовий акт, через який Український народ і Українська держава виражають свою суверенну волю й реалізують легітимні інтереси, утверджуючи основи конституційного ладу України, загальні засади конституційно-правового статусу людини, принципи та інститути здійснення народовладдя, встановлюють систему функції органів державної влади й органів місцевого самоврядування, а також порядок їх формування, конституюють механізми реалізації державно-владних повноважень і адміністративно-територіальний устрій держави.

Це визначення дає найбільш загальні уявлення про юридичні властивості та якості Конституції України, які визначають її сутність, зміст, походження, юридичну силу, систему та структуру, форму та умови дії в умовах сьогодення. До того ж нині Основний Закон усе частіше досліджується як багатоаспектне явище правового буття. Зокрема, правознавці дедалі частіше звертають увагу на Конституцію України як джерело права, систему правовідносин, складовий елемент правосвідомості учасників конституційного процесу, предмет І одночасно поле конституційної конфліктології тощо.

Конституції України характерні певні ознаки, що визначають її сутність, зміст, цілі та призначення у суспільстві та державі. Учені по-різному характеризують їх. Утім останні роки дієвості оновленої Конституції України внесли певні корективи у виявлені нами кваліфікуючі ознаки Основного Закону.

По-перше, за своєю сутністю Конституція України є актом найвищої юридичної сили, що належним чином унормовує політичну волю народу України, як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні. Про це свідчить і нормативний зміст рішень Конституційного Суду України від 5 жовтня 2006 р. № 6-рп (справа про здійснення влади народом) і від 16 квітня 2008 р. № 6-рп (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі).