4. Техніка правовою регулювання (юридична техніка)

Юридична техніка — це сукупність способів і прийомів, умінь і навичок формування всіх еле­ментів механізму правового регулювання та ефек­тивного оперування ними у праворегулятивній практиці.

Види юридичної техніки. Юридична техніка відповідно, зокрема, до основних стадій правового регулювання та видів юридичної діяльності по­діляється на правотворчу, правотлумачну, правозастосовну та правореалізаційну. До кожного з цих видів юридичної техніки входять як загальні, так

і особливі, специфічні способи, прийоми, вміння праворегулятивної діяльності.

Усі вони мають бути розділені на:

- соціологічно-дослідні (використовуються, наприклад, при з'ясуванні волі населення, різних соціальних груп, яка має бути втілена у закони та інші нормативно-правові акти, або ж при визна­ченні доцільності, своєчасності, ефективності пра­вового регулювання);

- мовні (використовуються щодо юридичної термінології, стилю викладу змісту правових актів);

- логічні (використовуються, зокрема, при по­будові юридичних моделей, «конструкцій», при тлумаченні правових норм, при систематизації за­конодавства);

- психологічні (використовуються, наприклад, у правозастосовній діяльності, зокрема, при при­тягненні правопорушників до юридичної відпові­дальності);

- педагогічні (використовуються, для прикла­ду, з метою впливу на правосвідомість суб'єктів при застосуванні і реалізації юридичних норм);

- організаційні (зокрема, щодо забезпечення про­цедурного аспекта праворегулятивної діяльності);

- економічні (наприклад, при визначенні «собі­вартості», витрат на певні праворегулятивні акції, дії);

- технічні (використання сучасних технічних засобів, електронно-обчислювальної техніки в юри­дичній діяльності).

 

5. Ефективність правового регулювання

Характер і «якість» регулятивного впливу пра­ва на суспільні відносини відображаються насампе­ред такими поняттями:

— цінність правового регулювання;

— економність правового регулювання;

— ефективність правового регулювання. Цінність правового регулювання — це його ре­альна позитивна (корисна) значущість для існуван­ня і розвитку особи, соціальних спільнот, груп,

об'єднань, для всього суспільства загалом. За суб'єктним критерієм розрізняють відповідно особистісну, групову, загальносоціальну цінність пра­вового регулювання (кожна з яких має щодо цього специфічні показники і критерії).

Економність правового регулювання — це обсяг соціальних витрат (предметно-речових, грошових, кадрових, часових, фізично-людських ресурсів та ін.), потреб для досягнення мети закону. Йдеться, отже, неначе про «собівартість» досягнення за допомогою закону потрібних результатів, змінювань.

Ефективність правового регулювання — це співвідношення реальних результатів здійснення закону з його метою. Якщо таку мету і такі резуль­тати виразити в однотипних показниках, які мо­жуть бути емпірично виявлені, зафіксовані, обра­ховані, то ефективність правового регулювання можна буде визначити в кількісній формі за допо­могою вказаного співвідношення.

Мета правового регулювання (мета закону) — це передбачувані і бажані для правотворчого орга­ну результати здійснення закону. Мета закону мо­же бути, зважаючи на наявність засобів і умов її досягнення, найближчою (прямою) або перспек­тивною. За сферою суспільного життя, якої сто­сується мета закону, можна розрізняти економічні, політичні, екологічні, духовні та інші його цілі.

У тих випадках, коли зміст мети закону стано­влять саме юридичні наслідки (тобто зміни у пра­вовому статусі певної групи суб'єктів або у кон­кретних правах та обов'язках персоніфікованих осіб), е підстави вирізняти юридичну ефективність закону (правового регулювання). В усіх же інших випадках йдеться, так би мовити, про загально-соціальну (економічну, політичну, екологічну, ду­ховну та ін.) ефективність правового регулювання.

Результати здійснення закону — це ті реальні зміни у суспільних відносинах, які сталися після впровадження закону в життя, у практику. Розріз­няють результати здійснення закону очікувані й неочікувані (несподівані), позитивні (корисні) і негативні (шкідливі).

Щоб дістати повне уявлення про ефективність правового регулювання, треба брати до уваги всі цілі, які переслідувались законодавцем, а також встановити і співставити, «зважити» усі види ре­зультатів здійснення закону стосовно кожної ме­ти. Це завдання розв'язується за допомогою спеціальних дослідницьких процедур.

Такі процедури можуть використовуватись для «вимірювання» ефективності регулювання, здій­снюваного на основі одного або декількох законів. Якщо ж ідеться про ефективність цілого інституту права чи окремої галузі права, а тим більше права в цілому, то така результативність правового регу­лювання узагальнено характеризується змінами у відповідній сфері суспільних відносин, що зумов­лені юридичними чинниками і мають вияв у суспільній практиці.

Загальна ефективність правового регулювання забезпечується:

- ефективністю самого закону;

- ефективністю процедурно-процесуального ме­ханізму застосування закону;

- ефективністю діяльності щодо застосування і реалізації закону.

Якщо перші дві позиції стосуються ефектив­ності правотворчості, то остання — ефективності правозастосування (правореалізації). Кожна з цих «ефективностей» має свої передумови (як загально-соціальні, так і юридичні) і характеризується своєрідними показниками.

До загальносоціальних передумов ефектив­ності юридичної норми (ефективності правотвор­чості) слід віднести:

- відповідність норми об'єктивним законам (за­кономірностям) існування й розвитку людини та суспільства;

- відповідність норми конкретно-історичним умовам її функціонування, реальним можливос­тям її здійснення (матеріальним, духовним, часо­вим, кадровим та ін.), оперативне реагування правотворчості на зміну цих умов і можливостей;

- відповідність юридичної норми реальним по­

требам та інтересам тих суб'єктів, відносини між яки­ми вона має регулювати, відображення й урахування («узгодження») у ній цих потреб, запитів, інтересів;

- відповідність юридичної норми стану право­свідомості і моралі, рівню загальної культури, гро­мадській думці згаданих суб'єктів:

- відповідність норми права висновкам тих на­ук (суспільних, природничих, технічних), які «предметне» вивчають об'єкти, що перебувають у сфері правового регулювання;

- відповідність юридичної норми загальним за­кономірностям самоорганізації системних явищ (їх вивчає наука синергетика) і цілеспрямованої органі­зації таких явищ (їх вивчає, зокрема, кібернетика).

До юридичних (спеціально-соціальних) перед­умов ефективності юридичної норми належать:

- відповідність норми об'єктивним державно-правовим (юридичним) закономірностям регулю­вання (наприклад, законам системності, яка несу­місна з неузгодженістю, суперечливістю, на­явністю прогалин між структурними елементами кожної правової системи, або обов'язковим зв'яз­кам між структурними елементами кожної юри­дичної норми, або ж залежностям між процедур­но-процесуальними та матеріальними нормами);

- наявність у суспільстві режиму законності, неухильне втілення принципів юридичної відпові­дальності (зокрема принципу її невідворотності);

- домінування в суспільній свідомості, у гро­мадській думці шанобливого ставлення до права, його високий престиж серед державних служ­бовців та більшості населення.

Дотримання усіх зазначених передумов дозво­ляє забезпечити не тільки суто управлінську ефек­тивність, але й зазвичай цінність та економність закону, тобто його високу якість.