| Тема 19 Тлумачення правових норм - Страница 2 |
|
|
| Теория государства и права - П.М.Рабінович Основи заг. теорії права та держави |
|
Страница 2 из 2
2. Інтерпретаційно-правові акти
Якщо офіційне тлумачення є, за сферою його дії, загальним (нормативним), воно завжди виражається в самостійному спеціальному (юридичному) документі — інтерпретаційно-правовому акті. Якщо ж тлумачення є індивідуальним (казуальним), тоді воно може включатися, «вписуватися» у відповідний правозастосовний акт, викладатись у його мотивувальній частині або ж фіксуватися в окремому документі (наприклад, у письмовій відповіді компетентного органу на запит зацікавленого суб'єкта про те, як правильно слід розуміти закон стосовно конкретної життєвої ситуації). Інтерпретаційно-правовий акт (акт офіційного тлумачення правової норми) — це спосіб зовнішнього прояву встановленого компетентними органами формально-обов'язкового правила розуміння змісту юридичної норми. Види інтерпретаційно-правових актів: 1) за «авторством» норми, яка є предметом тлумачення,— акти автентичного тлумачення; акти делегованого (легального) тлумачення, 2) за суб'єктами тлумачення — акти тлумачення державних органів (органів державної влади, управління, суду, прокуратури та ін.); акти тлумачення уповноважених органів громадських об'єднань, 3) за сферою дії — нормативні (загальні), казуальні (індивідуальні)', 4) за галузевою приналежністю норми, яка тлумачиться,— акти тлумачення норм конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального права та ін.; 5) за структурним елементом норми, яка тлумачиться,— акти тлумачення гіпотези, акти тлумачення диспозиції, акти тлумачення санкції; 6) за формою зовнішнього виразу — письмові, усні (тільки казуальні); 7) за юридичною формою — постанови, роз'яснення, ухвали та ін. Юридичні властивості інтерпретаційно-правових актів: - формальна обов'язковість (загальна або індивідуальна) для адресатів застосування і реалізації інтерпретованої норми; - закріплення в таких актах правил розуміння норми (а не правил фізичної поведінки); - можливість їх прийняття лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб'єктами; - наявність (поряд із властивими нормативно-правовим актам) спеціальних письмових форм їх виразу: роз'яснень, інструктивних листів та ін.; - не тільки пряма їх дія в часі, а й, звичайно, зворотна дія.
|

