3. Загальна характеристика законності та правопорядку

Законність — це режим (стан) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним норма­тивно-правовим актам держави, який утворюєть­ся в результаті їх неухильного здійснення всіма суб'єктами права.

Соціальна сутність законності — це узгод­жування певних реальних суспільних відносин з їх законодавчими моделями, інакше кажучи, розпо­всюдження «панування» волі законодавця на всю територію держави, на все суспільство.

Основні принципи законності у державі со­ціально-демократичної орієнтації:

- єдність — однаковість нормативно-правово­го регулювання на всій території країни; то­тожність застосування юридичних норм щодо всіх однойменних суб'єктів права;

- соціально-демократична доцільність — відповідність закону цілям забезпечення прав лю-• дини і прав нації (народу), соціальної демократії і прогресивного розвитку суспільства; необхідність вибору в межах закону найбільш ефективного (оп­тимального) засобу досягнення мети закону;

- реальність — забезпеченість законності дієвими, досконалими гарантіями.

Наслідком законності є встановлення в суспіль­ному житті правопорядку.

Правопорядок — це режим (стан) упорядкова­ності, організованості суспільних відносин, який складається за умов законності.

4. Загальносоціальні гарантії законності

Гарантії законності — це система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджу­ється, охороняється і, в разі порушення, віднов­люється законність. Види загальносоціальних га­рантій законності: економічні, політичні, ідео­логічні.

Розглянемо докладніше лише останню групу га­рантій, зокрема правову культуру особи.

Правова культура — це така властивість осо­би, яка характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх здійснювати, а також активною пра­вомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях.

Правове виховання — це цілеспрямована діяль­ність державних органів, громадських об'єднань і трудових колективів, а також інших суб'єктів щодо формування у громадян і службових осіб ви­сокої правової культури.

Засоби правового виховання: правове навчан­ня (зокрема юридичний всеобуч); правова пропа­ганда; юридична практика державних органів та інших організацій; правомірна поведінка грома­дян, їх особиста участь у здійсненні та охороні юридичних норм; самовиховання.

Юридичний всеобуч — це єдина загальнодер­жавна система вивчення законодавства, яка охоплює всі верстви населення і всіх державних службовців.

Крім загальносоціальних гарантій законності, існують також гарантії спеціально-соціальні, зок­рема юридичні.

5. Юридичні гарантії законності

Юридичні гарантії законності — це передба­чені законом спеціальні засоби впровадження охо­рони і, в разі порушення, відновлення законності.

Види юридичних гарантій законності:

1) за найближчими цілями — превентивні, або попереджувальні, (спрямовані на запобігання правопорушенням); відновлювальні (спрямовані на усунення чи відшкодування негативних наслід­ків правопорушень);

2) за суб'єктами застосування гарантій — парламентські, президентські, судові, проку­рорські, муніципальні, адміністративні (управ­лінські), контрольні;

3) за характером юридичної діяльності — пра-вотворчі; правороз'яснювальні; правозастосов-ні; правореалізаційні;

4) за онтологічним статусом у правовій сис­темі — нормативно-документальні (норми пра­ва, а також роз'яснювальні (інтерпретаційні) юри­дичні акти загального характеру); індивідуально-документальні (правозастосовні акти, спеціально спрямовані на забезпечення та охорону законності, а також роз'яснювальні юридичні акти індивіду­ального характеру); діяльнісні (діяльність певних суб'єктів щодо: а) застосування юридичних норм;

б) реалізації нормативних та правозастосовних актів, що гарантують законність).