2. Система права та її структура

Система права — це система всіх чинних юри­дичних норм певної держави.

Структура системи права — це об'єктивно зу­мовлена внутрішня організація права певної дер­жави, яка полягає в єдності і погодженості всіх юридичних норм та в їх розподілі за галузями й інститутами права.

Отже, основними структурними елементами,

«блоками» цієї системи є: 1) норма права; 2) ін­ститути права; 3) галузі права. Не може існува­ти юридичної норми, яка б не входила до певного інституту і до певної галузі права.

Системність — закономірна, неодмінна влас­тивість об'єктивного юридичного права, її дефор­мація, руйнування — це аномалія, «хвороба» пра­ва, яка може звести нанівець його регулятивні можливості, перешкодити досягненню очікуваного законодавцем соціального результату.

Соціальне призначення, соціальна сутність си­стеми права — служити нормативною базою, фун­даментом державного забезпечення певних су­спільних відносин, цілеспрямованого результатив­ного впливу на них.

Галузь права — це система юридичних норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Критерії (підстави) розподілу норм за галузями:

- предмет правового регулювання (сукупність суспільних відносин, які врегульовані правом);

- метод правового регулювання (специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відно­сини, здійснюваний за допомогою правових норм та інших юридичних засобів).

Поняття предмета правового регулювання дає знання про те, що саме регулюється правом, а поняття методу правового регулювання дає від­повідь на питання, як (яким чином, засобом, спо­собом) держава вчиняє нормативний вплив на су­спільні відносини.

Зазначені чинники об'єднання юридичних норм у галузі права неоднозначні, нерівноцінні: первин­ним, визначальним серед них є предмет правового регулювання, який начебто «веде» за собою метод:

як регулювати, залежить від того, що слід регулю­вати. Суспільні відносини, котрі суттєво відрізня­ються за їх характером, змістом, взаємним поло­женням суб'єктів (скажімо, відносини між слідчим і обвинуваченим та між батьками і дітьми), немож­ливо врегулювати одним і тим самим методом.

Основні галузі сучасного права: .консти­туційне (державне), адміністративне, фінансове, земельне, цивільне, сімейне, трудове, кооператив­не, сільськогосподарське, соціально-забезпечу­вальне, цивільне-процесуальне, кримінальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове.

У різних країнах зміст, обсяг і назви зазначе­них галузей права можуть помітно відрізняти­ся. Крім того, у деяких правових системах збері­гає певне значення загальний поділ системи пра­ва на так зване публічне право і право приватне.

Інститут права — це система юридичних норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин. Серед інститутів розрізняють галузеві та міжгалузеві (наприклад, інститут відпові­дальності за екологічні правопорушення).

3. Система законодавства

Якщо поняття системи права відбиває суттєву властивість змісту об'єктивного юридичного права, то поняття системи законодавства відображає специфіку його форми. '

Система законодавства — це система всіх упо­рядкованих певним чином нормативно-правових актів даної держави.

Структура системи законодавства — це зумовле­на системою права, інтересами держави та потре­бами практики правового регулювання внутрішня організація впорядкованих нормативно-правових актів (та інших письмових нормативно-правових джерел), яка виражається в їх єдності й погодже­ності, а також у розподілі за галузями, інститу­тами та іншими групами законодавства.

Структура системи законодавства має два ос­новних різновиди:

- галузева (розподіл нормативно-правових актів за предметом правового регулювання);

- субординаційна або ієрархічна, (розподіл нор­мативно-правових актів за певними групами залеж­но від юридичної сили (закони, укази та ін.).

Крім того, у федеративних державах система законодавства структурується на законодавство суб'єктів федерації (законодавство республік, шта­тів) та законодавство федеральне (союзне законо­давство). Отже, в таких випадках утворюється ще й федеративна структура законодавства (напри­клад, у Російській Федерації).

Перший різновид структури законодавства знач­ною мірою наближається до структури системи пра­ва, проте повністю з нею не збігається, оскільки залежить не тільки від останньої, а й від інших со­ціальних чинників. Якщо система права фор­мується цілком об'єктивно, то система законодавст­ва завжди є результатом цілеспрямованої діяльності певних суб'єктів систематизації, а тому залежить від інтересів держави, потреб юридичної практики, рівня розвитку юридичної науки, законодавчої техніки тощо.

4. Систематизація законодавства

Здійснювати систематизацію законодавства не­обхідно, зокрема, для:

- встановлення й усунення дефектів законо­давства;

- підвищення його ефективності;

- забезпечення зручності користування ним, полегшення пошуків юридичної норми, яка підля­гає застосуванню чи реалізації;

- сприяння вивченню законодавства, а також його дослідженню.

Систематизація законодавства — це діяльність щодо зведення нормативно-правових актів (або їх елементів) у цілісний комплекс.

Систематизація законодавства здійснюється двома основними способами (шляхом інкорпо­рації і кодифікації).

Інкорпорація — це спосіб систематизації зако­нодавства, який полягає в об'єднанні за певним критерієм групи нормативно-правових актів в од­ному збірнику.

Види інкорпорації:

1) за юридичним значенням — офіційна (підготовка і видання правотворчими органами або упов­новаженими, за їх рішенням, організаціями збірни­ків чинних нормативно-правових актів: наприклад, Зібрання законодавства України) і неофіційна (під­готовка і видання збірників нормативно-правових актів не правотворчими органами або будь-якими іншими організаціями чи особами);

2) за обсягом — загальна (генеральна), галузе­ва, міжгалузева, спеціальна (за окремими інсти­тутами однієї галузі законодавства);

3) за критерієм об'єднання нормативно-пра­вових актів — предметна, хронологічна, суб'єк­тивна (залежно від органу, яким видано інкорпо­ровані акти) та ін.

Кодифікація законодавства — це спосіб його сис­тематизації, який полягає у змістовній переробці й погодженні певної, пов'язаної спільним предметом регулювання групи юридичних норм та об'єднанні їх у єдиному нормативно-правовому акті.

Отже, така систематизація законодавства завж­ди має офіційний (правотворчий) характер.

Види кодифікації:

1) за обсягом — галузева, міжгалузева, спеці­альна;

2) за формою вираження — основи (основні за­сади) законодавства, кодекс, статут, закон, по­ложення та ін.