3. Політична система суспільства соціально-демократичної орієнтації

Принципи функціонування і розвитку політичної системи у суспільстві соціально-демократичної орієнтації:

- забезпечення і захист основних прав людини, зокрема політичних;

- забезпечення і захист прав кожної нації (на­роду), зокрема права на політичне самовизначення;

- забезпечення і захист прав усіх легальних гро­мадських об'єднань, в тому числі політичних партій;

- забезпечення панування засад соціальної де­мократії та самоврядування народу.

Соціальна демократія — це влада більшості населення країни, яка здійснюється через політич­ну систему (організацію) суспільства з дотри­манням основних прав усіх його членів.

Види демократи

Демократія розрізняється:

1) за формами здійснення — пряма (влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі всього народу або певної соціальної групи); непря­ма (влада здійснюється через виборних представ­ників народу, певних соціальних груп);

2) за сферою політичного життя — економіч­на, політична, духовна;

3) за характером соціальних спільностей або ут­ворень, в яких вона функціонує,— демократія у сфері державного життя і у сфері громадського життя.

Самоврядування народу — це управління са­мим народом усіма справами суспільства, здійсню­ване через його політичну систему.

Крім загальнонародного, загальносуспільного самоврядування, у розглядуваній політичній систе­мі має існувати також територіальне самовряду­вання — регіональне і місцеве.

Територіальне самоврядування — це самоорга­нізація населення відповідної території, яке безпо­середньо або через утворені ним органи вирішує згідно з чинним законодавством усі питання міс­цевого життя.

4. Форми взаємодії органів держави з громадськими об'єднаннями і трудовими колективами

Вплив громадських об'єднань, трудових колек­тивів на органи держави:

- громадські об'єднання, трудові колективи бе­руть участь у сформуванні депутатського корпусу, представницьких органів державної влади;

- держава залежить від громадських об'єднань, трудових колективів з погляду ефективності вико­нання своїх функцій;

- представники громадських об'єднань входять до складу певних державних колегіальних органів як їх повноправні члени з правом ухвального голосу;

- керівні органи певних громадських органі­зацій можуть бути суб'єктами права законодавчої ініціативи;

- у ряді випадків державні органи можуть приймати рішення тільки спільно або за погоджен­ням з відповідними громадськими об'єднаннями;

- держава дає змогу певним громадським орга­нізаціям цілком самостійно приймати з певних питань формально обов'язкові (юридичні) рішення нормативного або індивідуального характеру;

- певним громадським об'єднанням дозволено контролювати діяльність окремих державних орга­нізацій;

- за порушення деяких юридичних норм дер­жава передбачає можливість застосування заходів громадського впливу.

Вплив органів держави на громадські об'єднання:

держава створює необхідні передумови (зокре­ма, юридичні, а іноді й матеріальні) для органі­зації та діяльності громадських об'єднань;

держава як владний суверен виробляє вихідні соціальне обґрунтовані нормативні положення що­до організації, офіційної реєстрації та діяльності громадських об'єднань;

держава розробляє типові (зразкові) статути, положення деяких громадських об'єднань для сти­мулювання їх утворення і діяльності;

держава реєструє громадські об'єднання, їхні

структури;

вона контролює законність діяльності громадсь­ких об'єднань;

у деяких випадках держава надає заходам гро­мадського впливу, застосовуваним громадськими об'єднаннями, юридичного значення.

Безперечно, у різних країнах держави викорис­товують ці форми виливу по-різному, вибірково. Так, поряд з країнами, в яких реєстрація політич­них партій е обов'язковою (США, Україна, Росія, Швеція), є й такі країни, де реєстрація не прово­диться, проте від партій вимагається подання пев­них документів (Австрія, ФРН), а є, нарешті, і такі держави, які взагалі не «реагують» на утворення і діяльність партій (Великобританія, Австралія, Но­ва Зеландія).