Тема 8 Держава у політичній системі суспільства - Страница 2
3. Політична система суспільства соціально-демократичної орієнтації
Принципи функціонування і розвитку політичної системи у суспільстві соціально-демократичної орієнтації:
- забезпечення і захист основних прав людини, зокрема політичних;
- забезпечення і захист прав кожної нації (народу), зокрема права на політичне самовизначення;
- забезпечення і захист прав усіх легальних громадських об'єднань, в тому числі політичних партій;
- забезпечення панування засад соціальної демократії та самоврядування народу.
Соціальна демократія — це влада більшості населення країни, яка здійснюється через політичну систему (організацію) суспільства з дотриманням основних прав усіх його членів.
Види демократи
Демократія розрізняється:
1) за формами здійснення — пряма (влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі всього народу або певної соціальної групи); непряма (влада здійснюється через виборних представників народу, певних соціальних груп);
2) за сферою політичного життя — економічна, політична, духовна;
3) за характером соціальних спільностей або утворень, в яких вона функціонує,— демократія у сфері державного життя і у сфері громадського життя.
Самоврядування народу — це управління самим народом усіма справами суспільства, здійснюване через його політичну систему.
Крім загальнонародного, загальносуспільного самоврядування, у розглядуваній політичній системі має існувати також територіальне самоврядування — регіональне і місцеве.
Територіальне самоврядування — це самоорганізація населення відповідної території, яке безпосередньо або через утворені ним органи вирішує згідно з чинним законодавством усі питання місцевого життя.
4. Форми взаємодії органів держави з громадськими об'єднаннями і трудовими колективами
Вплив громадських об'єднань, трудових колективів на органи держави:
- громадські об'єднання, трудові колективи беруть участь у сформуванні депутатського корпусу, представницьких органів державної влади;
- держава залежить від громадських об'єднань, трудових колективів з погляду ефективності виконання своїх функцій;
- представники громадських об'єднань входять до складу певних державних колегіальних органів як їх повноправні члени з правом ухвального голосу;
- керівні органи певних громадських організацій можуть бути суб'єктами права законодавчої ініціативи;
- у ряді випадків державні органи можуть приймати рішення тільки спільно або за погодженням з відповідними громадськими об'єднаннями;
- держава дає змогу певним громадським організаціям цілком самостійно приймати з певних питань формально обов'язкові (юридичні) рішення нормативного або індивідуального характеру;
- певним громадським об'єднанням дозволено контролювати діяльність окремих державних організацій;
- за порушення деяких юридичних норм держава передбачає можливість застосування заходів громадського впливу.
Вплив органів держави на громадські об'єднання:
держава створює необхідні передумови (зокрема, юридичні, а іноді й матеріальні) для організації та діяльності громадських об'єднань;
держава як владний суверен виробляє вихідні соціальне обґрунтовані нормативні положення щодо організації, офіційної реєстрації та діяльності громадських об'єднань;
держава розробляє типові (зразкові) статути, положення деяких громадських об'єднань для стимулювання їх утворення і діяльності;
держава реєструє громадські об'єднання, їхні
структури;
вона контролює законність діяльності громадських об'єднань;
у деяких випадках держава надає заходам громадського впливу, застосовуваним громадськими об'єднаннями, юридичного значення.
Безперечно, у різних країнах держави використовують ці форми виливу по-різному, вибірково. Так, поряд з країнами, в яких реєстрація політичних партій е обов'язковою (США, Україна, Росія, Швеція), є й такі країни, де реєстрація не проводиться, проте від партій вимагається подання певних документів (Австрія, ФРН), а є, нарешті, і такі держави, які взагалі не «реагують» на утворення і діяльність партій (Великобританія, Австралія, Нова Зеландія).