4. Безсторонність

а. Участь на попередніх етапах

«Норт’є проти Нідерландів» (Nortier v Netherlands), 13924/88, 24 серпня 1993 року.

 

33. Суд нагадує, що вирішальне значення мають не суб’єктивні побоювання підозрюваного, хоч би які вони були зрозумілі, а те, чи його побоювання, з урахуванням конкретних обставин справи, можна вважати об’єктивно виправданими ...

Саме лише те, що суддя у справах неповнолітніх Мейленбрук (Meulenbroek) ухвалював рішення на досудовій стадії, зокрема рішення щодо попереднього ув’язнення, не можна саме по собі вважати підставою для сумнівів в його неупередженості; значення має обсяг і характер цих рішень.

34. Окрім рішень, пов’язаних із попереднім ув’язненням заявника, суддя у справах неповнолітніх Мейленбрук ніяких інших рішень на досудовій стадії не ухвалював, за винятком рішення задовольнити подання прокуратури про психіатричну експертизу заявника, яке останній не оспорював. Своїх повноважень слідчого судді з іншою метою він не застосовував.

35. Що ж до його рішень стосовно попереднього ув’язнення заявника, то вони могли б слугувати виправданням побоювань щодо неупередженості судді тільки в особливих обставинах... У цій справі жодної обставини такого роду не було... Запитання, на які суддя у справах неповнолітніх Мейленбрук мав відповісти при ухваленні цих рішень, були відмінними від тих, що мали вирішальне значення для його остаточного судового рішення. Виносячи ухвалу про наявність «серйозних ознак» щодо заявника, його завданням було лише встановити загалом факт наявності в прокуратури достатніх підстав, якщо їх не буде спростовано, для висунення обвинувачень проти заявника... До того ж заявник вже визнав обґрунтованість цього обвинувачення, та й воно на цій стадії вже було підкріплене додатковими доказами ...

37. За таких обставин заявникові побоювання щодо браку безсторонності у судді в справах неповнолітніх Мейленбрука не можна розглядати як об’єктивно виправдані.

 

«Фаррантеллі і Сантанджело» (Ferrantelli and Santangelo v Italy), 19874/92, 7 серпня 1996 року.

 

59. ... У цій справі побоювання щодо браку безсторонності були породжені двоякою обставиною. По-перше, у судовому рішенні від 2 червня 1988 року Апеляційного суду присяжних Кальтанізетти (Caltanisetta) під головуванням судді П. ... містилися численні посилання на заявників та їхню роль у нападі на казарми. Зокрема, були згадані «співвиконавці» подвійного злочину і «чіткі свідчення Дж. В. про те, що відповідальні за фізичне виконання вбивства Дж. Дж. разом із Сантанджело», і підтверджено, що пан Феррантеллі допомагав в обшуку казарми і транспортуванні майна, що належало карабінерам. По-друге, у вироку Палати у справах неповнолітніх Апеляційного суду Кальтанізетти від 6 квітня 1991 ... про засудження заявників наведено численні витяги з рішення Апеляційного суду присяжних щодо Дж. Дж. Головував же на засіданні Палати у справах неповнолітніх і, власне, був доповідачем знову ж таки суддя С. П.

60. Ці обставини є достатніми для того, щоб визнати побоювання заявників з приводу браку безсторонності Палати у справах неповнолітніх Апеляційного суду Кальтанізетти об’єктивно виправданими.

 

«Пероте Пеллон проти Іспанії» (Perote Pellon v Spain), 45238/99, 25 липня 2002 року.

 

51. Суд, відповідно, вважає, що за обставин цієї справи безсторонність судової інстанції, яка ухвалювала рішення, може викликати серйозні сумніви, оскільки її голова разом із суддею-доповідачем неодноразово долучались до справи на етапі розслідування, зокрема, відхиливши апеляцію проти ухваленого розпорядження про винуватість заявника та рішень щодо подовження терміну попереднього ув’язнення заявника. Суд вважає, що висловлені у зв’язку із цим побоювання заявника можна вважати такими, що мали під собою об’єктивне підґрунтя...

 

«Екеберґ і інші проти Норвегії» (Ekeberg and Others v Norway), 11106/04, 31 липня 2007 року.

 

34. Перше питання полягає в тому, чи можна ставити під сумнів неупередженість Високого суду з огляду на те, що суддя Ґ., яка брала участь у розгляді в складі колегії трьох професійних суддів, була перед тим причетна до ухвалення рішення ... про відхилення поданої четвертим заявником апеляції на рішення міського суду від 10 червня 2002 року про продовження його терміну тримання під вартою...

38. ... на підставі статті 172 Кримінально-процесуального кодексу, яка ставить умову про наявність підкріпленої особливими доказами підозри, що це саме він скоїв злочин, в якому його обвинувачено. Згідно з відповідним національним прецедентним правом, засудження в першій інстанції зазвичай дає достатні підстави вважати, що цю умову виконано, проте рішення з цього питання усе ж належало ухвалити самому Високому судові. Отже, слід припускати, що Високий суд самостійно оцінив те, чи була щодо четвертого заявника саме така підозра...

40. Зважаючи на вищенаведене, Суд доходить висновку, що четвертий заявник мав законні підстави підозрювати, що суддя Ґ. могла мати упереджену думку щодо його винуватості чи невинуватості ще перед початком судового процесу у Високому суді...

41. Щодо подальшої участі судді Ґ. в судовому розгляді, Суд відзначає, що ... цю справу розглянув Вищий суд за участю присяжних. І не суддя Ґ., а суддя Високого суду, що головував, після закінчення усного слухання давав настанови присяжним перед тим, як вони пішли радитися і винесли свій вирок з питань винуватості. Професійні судді пішли до нарадчої кімнати аж після оголошення вироку присяжних. Немає жодних ознак того, що суддя Ґ. могла якось вплинути на голосування присяжних з поставлених їм запитань, що стосувалися провини четвертого заявника.

42. Однак, якщо, як це було й тут, присяжні ухвалюють вердикт обвинувальний вирок, а професійні судді вирішують, що для визнання особи винуватою бракує достатніх доказів, то може бути вирішено, що справу треба розглядати в новому складі суддів... Щодо цього професійні судді, зокрема суддя Ґ., відігравали свою роль в ухваленні обвинувального вироку четвертому заявникові. Без їхнього підтвердження вироку присяжних він у відповідному провадженні, здійсненому Високим судом, засуджений не був би. Хоч на практиці професійні судді використовують свої повноваження для того, щоб не погодитися з вироком присяжних лише у виняткових випадках, їхньою роллю в ухваленні рішення про засудження нехтувати не можна. Суд вважає, що різниця між питанням, яке мала розв’язувати суддя Ґ. з застосуванням статті 172 Кримінально-процесуального кодексу, і тим, яке вона мала оцінити, підтримуючи вирок присяжних, стала ледве помітною.

43. Окрім того, разом із двома іншими професійними суддями та чотирма присяжними засідателями, суддя Ґ. брала участь у визначенні покарання.

44. Виходячи з цього, Суд робить висновок, що четвертий заявник мав правомірні підстави побоюватися, що через участь судді Ґ. у судовому процесі проти нього Високому судові бракувало в ставленні до нього необхідної безсторонності. Той факт, що ні четвертий заявник, ні його адвокат жодного разу не заперечували проти участі судді Ґ. у розгляді справи у Високому суді, не має, з огляду на обставини справи, звужувати гарантії, що випливають із вимоги об’єктивної безсторонності суддів...

45. Що стосується другого питання, пов’язаного з участю В. як присяжного засідателя у розгляді в апеляційному порядку, Суд відзначає, що процес відкрився 24 лютого 2003 року і що присяжні провели нараду та ухвалили вирок 21 березня 2003 року. Після перших чотирьох днів розгляду ... Високий суд отримав інформацію про її свідчення в поліції від 10 липня 1997 року. Після того, як зачитали у засіданні, а захисник виступив зі своїми зауваженнями голова Високого суду розпорядився, щоб вона відмовилася від подальшої участі у справі. Отже, її присутність на лаві присяжних була обмежена відносно раннім етапом судового розгляду, а після нього — завершилася.

46. Більше того, прокуратура не розглядала її свідчення від 10 липня 1997 року як такі, що мають якесь значення для справи, і ні та, ні друга сторона її як свідка у справі не викликала... Верховний суд визнав, що пояснення голови Високого суду і В., надані поліції в рамках його власної перевірки питання про неупередженість, не дають ніяких підстав припускати, ніби вона, перш ніж її усунуто 28 лютого 2003 року, повідомила іншим присяжним про те, що їй було раніше відомо про справу, або ж якось інакше вплинула на них. На думку старшини присяжних, ситуація, що склалася після відсторонення В., була предметом обговорення серед членів колегії присяжних, і вони погодилися, що її участь у перші кілька днів не мала ніякого впливу на вирок суду присяжних.

47. Отже, сказати, що присяжний засідатель В. була прямо чи опосередковано причетна до розв’язання питання про кримінальні обвинувачення, висунуті проти заявників, тоді, коли три тижні по тому присяжні радилися і ухвалювали свій вирок, не можна...

48. Слід також зазначити, що неупередженість присяжних була забезпечена цілим рядом гарантій... Норми Закону «Про судочинство», що регулюють питання неупередженості суддів, так само застосовні до присяжних. Окрім того, що суддя, що головував на відкритті судового процесу, вів мову з колегією присяжних про вимоги щодо неупередженості, застосовні до присяжних, увага присяжних була також привернута до важливості цієї вимоги, коли Високий суд постановив, щоб присяжна засідателька В. усунулася від участі в розгляді справи з огляду на обставини, що позбавляли її на це права. Хоча жодна зі сторін у ході судового розгляду не посилалася на свідчення, дані В. в поліції 10 липня 1997 року, суддя, що головував, раз у раз нагадував присяжним, щоб вони посилалися лише на свідчення, дані в судовому засіданні, і не обговорювали справи з третіми особами...

49. Зважаючи на вищенаведене, Суд доходить висновку, що характер, час і незначна тривалість участі присяжної засідательки В. у відповідному провадженні не могли привести до появи у заявників законних сумнівів у безсторонності присяжних. Отож Високий суд не був зобов’язаний розпускати колегію присяжних й призначати нове слухання в іншому складі присяжних для задоволення вимоги про безсторонній суд, закріпленої в пункті 1 статті 6 Конвенції...

 

«Лендон, Очаковскі-Лоран і Жулі проти Франції» (Lindon, Otchakovsky-Laurens and July v France) [GC], 21279/02 і 36448/02, 22 жовтня 2007 року.

 

77. ... У цій справі побоювання щодо браку безсторонності випливало з того факту, — до того ж доведеного, — що двоє з трьох суддів в колегії Паризького апеляційного суду, який підтвердив обвинувальний вирок, винесений третьому заявникові за дифамацію з огляду на публікацію спірної петиції, перед тим — у справі перших двох заявників — прийняли ухвалу про дифамаційний характер трьох образливих уривків із роману, цитованих у петиції...

78. Суд зазначає, що, попри їхній зв’язок, факти в обох справах не були однаковими, так само як і «обвинувачений»: у першій справі питання полягало в тому, чи видавець та автор, опублікувавши певні уривки з «Суду над Жаном-Марі Ле Пеном», були винуваті в дифамації та співучасті в цьому правопорушенні, а в другій, пов’язаній із журналістикою, судові належало вирішити, чи вчинив відповідальний редактор «Ліберасьйон» таке саме правопорушення, опублікувавши текст петиції, в якій були відтворені ті ж уривки, що особи, які її підписали, повторювали зі схваленням, заперечуючи їхній дифамаційний характер, попри ухвалу з цього приводу проти видавця і автора … До того ж зрозуміло, що рішення, ухвалені у справі перших двох заявників, не містили якихось припущень щодо вини третього заявника.

79. Справді, у рішенні, ухваленому 21 березня 2001 року в справі третього заявника, Паризький апеляційний суд повернувся в зв’язку з дифамаційним характером оспорюваних уривків до рішення, яке він постановив 13 вересня 2000 року в справі перших двох заявників. Однак, на думку Суду, це може об’єктивно виправдовувати побоювання третього заявника з приводу небезсторонності з боку суддів. У першому рішенні апеляційного суду від 13 вересня 2000 року певні уривки з книги, написаної першим заявником та опублікованої другим, були визнані дифамаційними. І тут це рішення стало res judicata. У другому своєму рішенні від 21 березня 2001 Апеляційний суд був зобов’язаний застосовувати цю підставу в відповідному аспекті спору, тим часом як питання про сумлінність або несумлінність третього заявника, на якому лежала відповідальність за публікацію петиції, що схвалювала згадану книгу й критикувала засудження перших двох заявників, в ньому залишалося відкритим і не зазнало преюдиційного впливу першого вироку. Отже, вважати, що двоє суддів із складу колегії, яка постановила одне за одним два розглянуті рішення, можуть кинути тінь на безсторонність суду, було б зайве. Насправді в тому, що стосується кваліфікації тексту як дифамації, будь-який інший суддя був би також зобов’язаний дотримати принципу res judicata, і це означає, що їхня участь не вплинула на відповідні частини другого вироку. Що ж до питання про сумлінність, яке в цих двох справах, попри зв’язок між останніми, було цілком різним, то якихось доказів, що наводили б на думку, ніби судді були в якийсь спосіб пов’язані оцінкою, даною ними в першій справі, немає...

80. Нарешті, цю справу вочевидь не можна порівнювати зі справою Сан-Леонард Band Клуб В. Мальта (№ 77562/01...), де судді мали вирішити, чи вони самі зробили помилку правового тлумачення або застосування в своїх попередніх рішеннях, тобто, йшлось про те, що вони мали ухвалити рішення щодо самих себе та своєї власної здатності застосовувати закон.

81. Отже, будь-які сумніви, що їх міг мати третій заявник стосовно неупередженості апеляційного суду при винесенні ухвали в другій справі, не можна вважати об’єктивно виправданими.