IV. ЗБІР ДОКАЗІВ - 7. Таємні агенти

Posted in Уголовное процесуальное право - Європейська конвенція з прав людини та кримінальни процесс

7. Таємні агенти

«Люді проти Швейцарії» (Lüdi v Switzerland), 12433/86,15 червня 1992 року.

 

40. ... в цій справі використання таємного агента ані саме по собі, ані в поєднанні з прослуховуванням телефонних розмов не зачепило приватне життя в контексті статті 8 ... Тоні брав участь в операції, пов’язаній з продажем 5 кілограмів кокаїну. Органи влади кантону, поінформовані німецькою поліцією, призначили співробітника поліції, який мав проникнути до широкої, як вони вважали, мережі наркоділків, що мали намір реалізувати наркотики у Швейцарії. Мета операції полягала в тому, щоб заарештувати торгівців після передання їм наркотиків. Відтак Тоні встановив контакт із заявником, який сказав, що він готовий продати йому 2 кілограми кокаїну вартістю в 200 000 швейцарських франків ... Від того моменту п. Люді повинен був знати, що він вчиняє кримінальне правопорушення, яке карають за статтею 19 Закону про наркотичні засоби, і, отже, піддавав себе ризикові наразитися на таємного співробітника поліції, завдання якого фактично полягало в його викритті.

 

«Тейшейра де Каштру проти Португалії» (Teixeira de Castro v Portugal), 25829/94, 9 червня 1998 року.

 

37. Передовсім Суд зауважує, що цей спір відрізняється від справи «Люді проти Швейцарії», в якій співробітник поліції діяв, склавши присягу, слідчому судді було відомо про його завдання, а швейцарські органи влади, діставши інформацію від німецької поліції, розпочали попереднє розслідування. Роль співробітника поліції обмежувалася його діями як таємного агента.

38. У цьому випадку ... уряд не твердив, що втручання офіцерів відбулося в рамках операції з протидії обігу наркотиків, дозвіл на яку дав і наглядав за якою суддя. Так само не виглядає, що компетентні органи мали вагомі підстави підозрювати в панові Тейшейра де Каштру торговця наркотиками; навпаки, він не мав судимостей і не перебував під попереднім слідством. Насправді він не був відомий працівникам поліції, які вступили з ним в контакт за посередництва В.С. і ТО. ... Крім того, наркотиків вдома у заявника не було, він їх отримав від третьої особи, яка, в свою чергу, отримала їх від іншої особи. Та й у рішенні Верховного суду ... не зазначено, що заявник мав під час його арешту при собі більше наркотиків, аніж той обсяг, про який його просили співробітники поліції, і тим самим не вийшов за межі тих дій, до яких його спонукувала поліція. На підтвердження доводів уряду про те, що заявник був схильний до скоєння правопорушень, жодних доказів немає. Неодмінним висновком із цих обставин є те, що два співробітники поліції не обмежилися переважно пасивним способом розслідуванням злочинної діяльності пана Тейшейра де Каштру, а впливали на нього, підбурюючи до вчинення правопорушення.

І нарешті, Суд зауважує, що національні суди в своїх рішеннях зазначали, що заявника засуджено головно на підставі заяв двох офіцерів поліції.

39. У світлі всіх цих міркувань, Суд дійшов висновку, що дії двох співробітників поліції вийшли за рамки дій таємних агентів, оскільки вони спровокували злочин, до того ж немає ніяких підстав вважати, що його було б скоєно без їхнього втручання. Це втручання та його застосування в оспорюваному кримінальному провадженні означає, що заявникові від самого початку відмовили в справедливому судовому розгляді. Відповідно, порушено пункт 1 статті 6.

 

«Калабро проти Італії» (Calabro v Italy) (ухв.), 59895/00, 21 березня 2002 року.

 

2. ... Суд, проте, відзначає, що ця справа відрізняється від «Тейшейра де Каштру»... Тут ... таємний агент лише повідомив, що готовий ввезти й продати дуже велику партію наркотиків ... відтак заявник з власної ініціативи зв’язався з Юрґеном (Jürgen), заплатив йому певну суму грошей і організував зустріч для постачання 46 кг кокаїну. Роблячи так, він показав, що причетний до міжнародного злочинного об’єднання наркоторговців (international drug-trafficking ring).

Крім того, як Суд щойно зауважив, свідчення таємних агентів не були вирішальним фактором у засудженні заявника. А ще заявникові в ході розгляду в кримінальному суді Мілана надали змогу поставити запитання іншим співробітникам поліції, які брали участь в розслідуванні, а також уточнити характер поліційної операції, яка привела до його арешту й застосованих процедур.

За цих обставин, він не може зробити висновок, що Юрґен своїми діями підбурював до вчинення правопорушення або що в іншому разі злочин не був би скоєний. Отже, Суд вважає, що Юрґен не вийшов за межі своєї функції як таємного агента ..., а тому заявник права на справедливий судовий розгляд позбавлений не був.

«Раманаускас проти Литви» (Ramanauskas v Lithuania) [GC], 74420/01, 5 лютого 2008 року.

 

63. ... Суд не може погодитися з такими аргументами. Національні органи влади не можуть зняти з себе відповідальності за дії співробітників поліції, просто заявивши, що, виконуючи поліційні функції, ті «діяли в статусі приватних осіб». Особливо важливо, щоб органи влади взяли на себе таку відповідальність з огляду на те, що початковий етап операції... проводився без якихось правових рамок або судової санкції. Окрім того, санкціонувавши моделювання й звільнивши А. З. від кримінальної відповідальності, органи влади заднім числом узаконили попередній етап і скористалися з його результатів.

64. Більше того, не надано жодних задовільних пояснень того, які причини або особисті мотиви змусили А. З. звернутися до заявника з власної ініціативи, без доведення своїх намірів до відома свого керівництва, або чому його не переслідували за його дії на цьому попередньому етапі...

65. З цього випливає, що йдеться про відповідальність литовських органів влади в рамках Конвенції за дії А. З. і В. С. ще до санкціонування моделювання...

67. Щоб переконатися, чи обмежилися А. З. і В. С. «переважно пасивним розслідуванням злочинної діяльності», Суд має взяти до уваги такі міркування. По-перше, немає жодного доказу того, що заявник раніше скоював які-небудь злочини, зокрема, пов’язані з корупцією. По-друге, як видно з записів телефонних дзвінків, всі зустрічі між заявником і А. З. відбувалися з ініціативи останнього, ... за посередництва контакту, встановленого на пропозицію А. З. і В. С., ... заявник явно зазнав грубого тиску з їхнього боку, який підштовхував його до злочинної діяльності, попри брак, окрім чуток, якихось об’єктивних доказів того, що він мав намір взяти участь у такій діяльності.

68. Ці міркування є достатніми, щоб Суд дійшов висновку, що дії відповідних осіб у цій справі вийшли за межі пасивного розслідування наявної злочинної діяльності.

 

«Мілінієнє проти Литви» (Miliniené v Lithuania), 74355/01, 24 червня 2008 року.

 

37. ... Жодного доказу того, що заявниця раніше вчиняла якісь правопорушення, зокрема злочини, пов’язані з корупцією, не було. Однак з ініціативою в цій справі виступив SŠ, приватна особа, який, зрозумівши, що заявниця вимагає хабар для досягнення сприятливих результатів у його справі, поскаржився в поліцію. Після цього поліціянти звернулися до заступника генерального прокурора, який санкціонував й здійснював відтак нагляд за подальшим розслідуванням, правовою основою якого була імітація моделі кримінальної поведінки (criminal conduct simulation model), що пропонувала SŠ імунітет від кримінального переслідування в обмін на забезпечення доказів проти особи, підозрюваної в учиненні правопорушення.

38. Зважаючи на те, що коли SŠ, розраховуючи на підтримку поліції, пропонував заявниці значні фінансові суми і отримав технічне обладнання для запису розмов між ними, то цілком зрозуміло, що поліція впливала на хід подій. Однак Суд не вважає, що роль поліції була неправомірною з огляду на її обов’язок здійснювати перевірку обвинувачень у скоєнні кримінальних злочинів і важливість протидії руйнівному впливові корупції в судових органах на верховенство права в демократичному суспільстві. Він так само не вважає, що роль поліції була визначальним чинником. Визначальним фактором була поведінка SŠ і заявниці. Суд у цьому сенсі погоджується, що, зваживши всі обставини, можна сказати, що співробітники поліції «долучилися» до кримінальної діяльності, а не ініціювали її. Їхні дії, отже, залишалися в межах роботи таємних агентів, а не агентів-провокаторів — із можливим порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції...

8. Зобов’язання надавати відомості

«Функе проти Франції» (Funke v France), 10828/84, 25 лютого 1993 року.

 

44. Суд вважає, що митна служба домоглася засудження пана Функе, щоб одержати деякі документи, наявність яких вона припускала, але повної впевненості щодо них не мала. Не маючи змоги чи бажання отримати їх якимсь іншим шляхом, вони спробували примусити заявника самому надати докази нібито скоєних ним правопорушень. Особливості митного права ... не можуть виправдати порушення права будь-кого, кому «висунуто кримінальні обвинувачення» (відповідно до самостійного значення цього вислову в статті 6), ... зберігати мовчанку або не давати свідчень проти себе.

 

«З. проти Фінляндії» (Z v Finland), 22009/93, 25 лютого 1997 року.

 

102. ... Мета ж полягала винятково в тому, щоб з’ясувати у її медичних консультантів, коли Х. довідався або дістав підстави підозрювати, що він — ВІЛ-інфікований. Їхні свідчення могли б у той час виявитися вирішальними при визначенні того, чи Х винуватий лише в злочинах на сексуальному ґрунті, чи в ще серйознішому злочині — простому вбивстві — у зв’язку з двома іншими правопорушеннями, вчиненими до 19 березня 1992 року, коли стали відомі позитивні результати аналізу на ВІЛ-інфекцію ...

103. ... за нормами фінського права вимагати від лікарів-консультантів заявниці свідчень щодо неї без її усвідомленої згоди можна лише в дуже обмежених випадках, а саме: у зв’язку зі слідством і обвинуваченням в серйозних кримінальних злочинах, караних не менш як шістьма роками позбавлення волі ... Оскільки лікарі-консультанти свідчити в поліції відмовилися, то була отримана санкція від судового органа — міського суду — на заслуховування їх як свідків у суді ... Допит відбувався за закритими дверима в міському суді, який заздалегідь розпорядився, щоб усі документи, зокрема протоколи свідчень, залишалися секретними ... Усіх, хто брав участь у процесі, зобов’язали дотримувати конфіденційного характеру цих матеріалів, а порушення цього зобов’язання могло б, відповідно до фінського права, служити підставою для притягнення до цивільної та (або) кримінальної відповідальності ...

Втручання в особисте й сімейне життя заявниці внаслідок оскаржуваних постанов, отже, було серйозно обмежене й супроводжувалося ефективними й відповідними гарантіями проти зловживань...

105. ... Суд робить висновок, що залучення лікарів-консультантів заявника до свідчення було достатньо вмотивоване обставинами справи й відповідало вимогам, продиктованим правомірною метою. Суд також переконався в тому, що між цими заходами й цілями було розумне співвідношення. Відповідно, порушення статті 8 не було ...

 

«Сервес проти Франції» (Serves v France), 20225/92, 20 жовтня 1997 року.

 

47. ... Зрозуміло, заявник міг побоюватись, щоб деякі із свідчень, які від нього, можливо, вимагали б дати слідчому судді, не стали самообвинуваченням. Тож було б припустимо, щоб він відмовився відповідати на якісь запитання, котрі б його, ймовірно, скеровували в такому напрямку.

Проте, як видно з підписаних заявником протоколів допитів, він на самому початку відмовився скласти присягу. А присяга є урочистою дією, якою відповідна особа зобов’язується перед лицем слідчого судді говорити, якщо скористатися формулюванням статті 103 Кримінально-процесуального кодексу, «всю правду і нічого, крім правди». Хоча обов’язок свідка скласти присягу й покарання, передбачені на випадок відмови від цього, містять елемент примусу, однак його призначення — забезпечити правдивість будь-яких наданих судді свідчень, а не присилувати свідків до них.

Інакше кажучи, штрафи, накладені на пана Сервеса, не були тим засобом, що примушував його свідчити проти себе, оскільки їх накладено ще до того, як такий ризик взагалі виник.

 

«Тирадо Ортіс і Лосано Мартин проти Іспанії» (Tirado Ortiz and Lozano Martin v Spain) (ухв.), 43486/98, 22 червня 1999 року.

 

2. ... Однак Суд вважає, що приписи іспанських законів у цій царині надихалися турботою й потребою захистити суспільство та, конкретніше кажучи, гарантувати безпеку дорожнього руху і захист здоров’я інших осіб. Отже, хоч обов’язкові проби на концентрацію алкоголю і можна вважати втручанням в особисте життя заявників відповідно до змістом пункту 1 статті 8 Конвенції, їх так само можна вважати необхідними для запобігання злочинам та захисту прав і свобод інших осіб. Звідси випливає, що цей пункт заяви має бути відхилений як вочевидь необґрунтований.

 

«Ве проти Австрії» (Weh v Austria), 38544/97, 8 квітня 2004 року.

 

54. Немає ніяких ознак того, що це так «суттєво позначилося» на заявникові, щоб вважати його тим, кому висунули «обвинувачення» — в його автономному значенні за змістом пункту 1 статті 6 — у злочинному перевищенні дозволеної швидкості руху ... Від нього вимагали надати інформацію як від зареєстрованого власника автомобіля. Більше того, він мав повідомити простий факт — а саме: хто був за кермом його автомобіля, і така інформація не мала характеру обвинувачення.

55. Окрім того, хоча насправді це не є вирішальним, Суд зауважує, що заявник не відмовлявся надати інформацію, але доводив свою невинуватість, заявляючи органам, що за кермом автомобіля на той час перебувала третя особа. Його покарали відповідно до частини 2 статті 103 Закону про автотранспортні засоби лише на підставі того, що він повідомив неточну інформацію, не зазначивши повну адресу особи. Він ніколи не стверджував ані в ході провадження в національних органах, ані в Суді, що він керував автомобілем на момент вчинення правопорушення.

56. Суд ... вважає, що в цій справі зв’язок між обов’язком заявника, згідно з пунктом 2 статті 130 Закону про автотранспортні засоби, повідомити персональні дані водія, який керував його автомобілем, і можливим його кримінальним переслідуванням за перевищення дозволеної швидкості залишається віддаленим і гіпотетичним. Однак без достатньо конкретного зв’язку з цим кримінальним переслідуванням застосування примусових повноважень (тобто накладення штрафу) задля отримання інформації не викликає спірного питання щодо права заявника зберігати мовчанку та привілею проти самообвинувачення.

 

«О’Галлоран і Френсіс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v United Kingdom) [GC], 15809/02 і 25624/02, 29 червня 2007 року.

 

57. ... Примус застосовано в зв’язку зі статтею 172 Закону про дорожній рух, яка покладає окремий обов’язок на зареєстрованого власника транспортного засобу за певних обставин надавати інформацію щодо водія цього засобу. Можна вважати, що ті, хто вирішує тримати легковий автомобіль і керувати ним, беруть на себе певні обов’язки і зобов’язання в рамках режиму регулювання, що стосується автотранспортних засобів, і в правовій системі Сполученого Королівства ці обов’язки охоплюють і зобов’язання в разі наявності підозр у вчиненні порушення правил дорожнього руху надати уповноваженим органам відомості про особу водія, який керував на той час автомобілем.

58. Ще одним елементом примусу, застосованого в цій справі, є обмежений характер розслідування, яке була вповноважена проводити поліція. Частину (2)(а) статті 172 застосовують тільки в тих випадках, коли водій транспортного засобу, як вважають, вчинив відповідне правопорушення, а також дозволяє поліції вимагати відомостей тільки «щодо особи водія»... Крім того, ... стаття 172 не дає санкції на тривале допитування щодо обставини, що, як стверджується, спричинили кримінальний злочин, а покарання, передбачене за відмову відповідати, є «помірним і не пов’язаним з позбавленням волі».

59. ... Щодо випадків застосування примусових заходів відповідно до статті 172 Закону 1988 року Суд зазначає, що, згідно з частиною 4 статті 172, не є правопорушенням дії, передбачені в частині (2)(а)статті 172, якщо власник транспортному засобу доведе, що він не знав і не міг, виявляючи розумну обачність, знати, хто був водієм транспортного засобу. Отже, це правопорушення не передбачає абсолютної відповідальності, а ризик дістати неправдиві зізнання є незначним.

60. Що ж до того, як були використані отримані свідчення, то заява пана О’Галлорана про те, що водієм його машини був він, була прийнята як доказ цього факту на підставі частини 1 статті 12 Закону про порушників правил дорожнього руху 1988 року..., і він був законно засуджений за перевищення дозволеної швидкості. Органам обвинувачення треба було ще довести, не маючи обґрунтованого сумніву, факт учинення правопорушення в звичайному порядку, в тому числі з дотриманням гарантій проти використання ненадійних доказів і доказів, отриманих під тиском або внаслідок інших неправомірних засобів (проте не враховуючи опротестування прийнятності свідчень відповідно до статті 172), до того ж обвинувачуваний міг би, якщо побажає, свідчити і викликати свідків. Знову ж таки ... особа водія є лише однією ознакою складу такого правопорушення як перевищення дозволеноїшвидкості, і в основному провадженні немає й мови про засудження винятково на підставі інформації, отриманої згідно з частиною (2)(а) статті 172.

61. Оскільки пан Френсіс відмовився свідчити, то їх не можна було використати в основному провадженні, власне, основне провадження навіть і не розпочинали. Питання про використання свідчень у кримінальному процесі не виникало, бо його відмову свідчити не використовували як доказ: сама вона є складом злочину...

62. Зважаючи на всі обставини справи, разом з особливим характером спірного режиму регулювання та обмеженим характером інформації, надання якої вимагали у попередженні за статтею 172 Закону про дорожній рух 1988 року, Суд вважає, що основа права заявників зберігати мовчанку і їхнього привілею проти самообвинувачення не була позбавлена юридичної сили.

 

«Воскейл проти Нідерландів» (Voskuil v Netherlands), 64752/01, 22 листопада 2007 року.

 

66. ... Заявник був зобов’язаний назвати своє джерело з двох причин: по-перше, щоб захистити доброчесність поліції Амстердама, а по-друге, щоб забезпечити обвинуваченим справедливість судового розгляду...

67. Суд не бачить необхідності розглядати у зв’язку з цим питання про те, чи може за якихось умов обов’язок Договірної Сторони забезпечити справедливий судовий розгляд виправдати примушування журналіста розкрити своє джерело. Хоч би якою потенційно важливою для кримінального провадження була інформація, яку апеляційний суд прагнув одержати від заявника, ніщо йому не заважало розглянути по суті обвинувачення, висунуті трьом підсудним. Він, як видається, мав можливість використати свідчення інших свідків замість інформації, яку він прагнув отримати від заявника... Отже, ця підстава, висунута для обґрунтування оскарженого втручання, не була значущою для справи.

9. Зобов’язання нерозголошення щодо зібраних доказів

«З. проти Фінляндії» (Z v Finland), 22009/93, 25 лютого 1997 року.

 

111. Щодо оскаржуваного відкриття широкого доступу до розглядуваних відомостей медичного характеру, починаючи з 2002 року, Суд відзначає, що наказ про встановлення десятирічного терміну нерозголошення не відповідає побажанням або інтересам сторін у судовому процесі, які всі без винятку клопотали про триваліший термін...

112. Суд не переконаний, що призначаючи термін на десять років, національний суд надав достатнього значення інтересам заявниці. Слід пам’ятати, що внаслідок оприлюднення відповідної інформації на судовому процесі без її згоди, її право на повагу до особистого й сімейного життя вже зазнало серйозного втручання. Подальше втручання, якого б вона зазнала, якщо медичні відомості про неї стали б надбанням гласності через десять років, не мало б підстав, які б можна було визнати за достатні, щоб переважати її інтерес у збереженні медичних відомостей конфіденційними протягом тривалішого часу. Якщо рішення дозволити такий доступ до цих матеріалів, починаючи з 2002 року, буде виконане, то це дорівнюватиме непропорційному втручанню в її право на повагу до її особистого й сімейного життя на порушення статті 8...

 

«Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v Ukraine), 11901/02, 29 червня 2006 року.

 

57. У цьому випадку національний суд надіслав запит і отримав з психіатричної лікарні конфіденційну інформацію про психічний стан і відповідне медичне лікування заявника. Цю інформацію в подальшому оприлюднив суддя для сторін та інших осіб, присутніх у судовій залі на публічних слуханнях.

58. Суд вважає, що подібні подробиці, безперечно, є інформацією, що стосується «особистого життя» заявника, і що розглядуваний захід призвів до розширення кола осіб, ознайомлених з цими подробицями. Отже, заходи, вжиті судом, є порушенням права заявника, гарантованого йому статтею 8 Конвенції ...

61. Варто зазначити, що апеляційний суд, переглянувши справу, дійшов висновку, що поводження судді суду першої інстанції з особистими даними заявника не відповідало спеціальному режимові щодо збирання, збереження, використання та поширення інформації про психічний стан... Більше того, Суд відмічає, що розглядувані деталі не могли вплинути на результат судового процесу (тобто встановлення того, чи стверджуване висловлювання було, і оцінку того, чи було воно наклепницьким; див. для порівняння «З проти Фінляндії», ...), запит Новозаводським судом інформації був непотрібним, оскільки інформація не була «важливою для розслідування, досудового слідства чи судового слухання», і, отже, був незаконним згідно зі статтею 6 Закону «Про психіатричну допомогу» 2000 року.

62. Суд вважає, що з причин, викладених вище, було порушення статті 8 Конвенції.

10. Зберігання доказів по закінченні слідства, пред’явленні обвинувачення

«Ван дер Вельден проти Нідерландів» (Van der Velden v Netherlands) (ухв.), 29514/05, 7 грудня 2006 року.

 

2. ... Що стосується збереження клітинного матеріалу і створення згодом профілю ДНК, Суд ... вважає, що, з огляду на спосіб, у який клітинний матеріал, зокрема, може, цілком імовірно, бути використаний в майбутньому, систематичне збереження цього матеріалу виходить за межі нейтральних відмінних ознак, таких як відбитки пальців, і є втручанням, достатнім для того, щоб становити посягання на право на повагу до приватного життя, закріплене в пункті 1 статті 8 Конвенції.

Крім того, Суд легко погоджується з тим, що створення і збереження профілів ДНК слугує законній меті запобігання злочинності та захисту прав і свобод інших осіб. Те, що ДНК не відігравала жодної ролі в розслідуванні та судовому розгляді справи про злочини, які скоїв заявник, факту скоєння злочину не міняє. Суд не вважає за необґрунтоване зобов’язувати проходити процедуру геномної «дактилоскопії» всіх осіб, які були засуджені за злочини певної тяжкості. Не є необґрунтованим також і те, щоб усі винятки з загального правила, потреба в установленні яких усе ж відчуватиметься, з метою уникнення невизначеності будуть сформульовані якомога вужче.

І нарешті, Суд вважає, що ці заходи можна визнати «необхідними в демократичному суспільстві». У зв’язку з цим він насамперед зауважує, що реєстрація геномної інформації, без усякого сумніву, зробила в останні роки значний внесок у боротьбу зі злочинністю. По-друге, слід зазначити, що оскаржене втручання, оскільки саме по собі було відносно незначним, може також принести певну користь і заявникові, бо внесення профілю його ДНК в національну базу даних дозволить швидко усувати його зі списку осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів, в ході розслідування яких виявляють матеріал, що містить ДНК.

 

«С. і Марпер проти Сполученого Королівства» (S and Marper v United Kingdom) [GC], 30562/04 і 30566/04, 4 грудня 2008 року.

 

113. У цій справі в рамках кримінальних справ, порушених щодо першого заявника за підозрою в замаху на грабіж та другого заявника — у переслідуванні своєї партнерки, у заявників взяли відбитки пальців і зразки клітин ДНК та створили профілі їхніх ДНК. Ці дані зберігалися на основі законодавства, що дозволяє їхнє безстрокове збереження, попри виправдувальний вирок щодо першого заявника і припинення кримінального провадження щодо другого...

118. ... Матеріал може зберігатися незалежно від характеру й тяжкості злочину, у скоєнні якого особу спочатку підозрювали, або віку підозрюваного; відбитки пальців та зразки можна брати (і зберігати) в особи будь-якого віку, заарештованої у зв’язку з злочином, що підлягає обов’язковій реєстрації, (recordable offence), враховуючи малозначні правопорушення та такі, покарання за які не передбачає позбавлення волі (non-imprisonable offences). Термін збереження не є обмеженим, матеріал зберігається протягом невизначеного строку, незалежно від характеру і тяжкості злочину, в якому особа підозрюють. Окрім того, у виправданої особи дуже обмежені можливості домогтися вилучення даних із загальнодержавної бази даних або знищення матеріалу...; зокрема, немає положення, що передбачало б незалежну перевірку підстав для збереження відповідно до чітко визначених критеріїв, зокрема таких, як тяжкість вчиненого злочину, попередні арешти, вагомість підозр щодо особи і які-небудь інші особливі обставини...

121 ... Суд ... знову повторює, що навіть просте утримання та зберігання персональних даних органами державної влади, незалежно від способу їхнього отримання, слід розглядати як таке, що прямо впливає на пов’язані з приватним життям інтереси особи, незалежно від того, чи будуть ці дані використані надалі, чи ні...

122. ... Справді, збереження особистих даних заявників не можна прирівнювати до висловлення підозр. Утім їхнє відчуття, ніби до них не ставляться як до невинуватих, загострюється через те, що їхні дані зберігаються так само без обмеження строку, як і дані засуджених, тоді як дані тих, кого ніколи не підозрювали в учинені правопорушення, підлягають знищенню...

124. ... збереження даних незасуджених осіб може бути особливо шкідливим у випадку неповнолітніх — таких як перший заявник, — з огляду на їхнє особливе становище та важливість їхнього розвитку й інтеграції в суспільство ... Суд вважає, що захистові неповнолітніх від будь-якої шкоди, якої їй може бути завдано внаслідок збереження органами влади даних особистого характеру щодо них після їхнього виправдання у кримінальних справах, належить приділити особливої уваги. Суд поділяє думку Наффілдської ради (Nuffield Council) з приводу впливу, який справляє на молодих людей безстрокове збереження матеріалу їхніх ДНК, та зауважує стурбованість Ради стосовно того, що застосовувані правила призвели до того, що дані про молодих людей і представників етнічних меншин, які не були засуджені ні за які злочини, в базі даних мають непропорційно високу частку...

125. Насамкінець Суд вважає, що неконкретний характер повноважень щодо збереження відбитків пальців, зразків клітинного матеріалу і профілів ДНК осіб, підозрюваних в скоєнні злочинів, але не засуджених за них — таких, як були застосовані у випадку цих заявників, не забезпечує справедливого балансу між конкурентними суспільними і приватними інтересами, і що держава-відповідач переступила всякі прийнятні межі розсуду у зв'язку з цим. Отже, оскаржуване збереження є непропорційним втручанням у право заявників на повагу до приватного життя і не може бути визнаним за необхідне в демократичному суспільстві.