b. Вилучення

«Раймондо проти Італії» (Raimondo v Italy), 12954/87, 22 лютого 1994 року.

 

24. Пан Раймондо оскаржував накладення 13 травня 1985 року арешту на шістнадцять об’єктів нерухомого майна і на шість транспортних засобів...

27. ... Суд визнав, що арешт був передбачений статтею 2 ter Закону 1965 року ... а його мета — не позбавити заявника майна, а лише заборонити користуватися ним ...

... відповідно до статті 2 ter Закону 1965 року, арешт, поза сумнівом, застосували як проміжковий захід, що має забезпечити — в разі необхідності — подальшу конфіскацію майна, яку вважають результатом незаконної діяльності. Такий захід виправданий загальними інтересами, і, якщо взяти до уваги надзвичайно небезпечну економічну владу такої «організації», якою є мафія, не можна стверджувати, що накладення арешту на цій стадії провадження було непропорційне поставленій меті.

Отже, жодного порушення статті 1 Протоколу № 1 … за цим пунктом оскарження не встановлено.

 

«Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v Ukraine), 11901/02, 29 червня 2006 року.

 

51. ... замість відбору доказів, суттєвих для розслідування, вони вилучили всі документи з офісу та певні особисті речі, що належать заявнику, які не мали жодного стосунку до справи...

53. За таких обставин, Суд постановляє, що розглядуване втручання не здійснено «відповідно до закону» і, отже, було порушення статті 8.

c. Застосування сили

«Яллог проти Німеччини» (Jalloh v Germany) [GC], 54810/00, 11 липня 2006 року.

 

77. ... у цій же справі ще перед тим, як ухвалили й застосували оскаржуваний захід, було зрозуміло, що вуличний торговець, стосовно якого вона мала бути застосована, тримав ті наркотики в роті, а отже, не міг їх пропонувати на продаж у великій кількості ... Суд погоджується з тим, що надзвичайно важливим для слідчих було мати можливість визначити точну кількість і якість наркотиків, пропонованих до продажу. Однак він не переконаний, що примусове введення блювотного засобу було в цій справі необхідним, аби одержати докази. Органи переслідування могли просто дочекатися, доки наркотики вийдуть з організму заявника природнім шляхом. У цьому зв’язку має значення те, що багато інших держав — членів Ради Європи застосовують саме такий метод при розслідуванні злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків...

82. Беручи до уваги всі обставини справи, Суд доходить висновку, що оскаржуваний захід сягнув мінімального рівня жорстокості, достатнього для того, щоб потрапити під дію статті 3 Конвенції. Органи влади зробили заявника об’єктом серйозного втручання в його право на фізичну й психічну недоторканність проти його волі. Вони примусили його до блювоти не з лікувальною метою, а задля здобуття доказів, які вони могли б так само дістати з застосуванням менш інвазивного методу. Спосіб, в який оскаржуваний захід застосовано, мав викликати у заявника почуття страху, тривоги й неповноцінності, що могли його образити і принизити його гідність. Окрім того, ця процедура була поєднана з ризиком для здоров’я заявника, зокрема й через те, що попередньо не було відповідного анамнезу. Хоч і не навмисно, цей захід застосували в спосіб, який заподіяв заявникові і фізичного болю, і душевних страждань. Отже, він зазнав нелюдського й принизливого для гідності, поводження на порушення статті 3 Конвенції.

 

«Кіґан проти Сполученого Королівства» (Keegan v United Kingdom), 28867/03, 18 липня 2006 року.

 

32. ... поліціянти отримали ордер мирового судді, заявивши йому під присягою, що у них є підстави думати, що доходи від пограбування перебувають за адресою, яку використовував один із підозрюваних у пограбуванні... Якщо б ця думка була правильною, то Суд не сумнівається, проникнення було б визнане за виправдане.

34. ... Суд не може погодитися з тим, що обмеження позовів про відшкодування збитків умовою наявність злого наміру є необхідним для захисту співробітників поліції при виконанні їхніх життєво важливих функцій — розслідуванні злочинів. Здійснення повноважень щодо втручання в сімейне й особисте життя має бути поставлене в розумні межі, щоб звести до мінімуму вплив таких заходів на гарантовану статтею 8 приватність особи, яка має значення для відчуття захищеності й добробуту... У справі, за обставинами якої фактично не здійснено елементарних заходів для перевірки наявності зв’язку між адресою і розслідуваним злочином, проведену в результаті цього операцію поліції, що дуже налякала й стурбувала заявників, вважати як таку, яка була дотримана відповідно до принципу пропорційності, не можна.

35. ... Цей висновок не означає, що всякий обшук, який завершується безрезультатно, не задовольняє критерій пропорційності, а лише невжиття розумних і доступних запобіжних заходів може бути причиною цього.

36. Суд доходить висновку, що в цій справі не забезпечено належного балансу і було порушення статті 8 Конвенції.

d. Знищення майна

«Сельчук і Аскер проти Туреччини» (Selçuk and Asker v Turkey), 23184/94 і 23185/94, 24 квітня 1998 року.

 

77. ... Він нагадує, що пані Сельджук і пан Аскер, яким на той час було, відповідно, 54 і 60 років, прожили в селі Ісламкой (Islamköy) усе своє життя. Їхні будинки і велику частку майна знищили співробітники сил безпеки, що позбавило заявників засобів для існування й змусило їх покинути своє село. Як видається, ця операція була наперед запланована й здійснена з презирством і зневагою до почуттів заявників. Їх заскочили зненацька, вони були змушені стояти і дивитися, як спалювали їхні домівки, заради особистої безпеки пані Сельджук і пана Аскера були вжиті недостатні застережні заходи, протести пані Сельджук були знехтувані, і ніякої допомоги їм потім не надано.

78. Якщо зважити, зокрема, на те, як зруйнували будинки заявників . і на їхні особисті обставини, то зрозуміло, що це мусило заподіяти їм страждань, досить гострих, щоб класифікувати дії сил безпеки як нелюдське поводження за змістом статті 3...

86. ... Не може бути жодного сумніву, що ці дії, окрім того, що вони спричинили порушення статті 3, були особливо серйозним й невиправданим втручанням в право заявників на повагу до їхнього приватного та сімейного життя і житла, а також на мирне користування своїм майном.

87. Отже, Суд встановлює факт порушення статті 8 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1.

2. Медичний огляд тіла, включно з судово-медичним розтином (автопсією)

«Х. проти Нідерландів» (X v Netherlands), 8239/78, 4 грудня 1978 року, DR 16, 184.

 

Комісія вважає виправданим, щоб органи влади, виконуючи своє завдання, мали змогу застосовувати певні заходи до осіб, яких вони підозрюють у скоєнні злочину. Вона зазначає, що підпункт с) пункту 1 статті 5 Конвенції допускає в таких випадках навіть попереднє ув’язнення. Отже, з тим більшими підставами вона виявлятиме толерантне ставлення до незначних втручань на кшталт аналізу крові...

Комісія відзначає, що проти довільного або неналежного використання аналізу крові передбачено декілька гарантій... Аналіз крові можна проводити тільки за розпорядженням прокурора, його заступника або іншої уповноваженої на це посадової особи поліції. Указ про введення в дію (enabling decree), що супроводжує цей закон, також передбачає, що аналіз крові може робити тільки акредитований лікар, котрий може ... відмовитися від виконання аналізу з огляду на виняткові причини медичного характеру...

Отже, Комісія вважає, що законодавство Нідерландів з цього питання має на меті гарантувати захист суспільства і зокрема безпеку дорожнього руху та здоров’я інших людей. Тому, хоча примусовий аналіз крові можна вважати порушенням права на особисте життя за змістом пункту 1 статті 8, його можна так само вважати необхідним для захисту прав інших осіб за змістом пункту 2 тієї ж статті.

 

«Деврім Тюран проти Туреччини» (Devrim Turan v Turkey), 879/02, 2 березня 2006 року.

 

19. У цій справі Суд зауважує, що в перший і в останній день арешту заявниці її доправляли в пологовий будинок Токата (Tokat) на гінекологічне обстеження...

20. ... Припровадження в лікарню на гінекологічне обстеження могло спричиняти страждання заявниці. Однак, як визнано в прецедентній практиці Суду..., медичний огляд затриманих лікарем, що є судовим експертом, може виявитися важливою гарантією проти фальшивих обвинувачень в сексуальних домаганнях або жорстокому поводженні. Окрім того, зрозуміло, що коли заявниця відмовилася пройти гінекологічне обстеження, її до цього жодним чином не примушували, а лікарі утрималися від його проведення.

21. З огляду на викладене вище, Суд вважає, що сам той факт, що заявницю доставляли в лікарню на гінекологічне обстеження в перший і в останній дні її арешту не сягає мінімального рівня жорстокості, щоб становити принизливе для гідності, поводження за змістом статті 3 Конвенції.

 

«Акпінар і Алтюн проти Туреччини» (Akpinar and Altun v Turkey), 56760/00, 27 лютого 2007 року.

 

76. ... безперечно, вуха Сеїта Кюлекджі (Seyit Külekçi) і Доана Алтюна (Doğan Altun) було повністю чи частково відрізані до того, як їхні тіла повернули заявникам.

78. ... тіла були скалічені тоді, коли вони перебували в руках сил державної безпеки.

81. ...Суд змушений зробити висновок, що вуха Сеїта Кюлекджі і Доана Алтюна відрізали після їхньої смерті.

82. Усе ж таки Суд ніколи не застосовував статті 3 Конвенції в зв’язку з неповагою до трупа людини. Цей склад Палати погоджується з таким підходом, вважаючи, що властиве людині по її смерті зникає, й отже, заборона жорсткого поводження вже не застосовна до трупів, як у випадку мертвих тіл Сеїта Кюлекджі та Доана Алтюна, попри всю жорстокість відповідних актів.

83. З цього випливає, що статті 3 з цієї причини не порушено.

3. Психіатрична експертиза

«Ботка і Пая проти Австрії» (Botka and Paya v Austria), 15882/89, 29 березня 1993 року, DR 74, 48.

 

3. ... Комісія зауважує, що експерт С. підготував висновок про психічне здоров’я першого заявника в ході кримінального провадження проти пана Р., підозрюваного в шахрайських діях стосовно першого заявника та його брата. Обвинувачення проти пана Р., зокрема, порушувало питання про психічне здоров’я першого заявника.

Комісія відзначає, що для підготування розглядуваного висновку не вимагалось проведення якогось ґрунтовного обстеження першого заявника лікарем С. Зокрема, коли після призначення лікаря С. за експерта в жовтні 1988 року перший заявник відмовився від медичного огляду, жодних додаткових заходів, таких як примусові, не зроблено... Крім того, лікар С. супроводжував слідчого суддю з нагоди допиту першого заявника як свідка 1 лютого 1989 року, і тоді перший заявник не заперечував, а з власної волі відповідав також і на питання, які ставив експерт. Окрім того, експерт у своєму висновку від квітня 1989 року не встановив якихось негараздів, що стосувались би правоздатності першого заявника укладати угоди правового характеру.

За цих конкретних обставин, Комісія вважає, що призначення експерта С. для підготування експертизи з питань психічного здоров’я першого заявника не було виявом зневаги до права першого заявника на повагу до його особистого життя, відповідно до пункту 1 статті 8 ... Конвенції.

 

«Ворва проти Польщі» (Worwa v Poland), 26624/95, 27 листопада 2003 року.

 

82. Суд наголошує, що призначення психіатричної експертизи з метою визначення психічного стану особи, обвинуваченої в скоєнні правопорушення, залишається необхідним заходом для захисту осіб, здатних учиняти правопорушення у стані часткової втрати своїх розумових здібностей. Проте органи державної влади зобов’язані переконатися, що такий захід не порушуватиме справедливого балансу, який належить підтримувати між правами особи, зокрема правом на повагу до приватного життя, і турботою про забезпечення належного відправлення правосуддя.

83. У цій справі, як визнав Суд, балансу не дотримано. Судові органи в межах територіальної юрисдикції одного суду викликали заявницю повістками для проходження психіатричної експертизи неодноразово і через короткі проміжки часу. Окрім цього, кілька разів після того, як вона приїздила до призначеного місця, її відправляли додому, кажучи, що на вказаний у повістці день ніхто про обстеження не домовлявся...

84. ... Суд, попри те, що заявниця була учасницею великої кількості спорів, вважає, що судові органи не діяли з належною обачністю. Тож втручання в користування заявницею своїм правом на повагу до її особистого життя було невиправданим.

4. Обстеження місця вчинення злочину за безпосередньої допомоги підозрюваного

«Демірай проти Туреччини» (Demiray v Turkey), 27308/95, 21 листопада 2000 року.

 

46. ... Суд зауважує, що органи влади, безумовно, були в змозі оцінити ризики, пов’язані з відвідуванням місця, де, як стверджувалося, був відповідний таємний склад зброї, хоча б тільки з огляду на делікатність ситуації на південному сході Туреччини. Згідно з картою-схемою, представленою урядом, Ахмет Демірай в момент вибуху перебував на відстані 1 м від складу зброї, тимчасом як двоє з жандармів, які його супроводжували, — за 30 м, а третій — 50 м, утворюючи рівнобедрений?! трикутник, в центрі якого був склад зброї... Через брак пояснень уряду причин такої організації дій, що неодмінно породжує серйозні сумніви, а також якихось вказівок з його боку на інші заходи, вжиті для захисту Ахмета Демірая, Суд може зробити лишень той висновок, що відповідні органи не вжили заходів, які, за обґрунтованою оцінкою, могли б, мабуть, захистити від того ризику, на який наразився чоловік заявниці.

47. Отже, Суд вважає, що відповідальність за загибель лежить і на державі. Тому, в цьому випадку було порушення статті 2 Конвенції.

5. Перехоплення повідомлень та прослуховування розмов

«Люді проти Швейцарії» (Lüdi v Switzerland), 12433/86,15 червня 1992 року.

 

38. Суд зазначає, що, починаючи попереднє розслідування щодо заявника 15 березня 1984 року, суддя-слідчий Лауфенського районного суду також видав наказ про прослуховування його телефонних розмов ...

39. Немає сумніву в тому, що телефонне прослуховування було втручанням у приватне життя та кореспонденцію п. Люді.

Таке втручання не є порушенням Конвенції, якщо воно відповідає вимогам пункту 2 статті 8 ... Підставою для цього заходу були статті 171b та 171c Бернського кримінально-процесуального кодексу, які застосовуються ... навіть на попередньому етапі розслідування, коли є вагома підстава вважати, що готується вчинення кримінальних правопорушень. Крім того, воно було призначене «запобігти злочинові», і Суд взагалі не має сумніву стосовно його необхідності в демократичному суспільстві.

 

«Копп проти Швейцарії» (Kopp v Switzerland), 23224/94, 25 березня 1998 року.

 

73. Водночас Суд вбачає суперечність між чітким текстом законодавства, яке захищає привілей на збереження адвокатської таємниці, коли адвокат перебуває під спостереженням як третя сторона, і практикою, якої дотримувалися в цій справі. Хоча в прецедентній практиці усталився загалом визнаний принцип, відповідно до якого привілей на збереження адвокатської таємниці поширюється тільки на відносини між адвокатом і його клієнтами, закон чітко не встановлює, як, за яких умов і хто визначатиме різницю між питаннями, безпосередньо пов’язаними з роботою юриста за дорученням сторони в судовому процесі, і тими, які стосуються діяльності поза межами його професійного адвокатського мандату.

74. Передовсім викликає, м’яко кажучи, здивування те, що на практиці це завдання має виконувати посадова особа поштової служби, яка є представником виконавчої влади, без контролю з боку незалежного судді, а надто в такій особливо делікатній сфері, як довірчі відносини між адвокатом і його клієнтами, що безпосередньо зачіпають права на захист.

75. Коротко кажучи, швейцарське право, писане чи неписане, не містить достатньо чітких вказівок щодо меж і способу здійснення дискреційних повноважень влади в цьому питанні. Тому-то пан Копп, як юрист, не користувався мінімальним ступенем захисту, якого вимагають принципи верховенства права в демократичному суспільстві. Тому було порушення статті 8.

6. Стеження з допомогою аудіовізуальних засобів

«P G і J H проти Сполученого Королівства» (P G and J H v United Kingdom), 44787/98, 25 вересня 2001 року.

 

38. Оскільки на відповідний момент часу жодних норм внутрішнього права, які б регулювали використання прихованих прослуховувачів, не було ..., то втручання в цьому випадку не здійснено «згідно з законом», як того вимагає пункт 2 статті 8 Конвенції, тому було порушення статті 8...

62. ... Він вважає, що в разі, якщо записувач працює в приміщенні поліційної дільниці без відома або згоди відповідної особи, жодної істотної різниці не виникає. І в цій ситуації рівною мірою застосовується фундаментальний принцип, відповідно до якого норми внутрішнього права мають забезпечувати захист від свавілля і зловживань при використанні прихованих методів спостереження.

 

«Перрі проти Сполученого Королівства» (Perry v United Kingdom), 63737/00,17 липня 2003 року.

 

47. ... Суддя встановив недоліки в дотриманні поліцією пунктів D.2.11, D.2.15 і D.2.16 Процесуального кодексу [в частині фіксації та використання відеоматеріалів для ідентифікації], які головно виявилися в тому, що вони не запитали заявника про його згоду на відеозапис, не повідомили його ні про створення і використання останнього при процедурі впізнання, ні про його власні права при цьому (а саме щодо можливості перегляду відео, заперечення щодо його змісту і на інформацію про його право на присутність адвоката під час перегляду відеозапису свідками). У світлі цих висновків національних судів, Суд не може не зробити висновок, що захід, у тому вигляді, в якому він був здійснений щодо заявника, не відповідав вимогам національного законодавства.

 

«Ван Вондель проти Нідерландів» (Van Vondel v Netherlands), 38258/03, 25 жовтня 2007 року.

 

41. ... Заявник скаржився на порушення його права на недоторканність приватного життя, бо ряд його (телефонних) розмов із паном Р. був записаний останнім з допомогою записувачів, які Департамент внутрішніх розслідувань Національної поліції надав панові Р, також давши вказівки щодо суті розмови, яку слід вести з заявником...

53. Хоча Суд і розуміє практичні труднощі, на які наражається особа, котрій органи слідства не довіряють або котра побоюється, що вони їй не довіряють, при підтвердженні інформації, яку вона повідомляє таким органам, а також те, що з цієї причини такій особі, можливо, знадобиться технічна допомога з боку цих органів, проте він не може погодитися з тим, що надання такої допомоги з боку органів влади не регулюються нормами, спрямованими на забезпечення правових гарантій проти свавільних дій. Через це він вважає, що в тім, що стосується оскаржуваного втручання, заявник був позбавлений мінімального ступеня захисту, на який він мав право відповідно до принципу верховенства права в демократичному суспільстві.

54. Зважаючи на вищенаведене, Суд доходить висновку, що оспорюване втручання було здійснене не «згідно з законом». Цього висновку Судові досить, щоб визнати порушення статті 8 Конвенції.

 

«Биков проти Росії» (Bykov v Russia) [GC], 4378/02, 10 березня 2009 року.

 

77. ... Представники уряду стверджували, що чинні правила щодо прослуховування телефонних розмов не застосовні до радіопередавачів і не можуть на них бути поширені за аналогією. Навпаки, вони підкреслювали відмінність між тими й другими, вказуючи, що для використання радіопередавачів судового дозволу не потрібно з тієї причини, що ця технологія виходить за межі застосування будь-якого з чинних нормативних актів. Отже, уряд вважає, що використання технологій, не згаданих в розділі 8 Закону про оперативно-розшукову діяльність, не підпадає під регулювання цього закону в разі застосування перехоплення.

78. Суд неодноразово заявляв, що коли мова йде про перехоплення повідомлень з метою поліційного розслідування, «закон має бути достатньо чітким в своїх формулюваннях, щоб давати громадянам відповідні вказівки щодо того, за яких обставин та на яких умовах органи держави уповноважені вдаватися до таких таємних і потенційно небезпечних способів посягання на їхнє право на повагу до особистого життя і кореспонденції»...

79. На думку Суду, ці принципи точно так же застосовні до використання і радіопередавачів, які за своїм характером та рівнем втручання практично тотожні телефон, які прослуховують.

80. У цій справі заявник у рамках процедури винесення й виконання постанови про прослуховування його розмови з В. не користувався майже ніякими гарантіями. Зокрема, дискреційне повноваження судових органів щодо винесення постанови про прослуховування не було обмежене жодною умовою, а обсяг і способи її виконання не були визначені; жодна інша конкретна гарантія передбачена не була. З огляду на відсутність конкретних норм, що передбачають такі гарантії, Суд не переконаний, що згадані вище вимоги, як стверджує уряд, задовольняли можливість для заявника ініціювати судове провадження з метою визнати «оперативний експеримент» протизаконними і клопотатися про виключення його результатів як незаконно отриманих доказів.

81. Звідси випливає, що за відсутності конкретних і детальних правил, застосування цього способу спостереження в рамках «оперативного експерименту» не супроводжувалося достатніми заходами захисту від різних можливих зловживань. Отож його застосування уможливлювало свавілля і не задовольняло вимоги законності.

82. Суд доходить висновку, що втручання в право заявника на повагу до особистого життя не було здійснене «згідно з законом», як того вимагає пункт 2 статті 8 Конвенції.