Глава 21 Страховий ринок
Глава 21 Страховий ринок
§ 1. Страхування: сутність і функції
Страхування — одна з найдавніших категорій суспільних відносин. Термін «страхування» усталився на українських землях із часів розвитку відповідних послуг у Російській імперії ХІХ ст., має російське походження, відбиваючи зміст слова «страх» у значенні «ризик». Але в Росії інститут страхування був досить пізнім запозиченням із країн Західної Європи. У більшості з них термін зберіг зв’язок з латинськими коренями. В їх основі — слова «securus» і «sine», які означають «безтурботний». Таким чином, первісно поняття страхування розвивало ідею захисту та безпеки. В англійському словнику страхових термінів поняття «страхування» (insurance) визначається «як система передання ризику і його комбінування».
Власники майна, вступаючи між собою у виробничі відносини, відчували страх за його схоронність, що було обумовлено можливими стихійними лихами, пожежами, грабунками тощо. Ризиковий характер суспільного виробництва — головна причина занепокоєння будь-якого суб’єкта господарювання за всіх часів. Люди завжди об’єднувалися для того, щоб допомагати один одному в нещастях і лихах. На цьому ґрунті виникла ідея відшкодування матеріального збитку шляхом його перерозподілу між усіма зацікавленими учасниками виробничих відносин.
Для юристів акт страхування — це договір, що відповідає законодавству, на підставі якого одна особа (страховик) за визначену плату зобов’язується відшкодувати збитки, яких може зазнати інша особа (страхувальник) від заздалегідь оговореної події. Відповідно до редакції ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення цих фондів.
Як економічна категорія страхування має такі ознаки.
1. Відносини страхування мають ризиковий та ймовірний характер. Їхніми суб’єктами є страхувальники і страховики, які утворюють страхові товариства.
Потребу в страхуванні викликає саме фактор ризику і необхідність покриття можливих збитків у результаті прояву цього фактора. Аналіз ризиків дає можливість поділити їх на дві групи: страхові і нестрахові ризики.
Нестрахові ризики — це ризики, для яких неможливо визначити ймовірність та величину пов’язаних з ними збитків. Як правило, страховики не беруть на себе відповідальність за цими ризиками. До не- страхових відносять, наприклад, політичні ризики. Вони передбачають настання таких подій, як: зміна уряду, війна, революція; обмеження вільної торгівлі; необгрунтовані надмірні податки; обмеження вільного обміну валют. Деколи, якщо з’являються дані для об’єктивної оцінки ризиків і точного вимірювання шкоди, нестрахові ризики переводять у ранг страхових.
Страхові ризики повинні відповідати таким вимогам: ймовірність виникнення повинна бути більшою 0, але меншою 1; випадковість реалізації;
можливість співвіднесення випадковості з чисельністю подібних об’єктів;
ризик повинен мати об’єктивний характер і не залежати від волевиявлення зацікавлених сторін, наприклад страхувальника; час прояву ризику не можна визначити завчасно; наслідки не повинні бути катастрофічними.
Як елемент системи економічних відносин страхування тісно пов’язане з підприємництвом, для якого характерна готовність йти на ризик, організаційно-господарське новаторство та ефективні способи використання і збереження ресурсів. Природа підприємницької діяльності, так само як і незахищеність людини від зовнішніх несприятливих для неї впливів, обумовлюють виникнення певних страхових інтересів, що закріплюються у відповідних договорах страхування. Динаміка страхових інтересів, у свою чергу, обумовлює появу нових форм страхування і нових видів страхових продуктів.
2. Страхування відбувається за рахунок коштів страхового фонду, які утворюються за рахунок спеціальних внесків юридичних і фізичних осіб, що призначаються для відшкодування заздалегідь передбачених збитків. На відміну від фінансів, кошти страхового фонду можуть бути представлені не тільки у грошовій, але й у натуральній формі. При цьому вони можуть перерозподілятися тільки серед замкненого кола осіб.
У цілому суспільна практика виробила три основні організаційні форми страхового фонду:
централізовані резерви держави в натуральній та грошовій формі; фонди самострахування окремих суб’єктів господарювання (самострахування);
фонди, які створюються страховиками (страховими організаціями).
Наприклад, страховий захист через створення страхового фонду суспільства потребує акумуляції частини валового продукту. До сукупного фонду страхового захисту належать централізовані натуральні та грошові резерви держави, децентралізовані фонди в частині, що використовується на покриття шкоди, завданої стихійними та іншими непередбачуваними подіями, — самострахування, а також фонди, створювані методом страхування. У межах цих форм страхового захисту може існувати багато видів фондів цільового призначення.
Прикладом створення сукупного фонду страхового захисту може бути соціальне страхування, що є механізмом реалізації соціальної політики держави, основою організації соціального захисту населення. Завданням соціального страхування є надання матеріальної допомоги непрацездатним громадянам (дітям, пенсіонерам, інвалідам); відшкодування втраченого трудового доходу в періоди хвороби, догляду за дітьми, безробіття; надання медичної допомоги, охорона дитинства і материнства; перерозподіл доходів і вирівнювання рівня життя різних соціальних груп населення.
Самострахування має місце тоді, коли суб’єкт господарювання самостійно створює натуральні або грошові резерви.
3. Матеріальні наслідки збитків перерозподіляються між усіма платниками страхових внесків. Причому центральною ланкою в трактуванні сутності страхування вважається замкнута розкладка збитків між зацікавленими учасниками такої розкладки й обов’язкова прив’язка до можливості настання та наслідків страхового випадку. Випадковий же характер настання надзвичайних подій, властивий ризикам, та нерівномірність завдання збитків уможливили використання способу солідарної замкнутої розкладки збитків.
Отже, на стадії утворення страхового фонду, з огляду на його компенсаційне призначення, страхові відносини мають характер розподільних відносин, а на стадії його використання — винятково перероз- подільний незалежно від способу його утворення.
4. Страхова діяльність є самоокупною. За сучасних умов страхування стає важливим напрямом підприємницької діяльності й розглядається як окрема галузь (індустрія). З одного боку, воно є заходом захисту бізнесу і добробуту людей, а з другого — видом діяльності, що дає прибуток. Природно, що кожна страхова компанія, як і будь-яке інше підприємство, має власне фінансове господарство, за допомогою якого забезпечує свою статутну діяльність. У цій частині страхування можна трактувати як сферу фінансів підприємств і галузей.
Страхування, таким чином, являє собою систему економічних відносин, що включає сукупність форм і методів формування цільових коштів та їх використання на відшкодування збитків за різних непередбачених несприятливих явищ (ризиків), а також на надання допомоги громадянам при настанні певних подій у їх житті.
Основними цілями страхування є:
а) підтримка суб’єкта господарювання, який потрапив у кризову ситуацію, шляхом компенсації матеріальних збитків, передбачених договором страхування, спрямованого на збереження виробничих ресурсів, тобто дотримання інтересів суб’єктів господарювання;
б) спостереження за ефективним використанням економічних об’єктів, що покликане забезпечити захист інтересів усіх суб’єктів господарювання.
Зміст страхування розкривається в його функціях. Найважливішими серед них вважають:
ризикову, оскільки страхування пов’язане з ризиковим характером виробництва. У межах дії даної функції здійснюється перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування у зв’язку з наслідками випадкових страхових подій;
попереджувальну, у зв’язку з тим, що значна частина перерозпо- дільних відносин пов’язана з функціонуванням попереджувальних заходів по зменшенню страхових ризиків. Разом із тим, організація цих відносин часто залежить від рівня захищеності майна і життя страхувальників, від настання страхової події;
ощадну, бо довгострокові види страхування є засобом накопичення населенням коштів до настання певної події в їхньому житті аж до закінчення строку страхування. Особисте страхування поєднує ризикову й ощадну функції;
інвестиційну; її сутність полягає в тому, що за рахунок тимчасово вільних коштів страхових фондів відбувається фінансування економіки. Страхові компанії накопичують у себе великі суми коштів, призначених відшкодовувати збитки, але доти, поки на настав страховий випадок, вони можуть бути інвестовані. Тому страхові організації фактично виконують для своїх клієнтів відразу дві функції: гарантійну, пов’язану з компенсацією ризику, і інвестиційну, що полягає у прирості капіталу;
стабілізаційну, у сучасній економіці страхування виступає в ролі найважливішого стабілізатора процесу суспільного відтворення. Постійне збільшення суспільного багатства, що накопичується, і ускладнення техногенних, економічних і соціальних ризиків, які загрожують його збереженню і збільшенню, вимагають створення ефективної і масштабної системи страхових фондів, призначених для своєчасної компенсації непередбачених матеріальних збитків. У розвинутих країнах світу страхові компанії за потужністю й розмірами проведених інвестиційних вливань конкурують із такими загальновизнаними інституціональними інвесторами, як банки та інвестиційні фонди.