Печать
PDF

Глава 21 Страховий ринок

Posted in Учебные материалы - Основи економічної теорії ( Л.С. Шевченко )

Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Глава 21 Страховий ринок

 

§ 1. Страхування: сутність і функції

Страхування — одна з найдавніших категорій суспільних відносин. Термін «страхування» усталився на українських землях із часів розвит­ку відповідних послуг у Російській імперії ХІХ ст., має російське по­ходження, відбиваючи зміст слова «страх» у значенні «ризик». Але в Росії інститут страхування був досить пізнім запозиченням із країн Західної Європи. У більшості з них термін зберіг зв’язок з латинськи­ми коренями. В їх основі — слова «securus» і «sine», які означають «безтурботний». Таким чином, первісно поняття страхування розви­вало ідею захисту та безпеки. В англійському словнику страхових термінів поняття «страхування» (insurance) визначається «як система передання ризику і його комбінування».

Власники майна, вступаючи між собою у виробничі відносини, від­чували страх за його схоронність, що було обумовлено можливими стихійними лихами, пожежами, грабунками тощо. Ризиковий характер суспільного виробництва — головна причина занепокоєння будь-якого суб’єкта господарювання за всіх часів. Люди завжди об’єднувалися для того, щоб допомагати один одному в нещастях і лихах. На цьому ґрунті виникла ідея відшкодування матеріального збитку шляхом його пере­розподілу між усіма зацікавленими учасниками виробничих відносин.

Для юристів акт страхування — це договір, що відповідає законо­давству, на підставі якого одна особа (страховик) за визначену плату зобов’язується відшкодувати збитки, яких може зазнати інша особа (страхувальник) від заздалегідь оговореної події. Відповідно до редак­ції ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів грома­дян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових ви­падків), визначених договором страхування або чинним законодав­ством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення цих фондів.

Як економічна категорія страхування має такі ознаки.

1.  Відносини страхування мають ризиковий та ймовірний харак­тер. Їхніми суб’єктами є страхувальники і страховики, які утворюють страхові товариства.

Потребу в страхуванні викликає саме фактор ризику і необхідність покриття можливих збитків у результаті прояву цього фактора. Аналіз ризиків дає можливість поділити їх на дві групи: страхові і нестрахові ризики.

Нестрахові ризики — це ризики, для яких неможливо визначити ймовірність та величину пов’язаних з ними збитків. Як правило, стра­ховики не беруть на себе відповідальність за цими ризиками. До не- страхових відносять, наприклад, політичні ризики. Вони передбачають настання таких подій, як: зміна уряду, війна, революція; обмеження вільної торгівлі; необгрунтовані надмірні податки; обмеження вільно­го обміну валют. Деколи, якщо з’являються дані для об’єктивної оцін­ки ризиків і точного вимірювання шкоди, нестрахові ризики переводять у ранг страхових.

Страхові ризики повинні відповідати таким вимогам: ймовірність виникнення повинна бути більшою 0, але меншою 1; випадковість реалізації;

можливість співвіднесення випадковості з чисельністю подібних об’єктів;

ризик повинен мати об’єктивний характер і не залежати від воле­виявлення зацікавлених сторін, наприклад страхувальника; час прояву ризику не можна визначити завчасно; наслідки не повинні бути катастрофічними.

Як елемент системи економічних відносин страхування тісно пов’язане з підприємництвом, для якого характерна готовність йти на ризик, організаційно-господарське новаторство та ефективні способи використання і збереження ресурсів. Природа підприємницької діяль­ності, так само як і незахищеність людини від зовнішніх несприятли­вих для неї впливів, обумовлюють виникнення певних страхових інтересів, що закріплюються у відповідних договорах страхування. Динаміка страхових інтересів, у свою чергу, обумовлює появу нових форм страхування і нових видів страхових продуктів.

2.  Страхування відбувається за рахунок коштів страхового фонду, які утворюються за рахунок спеціальних внесків юридичних і фізичних осіб, що призначаються для відшкодування заздалегідь передбачених збитків. На відміну від фінансів, кошти страхового фонду можуть бути представлені не тільки у грошовій, але й у натуральній формі. При цьо­му вони можуть перерозподілятися тільки серед замкненого кола осіб.

У цілому суспільна практика виробила три основні організаційні форми страхового фонду:

централізовані резерви держави в натуральній та грошовій формі; фонди самострахування окремих суб’єктів господарювання (само­страхування);

фонди, які створюються страховиками (страховими організаціями).

Наприклад, страховий захист через створення страхового фонду суспільства потребує акумуляції частини валового продукту. До сукуп­ного фонду страхового захисту належать централізовані натуральні та грошові резерви держави, децентралізовані фонди в частині, що використовується на покриття шкоди, завданої стихійними та іншими непередбачуваними подіями, — самострахування, а також фонди, створювані методом страхування. У межах цих форм страхового за­хисту може існувати багато видів фондів цільового призначення.

Прикладом створення сукупного фонду страхового захисту може бути соціальне страхування, що є механізмом реалізації соціальної політики держави, основою організації соціального захисту населення. Завданням соціального страхування є надання матеріальної допомоги непрацездатним громадянам (дітям, пенсіонерам, інвалідам); відшкодування втраченого трудового доходу в періоди хвороби, догляду за дітьми, безробіття; надан­ня медичної допомоги, охорона дитинства і материнства; перерозподіл доходів і вирівнювання рівня життя різних соціальних груп населення.

Самострахування має місце тоді, коли суб’єкт господарювання самостійно створює натуральні або грошові резерви.

3.  Матеріальні наслідки збитків перерозподіляються між усіма платниками страхових внесків. Причому центральною ланкою в трак­туванні сутності страхування вважається замкнута розкладка збитків між зацікавленими учасниками такої розкладки й обов’язкова прив’язка до можливості настання та наслідків страхового випадку. Випадковий же характер настання надзвичайних подій, властивий ризикам, та нерівно­мірність завдання збитків уможливили використання способу солідар­ної замкнутої розкладки збитків.

Отже, на стадії утворення страхового фонду, з огляду на його ком­пенсаційне призначення, страхові відносини мають характер розпо­дільних відносин, а на стадії його використання — винятково перероз- подільний незалежно від способу його утворення.

4.  Страхова діяльність є самоокупною. За сучасних умов страху­вання стає важливим напрямом підприємницької діяльності й розгля­дається як окрема галузь (індустрія). З одного боку, воно є заходом захисту бізнесу і добробуту людей, а з другого — видом діяльності, що дає прибуток. Природно, що кожна страхова компанія, як і будь-яке інше підприємство, має власне фінансове господарство, за допомогою якого забезпечує свою статутну діяльність. У цій частині страхування можна трактувати як сферу фінансів підприємств і галузей.

Страхування, таким чином, являє собою систему економічних відносин, що включає сукупність форм і методів формування цільових коштів та їх використання на відшкодування збитків за різних неперед­бачених несприятливих явищ (ризиків), а також на надання допомоги громадянам при настанні певних подій у їх житті.

Основними цілями страхування є:

а) підтримка суб’єкта господарювання, який потрапив у кризову ситуацію, шляхом компенсації матеріальних збитків, передбачених договором страхування, спрямованого на збереження виробничих ресурсів, тобто дотримання інтересів суб’єктів господарювання;

б)  спостереження за ефективним використанням економічних об’єктів, що покликане забезпечити захист інтересів усіх суб’єктів господарювання.

Зміст страхування розкривається в його функціях. Найважливіши­ми серед них вважають:

ризикову, оскільки страхування пов’язане з ризиковим характером виробництва. У межах дії даної функції здійснюється перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування у зв’язку з на­слідками випадкових страхових подій;

попереджувальну, у зв’язку з тим, що значна частина перерозпо- дільних відносин пов’язана з функціонуванням попереджувальних заходів по зменшенню страхових ризиків. Разом із тим, організація цих відносин часто залежить від рівня захищеності майна і життя страху­вальників, від настання страхової події;

ощадну, бо довгострокові види страхування є засобом накопичен­ня населенням коштів до настання певної події в їхньому житті аж до закінчення строку страхування. Особисте страхування поєднує ризи­кову й ощадну функції;

інвестиційну; її сутність полягає в тому, що за рахунок тимчасово вільних коштів страхових фондів відбувається фінансування економіки. Страхові компанії накопичують у себе великі суми коштів, призначених відшкодовувати збитки, але доти, поки на настав страховий випадок, вони можуть бути інвестовані. Тому страхові організації фактично ви­конують для своїх клієнтів відразу дві функції: гарантійну, пов’язану з компенсацією ризику, і інвестиційну, що полягає у прирості капіталу;

стабілізаційну, у сучасній економіці страхування виступає в ролі найважливішого стабілізатора процесу суспільного відтворення. По­стійне збільшення суспільного багатства, що накопичується, і усклад­нення техногенних, економічних і соціальних ризиків, які загрожують його збереженню і збільшенню, вимагають створення ефективної і масштабної системи страхових фондів, призначених для своєчасної компенсації непередбачених матеріальних збитків. У розвинутих кра­їнах світу страхові компанії за потужністю й розмірами проведених інвестиційних вливань конкурують із такими загальновизнаними інституціональними інвесторами, як банки та інвестиційні фонди.