Печать
PDF

Глава 13 Ринок капіталу. Процент

Posted in Учебные материалы - Основи економічної теорії ( Л.С. Шевченко )

Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Глава 13 Ринок капіталу. Процент

 

§ 1. Ринок капіталу. Інвестиційні блага, інвестиційні кошти та інвестування. Дисконтування

Термін «капітал» у перекладі з латинської мови означає «головне майно», «головна сума». Під капіталом розуміють:

у широкому аспекті — будь-яку цінність, що дає потік нового до­ходу (цінні папери, людський капітал, земля, виробничі фонди);

у вузькому значенні — фізичний капітал або капітальні блага фір­ми (будівлі і споруди виробничого призначення, машини, обладнання, устаткування, інструменти, сировина, матеріали, енергія), використан­ня яких сприяє зростанню ефективності людської праці. Саме фізичний капітал як виробничий фактор тривалого використання вважається об’єктом ринку факторів виробництва.

Сума грошей для купівлі капіталу у фізичній формі є інвестицій­ними коштами. Довгострокове вкладення капіталу в галузі економіки з метою його відтворення (підтримка та збільшення) або досягнення соціального ефекту називається інвестицією. Якщо остання спрямо­вується на відтворення основних фондів або на приріст матеріально- виробничих запасів, йдеться про капітальні вкладення. Ресурси тривалого використання, які беруть участь у виробництві товарів і по­слуг, тоді стають інвестиційними благами.

Приймаючи рішення про інвестування, підприємці зважають на:

1)  попит на продукцію фірми, яка виробляється за допомогою ка­піталу;

2)  граничний продукт капіталу (MPC — marginal product of capital), тобто приріст загального продукту (обсягу виробництва) завдяки вве­денню кожної додаткової одиниці капіталу. Однак слід пам’ятати, що граничний продукт будь-якого фактора виробництва зменшується при збільшенні його використання, якщо величина іншого фактора вироб­ництва залишається незмінною. Наприклад, якщо, не змінюючи кіль­кість працівників фірми, нарощувати виробничі потужності, то з часом віддача від технологічного фактора виробництва почне скорочуватись: працівники не зможуть обслуговувати додаткові верстати, машини й інше устаткування. Ця властивість виробничої функції відома як закон спадної граничної продуктивності капіталу, який, у свою чергу, відо­бражає закон спадної дохідності.

Отже, між продуктивністю капіталу та розміром інвестицій є обер­нена за гжність: зі збільшенням обсягів інвестиційних коштів змен- шуєтьс граничний продукт капіталу, що показує крива попиту на капітал DC (рис. 13.1). Такий висновок підтверджує й практика: в еко­номічно розвинутих країнах дохідність капіталу, як правило, нижча, ніж у мит розвинутих.

Тільки технічний прогрес може змінити дію цього закону, коли підвищеня попиту на капітал веде до збільшення дохідності остан­нього.

 

У постіндустріальному суспільстві, на думку вчених, дія закону спадної граничної продуктивності (дохідності) зберігається лише в сек­торах економіки, які ґрунтуються на використанні чи розробці ресурсів (гірнич обувна промисловість, сільське господарство, виробництво продуктів нетривалого використання). У секторах же, які базуються на знаннях і новітніх технологіях (ІТ, програмне забезпечення, телекому- нікаційн ; устаткування, волоконна оптика та ін.), помітною є зростаюча дохідність. Витрати виробництва з випуском дедалі більшої кількості таких то арів знижуються, а прибутки від їх реалізації зростають;

3)  чи ту продуктивність капіталу (або проекту капіталовкладень). Це виражений у процентах річний дохід, який можна отримати, якщо вкласти гроші в інвестиційний проект. Для його визначення слід по­рівняти первісну вартість засобів виробництва, придбаних для черго­вого вир бничого циклу, із загальною сумою надходжень від продукції, що вир блена за цей час. Остання мусить бути більшою за первісні витрати, інакше капітал не матиме чистої продуктивності.

Рівень процентної ставки є показником, яким суспільство користу­ється при виборі варіанта капіталовкладень. Якщо рівень процента буде високим, то за таких умов можуть здійснюватися тільки ті варі­анти капіталовкладень, які мають найвищу продуктивність. Однак поступово зі зростанням нагромаджень починає діяти закон спадної дохідності і процентні ставки знижуються. Тоді можуть здійснювати­ся й інвестиційні проекти з нижчою чистою продуктивністю.

Згідно з теорією капіталу, дохід на капітал не слід ототожнювати з орендною платою за користування капітальними благами. Дохід на капітал — це річна процентна ставка, яка підраховується на певний період часу тільки в процентах. Якщо процентна ставка становить 10 % річних, це означає, що вона є доходом (або ціною) від загальної вар­тості капітальних благ, вираженої у грошових одиницях;

4)  зміну вартості грошей (капіталу) у часі.

У процесі виробничо-господарської діяльності інвестовані кошти трансформуються у продукцію, доходи і прибутки фірми: інвес­тиції ^ матеріальні ресурси... виробництво... товар ^ дохід (прибуток).

Процес трансформації поточних витрат на випуск продукції в майбутньому називається сполученим виробництвом. Його ефектив­ність характеризує коефіцієнт трансформації:

Він показує, який дохід створюється на кожну грошову одиницю (гривню, рубль, долар тощо) власних і залучених коштів, інвестованих у виробництво.

Проте, якщо інвестиції зроблені, скажімо, на початку 2007 р., а виробництво продукції почнеться лише через три роки, порівнювати грошові величини поточних інвестицій і майбутніх доходів та при­бутків не можна. Їх потрібно зіставити, поставивши запитання таким чином:

1) скільки коштуватимуть інвестиції 2007 р. у 2010 р.?

2)  скільки коштують дохід і прибуток фірми, очікувані в 2010 р., 1 січня 2007 р.?

У першому випадку говорять про майбутню вартість поточних інвестицій (вкладів) з урахуванням процента, у другому — про поточ­ну вартість майбутніх доходів з урахуванням ризику. Виникає взаємозв’язок вартості грошей і часу.

Майбутня вартість поточних інвестицій (FV—future value) оцінюється так, якби гроші замість інвестування у виробництво були вкладені в банк під процент.

Припустимо, що зроблено внесок у банк 1000 грн. При ставці про­цента 10 банк у кінці першого року нарахує дохід 100 грн, і на рахун­ку вкладника буде сума 1100 грн:

1000 + (1000 х 0,10) = 1000 (1 + 0,10) = 1100 (грн).

Якщо залишити надану позику ще на рік, то за користування протягом року сумою грошей, що становить 1100 грн, банк знову нарахує проценти. Наприкінці другого року на рахунку вкладника тоді буде така сума:

1100 + (1100 х 0,10) = 1100(1 + 0,10) = 1000 (1 + 0,10) х (1 + 0,10) = = 1000 (1 + 0,10)2 = 1210 (грн).

Таким чином, майбутня вартість певної кількості вкладених коштів може бути підрахована за такою формулою:

 

Як бачимо, вкладена гривня зростає в майбутньому внаслідок без­посереднього впливу чинника часу, який можна контролювати, засто­совуючи наведену формулу.

Звернімо увагу: розрахунок майбутнього доходу щоразу поширю­ється не на вихідну суму, а на накопичену, тобто ведеться за формулою складних процентів.

Поточна вартість майбутніх доходів (PV—present value) — це грошова вартість майбутніх доходів (надходжень) з поправкою на дис­контні ставки.

Дисконтна ставка — це процентна ставка, яка застосовується до майбутніх надходжень з метою врахування ризику і невизначеності через фактор часу. Що більший ризик, то вищою є дисконтна ставка, і навпаки.

З формули FV=PV (1 + r) випливає, що

Проілюструємо наведену формулу таким прикладом. Припустимо, що можна одержати 1000 грн через два роки при річній ставці про­цента 10. У такому разі поточна вартість цих грошей становить:

 

Оцінка теперішньої вартості очікуваних через кілька років доходів від капіталовкладень називається дисконтуванням.

Вигідність інвестицій визначається за такими показниками:

а) чиста поточна вартість (NPV — net present value):

NPV = PV - поточні інвестиції;                        (13.4)

показник повинен перевищувати 0;

в) період окупності — час покриття недисконтованим грошовим потоком початкових інвестицій;

г) внутрішня норма рентабельності — це така рентабельність, коли поточна вартість майбутніх доходів дорівнює початковим інвес­тиціям.

З метою формування і розширення капіталу як фактора виробни­цтва фірми можуть використовувати як власні, так і залучені кошти, а також орендувати об’єкти фізичного капіталу (насамперед капітальне майно) через лізинг.

На ринку капіталу фірми пред’являють попит: а) на тимчасово вільні кошти, за які можна придбати капітальні блага і які можна по­вернути, віддавши частину прибутку від використання капітальних благ у майбутньому. Тобто під ринком капіталу розуміють ринок кре­дитних ресурсів; б) на послуги капіталу, а точніше орендованих (взятих у лізинг) капітальних благ; в) на самі капітальні блага.

Ми надалі зосередимо свою увагу на двох сегментах ринку капіта­лу — ринку кредитних ресурсів (позичкового капіталу) та лізингу.