Глава 9 Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин
Глава 9 Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин
§ 1. Домогосподарство як економічний суб’єкт. Соціально-економічні функції домогосподарств
В економічній літературі поняття «домогосподарство» досі не має чіткого визначення. Відповідно до рекомендацій ООН, воно визначається як «особа чи група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя», тобто об’єднаних спільним веденням господарства. У багатьох випадках термін «домогосподарство» перетинається із поняттям «сім’я», але вони не є тотожними. Ключова різниця цих термінів полягає в розмежуванні групи осіб, які ведуть спільне господарство, що знаходить свій вияв у спільному виробництві та споживанні благ, з одного боку, і групи родичів — з другого. Члени сім’ї не обов’язково живуть разом і мають спільний бюджет. Домогосподар- ство ж має визначені територіальні межі, може включати членів, що не є родичами, а також передбачає існування внутрішніх економічних відносин (власності, розподілу праці, бюджетних відносин, відносин влади і т. ін.).
У сучасній науці існують різні підходи до трактування поняття «домогосподарство». Так, у вузькому розумінні домашнє господарство розглядається як сфера зайнятості, у якій члени родини забезпечують своєю працею особисті потреби цієї родини у формі натуральних продуктів та послуг. У цьому значенні домашнє господарство протиставляється ринковій зайнятості.
У широкому розумінні домогосподарство розглядається як економічна одиниця, що складається з однієї чи більше осіб, об’єднаних спільним бюджетом та місцем проживання, яка є власником ресурсів, забезпечує ними економіку і використовує отримані за них гроші для купівлі товарів та послуг. Тобто роль домогосподарств у ринковій економіці характеризується певною двоїстістю: вони є основним джерелом постачання всіх економічних ресурсів (праці, землі, капіталу, підприємницьких здібностей) і одночасно здійснюють чи не найбільші грошові витрати. У цьому розумінні домогосподарство протиставляється фірмі (підприємству), проводиться різниця між сферою виробництва, де діють фірми, та сферою споживання, до якої належать домогосподарства.
Але таке розмежування сфер виробництва і споживання зазнало критики ще в рамках неокласичної школи. У 1960-х роках з’являється «нова економіка домогосподарств» (Г. Беккер, Я. Мінсер, К. Ланкастер та ін.), яка, базуючись на методології теорії раціонального вибору, розглядає сім’ю не як пасивного споживача ринкових товарів, а як активного виробника споживчих благ. Домогосподарство порівнюється з маленькою фабрикою, яка за допомогою «виробничих факторів» (ринкових товарів та часу) випускає «кінцеву продукцію» (споживчі блага), тобто у домогосподарстві відбувається поєднання виробництва із споживанням.
Неокласична школа виходить з того, що в ринковій економіці до- могосподарства діють раціонально. Домогосподарства, по-перше, оптимізують свою споживчу поведінку, купуючи те, що забезпечує максимум корисності при споживанні на основі найкращого співвідношення ціни та якості. По-друге, вони прагнуть найбільш вигідним для себе чином продати на ринку праці свій людський капітал, вибираючи між альтернативними варіантами зайнятості на ринку праці, веденням домашнього господарства та вільним часом.
У межах неокласичного підходу домогосподарство як цілісна одиниця ототожнюється з окремим індивідом, при цьому не враховуються відносини всередині домогосподарства, мета його утворення і т. ін. Тобто воно, як і фірма, є «чорною шухлядою», для якої відомі фактори на «вході» (заробітна плата, проценти, дивіденди, соціальні трансферти від держави) і на «виході» з нього (людський капітал, праця, споживання, заощадження).
Інший напрям економічної теорії, інституціоналізм, навпаки, приділяє багато уваги внутрішній структурі домогосподарства, мотивам його утворення, цілям діяльності. Конкретні цілі певного домогосподарства мають відмінності в різних типах економічних систем, перебувають під впливом соціального та інституціонального середовища. Тому інституціоналісти розглядають домогосподарство як «ціннісно- раціональне», а не «цілераціональне» утворення, тобто його цілі та засоби їх досягнення залежать від соціальних цінностей, а не визначаються самим домогосподарством.
Крім того, поведінка домогосподарств, з точки зору інституціональ- ної теорії, здебільшого не є оптимізуючою, оскільки в реальності вони стикаються із ситуаціями, в яких просто немає можливості для опти- мізації (масштабність та складність інформації, невизначеність). На ринку споживчих товарів домогосподарства не можуть обробити всю наявну інформацію про різноманітні товари та послуги. Діючи на ринку праці, домогосподарство не в змозі отримати всі існуючі дані про вакансії. Відсутність можливості діяти як «раціональні оптиміза- тори» стає причиною того, що домогосподарства керуються іншими принципами поведінки (орієнтація на думку більшості, звички, традиції, звичаї та ін.).
Сутність домашнього господарства розкривається через його основні функції — споживчу, заощаджувальну, відтворювальну та виробничу.
Споживання являє собою процес задоволення матеріальних та духовних потреб людей. У господарській системі споживання не тільки мотивує, обумовлює мету виробництва, визначає його межі, але є ще й засобом відтворення робочої сили та людського капіталу. Тому необхідна умова функціонування ринкового механізму — це виконання домогосподарства- ми споживчої функції, на мікрорівні — процес кінцевого споживання товарів та послуг, на макрорівні — формування сукупного попиту.
У тісному зв’язку зі споживчою функцією перебуває заощаджу- вальна функція. Значення заощаджень для домогосподарств полягає в можливості здійснювати різні інвестиційні проекти, вони дають змогу збільшити купівельну спроможність домогосподарств у майбутньому, виконують роль «стабілізатора», який захищає домогосподар- ства від надзвичайних ситуацій. Тобто заощадження виконують дві функції: споживчу (страхову), що полягає в забезпеченні операційних потреб (накопичення достатніх коштів для великих покупок, зменшення нерівномірностей у отриманні доходу), та інвестиційну (зберігання частини доходу з метою вкладення його на заощаджувальні рахунки в комерційних банках, придбання цінних паперів для отримання прибутку в майбутньому), значення якої виходить далеко за межі мікро- економіки. На макрорівні заощадження домогосподарства розглядаються як основне джерело акумуляції капіталу в ринковій економіці.
Не менш важливою є відтворювальна функція домогосподарств, яка охоплює відтворення робочої сили та людського капіталу. У процесі функціонування людського капіталу можна виокремити декілька стадій: створення умов для його виробництва, виробництво людського капіталу, його реалізація, відшкодування витрат та накопичення людського капіталу. Під першою стадією розуміють створення матеріальної бази сім’ї за рахунок формування та використання сімейного бюджету і ведення домашнього господарства. На наступній стадії створюється фізична основа людського капіталу — людина. Вона розвивається й одночасно адаптується до соціально-економічної системи шляхом здобування освіти, виховання, послуг у сфері охорони здоров’я тощо. Реалізація людського капіталу здійснюється через участь членів до- могосподарства в ринковому господарстві, організацію сімейного бізнесу, ведення домашнього господарства.
Виробничу функцію домогосподарств можна розглядати у двох аспектах: внутрішньому та зовнішньому. Зовнішня виробнича функція полягає в постачанні домогосподарствами економічних ресурсів на ринки факторів виробництва або товарів та послуг на ринки готової продукції. Вона може набувати пасивних (виконання умов договору наймання робочої сили, надання в оренду землі, квартири) та активних (приватне підприємництво, сімейний бізнес тощо) форм. Внутрішня виробнича функція спрямована на задоволення індивідуалізованих потреб сім’ї та її членів, її реалізація перетворює домогосподарство на кінцеву стадію виробництва. До неї можна віднести господарсько- побутову діяльність (доведення придбаних товарів та послуг до кінцевого споживання, ремонт житла, одягу, взуття, побутової техніки, дизайн інтер’єра, догляд за непрацездатними та ін.).
У перехідний період функції домогосподарств зазнають істотних змін. Сконцентрованість власності на капітал у невеликого прошарку населення позбавляє більшу частину домогосподарств можливості включатися до економічного кругообігу в ролі повноцінного власника ресурсів, а не лише як власника робочої сили. Тому в умовах низької оцінки вартості робочої сили, незрілості інституційної системи (в тому числі у сфері розподілу факторних доходів) деформується споживча функція домогосподарств, обмежується зовнішня виробнича, підриваються ощадна функція і функція відтворення робочої сили і людського капіталу. Одночасно інтенсифікується та набуває нового змісту (спрямованість на виживання) внутрішня виробнича функція.
Таким чином, при дослідженні домогосподарств необхідно мати на увазі два рівні аналізу — мікро- та макроекономічний. Рівень макро- економічного аналізу — це, передусім, вивчення домогосподарств як певної сукупності економічних одиниць, поведінка яких безпосередньо відображає становище населення та його економічні інтереси в цілому і суттєво впливає на національну економіку. На макрорівні досліджується вся сукупність домогосподарств країни, їх типи, оцінюється загальне макроекономічне значення їх діяльності, тенденції економічної поведінки, адаптація до умов господарювання, що змінюються. Мікро- економічний аналіз передбачає вивчення поведінки домогосподарств як економічних агентів у ринковій системі; вивчення процесу прийняття рішень домогосподарствами на ринку товарів та послуг і факторів, що впливають на їхній вибір.