Печать
PDF

Глава 9 Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин

Posted in Учебные материалы - Основи економічної теорії ( Л.С. Шевченко )

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Глава 9 Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин

 

§ 1. Домогосподарство як економічний суб’єкт. Соціально-економічні функції домогосподарств

В економічній літературі поняття «домогосподарство» досі не має чіткого визначення. Відповідно до рекомендацій ООН, воно визнача­ється як «особа чи група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя», тобто об’єднаних спільним веденням госпо­дарства. У багатьох випадках термін «домогосподарство» перетина­ється із поняттям «сім’я», але вони не є тотожними. Ключова різниця цих термінів полягає в розмежуванні групи осіб, які ведуть спільне господарство, що знаходить свій вияв у спільному виробництві та спо­живанні благ, з одного боку, і групи родичів — з другого. Члени сім’ї не обов’язково живуть разом і мають спільний бюджет. Домогосподар- ство ж має визначені територіальні межі, може включати членів, що не є родичами, а також передбачає існування внутрішніх економічних відносин (власності, розподілу праці, бюджетних відносин, відносин влади і т. ін.).

У сучасній науці існують різні підходи до трактування поняття «домогосподарство». Так, у вузькому розумінні домашнє господарство розглядається як сфера зайнятості, у якій члени родини забезпечують своєю працею особисті потреби цієї родини у формі натуральних про­дуктів та послуг. У цьому значенні домашнє господарство протистав­ляється ринковій зайнятості.

У широкому розумінні домогосподарство розглядається як економіч­на одиниця, що складається з однієї чи більше осіб, об’єднаних спільним бюджетом та місцем проживання, яка є власником ресурсів, забезпечує ними економіку і використовує отримані за них гроші для купівлі товарів та послуг. Тобто роль домогосподарств у ринковій економіці характери­зується певною двоїстістю: вони є основним джерелом постачання всіх економічних ресурсів (праці, землі, капіталу, підприємницьких здібностей) і одночасно здійснюють чи не найбільші грошові витрати. У цьому розу­мінні домогосподарство протиставляється фірмі (підприємству), прово­диться різниця між сферою виробництва, де діють фірми, та сферою споживання, до якої належать домогосподарства.

Але таке розмежування сфер виробництва і споживання зазнало критики ще в рамках неокласичної школи. У 1960-х роках з’являється «нова економіка домогосподарств» (Г. Беккер, Я. Мінсер, К. Ланкастер та ін.), яка, базуючись на методології теорії раціонального вибору, роз­глядає сім’ю не як пасивного споживача ринкових товарів, а як актив­ного виробника споживчих благ. Домогосподарство порівнюється з маленькою фабрикою, яка за допомогою «виробничих факторів» (рин­кових товарів та часу) випускає «кінцеву продукцію» (споживчі блага), тобто у домогосподарстві відбувається поєднання виробництва із спо­живанням.

Неокласична школа виходить з того, що в ринковій економіці до- могосподарства діють раціонально. Домогосподарства, по-перше, оптимізують свою споживчу поведінку, купуючи те, що забезпечує максимум корисності при споживанні на основі найкращого співвід­ношення ціни та якості. По-друге, вони прагнуть найбільш вигідним для себе чином продати на ринку праці свій людський капітал, виби­раючи між альтернативними варіантами зайнятості на ринку праці, веденням домашнього господарства та вільним часом.

У межах неокласичного підходу домогосподарство як цілісна оди­ниця ототожнюється з окремим індивідом, при цьому не враховуються відносини всередині домогосподарства, мета його утворення і т. ін. Тобто воно, як і фірма, є «чорною шухлядою», для якої відомі фактори на «вході» (заробітна плата, проценти, дивіденди, соціальні трансфер­ти від держави) і на «виході» з нього (людський капітал, праця, спо­живання, заощадження).

Інший напрям економічної теорії, інституціоналізм, навпаки, при­діляє багато уваги внутрішній структурі домогосподарства, мотивам його утворення, цілям діяльності. Конкретні цілі певного домогосподарства мають відмінності в різних типах економічних систем, пере­бувають під впливом соціального та інституціонального середовища. Тому інституціоналісти розглядають домогосподарство як «ціннісно- раціональне», а не «цілераціональне» утворення, тобто його цілі та засоби їх досягнення залежать від соціальних цінностей, а не визна­чаються самим домогосподарством.

Крім того, поведінка домогосподарств, з точки зору інституціональ- ної теорії, здебільшого не є оптимізуючою, оскільки в реальності вони стикаються із ситуаціями, в яких просто немає можливості для опти- мізації (масштабність та складність інформації, невизначеність). На ринку споживчих товарів домогосподарства не можуть обробити всю наявну інформацію про різноманітні товари та послуги. Діючи на ринку праці, домогосподарство не в змозі отримати всі існуючі дані про вакансії. Відсутність можливості діяти як «раціональні оптиміза- тори» стає причиною того, що домогосподарства керуються іншими принципами поведінки (орієнтація на думку більшості, звички, тради­ції, звичаї та ін.).

Сутність домашнього господарства розкривається через його основні функції — споживчу, заощаджувальну, відтворювальну та виробничу.

Споживання являє собою процес задоволення матеріальних та духов­них потреб людей. У господарській системі споживання не тільки мотивує, обумовлює мету виробництва, визначає його межі, але є ще й засобом відтворення робочої сили та людського капіталу. Тому необхідна умова функціонування ринкового механізму — це виконання домогосподарства- ми споживчої функції, на мікрорівні — процес кінцевого споживання товарів та послуг, на макрорівні — формування сукупного попиту.

У тісному зв’язку зі споживчою функцією перебуває заощаджу- вальна функція. Значення заощаджень для домогосподарств полягає в можливості здійснювати різні інвестиційні проекти, вони дають змогу збільшити купівельну спроможність домогосподарств у майбут­ньому, виконують роль «стабілізатора», який захищає домогосподар- ства від надзвичайних ситуацій. Тобто заощадження виконують дві функції: споживчу (страхову), що полягає в забезпеченні операційних потреб (накопичення достатніх коштів для великих покупок, зменшен­ня нерівномірностей у отриманні доходу), та інвестиційну (зберігання частини доходу з метою вкладення його на заощаджувальні рахунки в комерційних банках, придбання цінних паперів для отримання при­бутку в майбутньому), значення якої виходить далеко за межі мікро- економіки. На макрорівні заощадження домогосподарства розгляда­ються як основне джерело акумуляції капіталу в ринковій економіці.

Не менш важливою є відтворювальна функція домогосподарств, яка охоплює відтворення робочої сили та людського капіталу. У про­цесі функціонування людського капіталу можна виокремити декілька стадій: створення умов для його виробництва, виробництво людського капіталу, його реалізація, відшкодування витрат та накопичення люд­ського капіталу. Під першою стадією розуміють створення матеріаль­ної бази сім’ї за рахунок формування та використання сімейного бю­джету і ведення домашнього господарства. На наступній стадії створю­ється фізична основа людського капіталу — людина. Вона розвивається й одночасно адаптується до соціально-економічної системи шляхом здобування освіти, виховання, послуг у сфері охорони здоров’я тощо. Реалізація людського капіталу здійснюється через участь членів до- могосподарства в ринковому господарстві, організацію сімейного бізнесу, ведення домашнього господарства.

Виробничу функцію домогосподарств можна розглядати у двох аспектах: внутрішньому та зовнішньому. Зовнішня виробнича функція полягає в постачанні домогосподарствами економічних ресурсів на ринки факторів виробництва або товарів та послуг на ринки готової продукції. Вона може набувати пасивних (виконання умов договору наймання робочої сили, надання в оренду землі, квартири) та активних (приватне підприємництво, сімейний бізнес тощо) форм. Внутрішня виробнича функція спрямована на задоволення індивідуалізованих по­треб сім’ї та її членів, її реалізація перетворює домогосподарство на кінцеву стадію виробництва. До неї можна віднести господарсько- побутову діяльність (доведення придбаних товарів та послуг до кінце­вого споживання, ремонт житла, одягу, взуття, побутової техніки, ди­зайн інтер’єра, догляд за непрацездатними та ін.).

У перехідний період функції домогосподарств зазнають істотних змін. Сконцентрованість власності на капітал у невеликого прошарку населення позбавляє більшу частину домогосподарств можливості включатися до економічного кругообігу в ролі повноцінного власника ресурсів, а не лише як власника робочої сили. Тому в умовах низької оцінки вартості робочої сили, незрілості інституційної системи (в тому числі у сфері розподілу факторних доходів) деформується споживча функція домогосподарств, обмежується зовнішня виробнича, підрива­ються ощадна функція і функція відтворення робочої сили і людсько­го капіталу. Одночасно інтенсифікується та набуває нового змісту (спрямованість на виживання) внутрішня виробнича функція.

Таким чином, при дослідженні домогосподарств необхідно мати на увазі два рівні аналізу — мікро- та макроекономічний. Рівень макро- економічного аналізу — це, передусім, вивчення домогосподарств як певної сукупності економічних одиниць, поведінка яких безпосередньо відображає становище населення та його економічні інтереси в цілому і суттєво впливає на національну економіку. На макрорівні досліджу­ється вся сукупність домогосподарств країни, їх типи, оцінюється за­гальне макроекономічне значення їх діяльності, тенденції економічної поведінки, адаптація до умов господарювання, що змінюються. Мікро- економічний аналіз передбачає вивчення поведінки домогосподарств як економічних агентів у ринковій системі; вивчення процесу прий­няття рішень домогосподарствами на ринку товарів та послуг і факто­рів, що впливають на їхній вибір.