§ 2. Теорії фірми. Нова фірма

Фірма є відокремленою господарською одиницею ринкової економі­ки, що здійснює підприємницьку діяльність. Підприємство — техніко- організаційна ланка фірми, в межах якої безпосередньо здійснюється технологічне поєднання засобів виробництва та робочої сили, діяльність якої спрямовується на досягнення цілей фірми. Фірма як організаційна одиниця підприємництва веде господарську діяльність на підприємствах, володіє та керує ними з метою отримання прибутку. Вона може володіти кількома підприємствами, а може — й одним підприємством.

Фірма — індивідуальний економічний суб’єкт ринкових відносин, один із основних агентів ринку, який є незалежним учасником відносин з іншими фірмами, підприємцями, домогосподарствами, державою. Відокремленість фірми як господарського суб’єкта ринкової системи базується на її юридичній, організаційній, виробничій, економічній та фінансовій самостійності. Завдяки статусу юридичної особи, якого вона набуває після державної реєстрації, фірма володіє право- та дієздатністю щодо мети діяльності, яка передбачена в її установчих документах. При цьому юридичні права та обов’язки фірма набуває через свої органи, а в певних випадках, згідно з чинним законодавством, — і через своїх учасників. Фірма організаційно відокремлена, незалежна у виробничо­му, економічному і фінансовому аспектах, самостійно приймає рішення стосовно використання ресурсів, інвестицій, коштів тощо.

Слід зазначити, що в Україні в правовому обігу для визначення суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи викори­стовується поняття «підприємство». У статті 62 Господарського кодексу України підприємство визначено як самостійний суб’єкт господарюван­ня, створений компетентним органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської ді­яльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватися як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Як бачимо, якщо під­приємство створюється для здійснення комерційної господарської ді­яльності, воно є організаційною формою підприємництва. У цьому разі економічний зміст понять «підприємство» та «фірма» збігається.

Теорії фірми, що розкривають різні сторони її багатоаспектної при­роди, можна поєднати в кілька груп. Кожна теорія сприяє поглибленню цілісного розуміння соціально-економічної природи фірми.

Технологічні (класичні та неокласичні) теорії (А. Сміт, А. Мар- шалл, Дж. Хікс, Дж. Робінсон, Е. Чемберлін, Й. Шумпетер, У. Баумоль, Р. Марріс та ін.) визначають фірму як виробничу одиницю (або одини­цю торгівлі), що перетворює обмежені ресурси на продукт з метою максимізації прибутку. Зазначені теорії ототожнюють фірму й підпри­ємця, визначають фірму своєрідним «чорним ящиком», формальною конструкцією, власні риси якої не є об’єктом економічних досліджень. Підприємець може діяти безпосередньо, а може організувати фірму, яка, таким чином, є формою його існування як суб’єкта підприємницької діяльності. Фірма в цьому разі є інструментом, за допомогою якого під­приємець веде бізнес. Його використовують, коли можна реалізувати переваги фірми, серед яких: підвищення продуктивності праці завдяки її розподілу, спеціалізації та кооперації в межах фірми; економія на масштабі виробництва, що стимулює створення великих фірм; можли­вість акумуляції ресурсів для великого виробництва; забезпечення управління. Зазначені переваги фірми є й чинниками її існування, і чин­никами, що визначають її межі. Згідно з технологічними теоріями, фірма є невід’ємною частиною ринку, елементом його структури.

Інституціональні теорії фірми (Р. Г Коуз, О. Уільямсон, О. Харт, С. Гроссман, Дж. Мур) протиставляють фірму ринку, розглядаючи фірму як систему довгострокових контрактів, а ринок — як взаємовід­носини короткострокового характеру. Фірма є засобом мінімізації під­приємцем витрат цінового (ринкового) механізму координації, за до­помогою якого підприємець долає ринкову невизначеність.

У межах інституціонального трактування природи фірми існує багато наукових напрямів, що реалізують контрактний підхід до її ви­значення: теорії прав власності, управління поведінкою виконавця, трансакційної економіки, суспільного вибору. Взагалі, в аспекті інсти- туціонального підходу головною причиною існування фірми є її здат­ність мінімізувати трансакційні витрати, обумовлені передаванням та захистом прав власності. Тобто фірма — це коаліція власників ресурсів на базі контрактів з метою мінімізації трансакційних витрат.

Мікроекономічний напрям теорії еволюційної економіки — еволю­ційна теорія фірми (Р. Нельсон, С. Уінтер) — характеризує функціо­нування фірми як еволюційний процес, що охоплює її появу, розвиток, перетворення, зникнення на базі накопичення змін, навчання, пошуку, відбору та наслідування. Складовою зазначеної теорії є теорія жит­тєвого циклу фірми як послідовності фаз її заснування, зростання, зрілості, розпаду та заснування, тобто створення нового суб’єкта гос­подарювання на базі перетворення суб’єкта, що розпався.

З нового боку розглядає природу фірми економічна теорія організа­цій, або економіка організацій (Ф. Найт, Ч. Барнар, Г Саймон, Д. Марч, К. Менар, К. Ерроу). Фірму трактують як основну елементарну одиницю прийняття рішень, одиницю координації, яка разом із ринком є складовою ринкової економіки. Фірма також, поряд з ринковим механізмом коорди­нації (або додатково до нього), забезпечує алокацію ресурсів за власними правилами. У межах фірми існує два механізми: контракти і команди, які діють у певній комбінації. Одночасно фірма як організація, тобто соціаль­не утворення, що складається з людей, діяльність яких координується для досягнення загальної мети, перестає бути для економічної теорії «чорним ящиком», стає об’єктом дослідження, що обумовлено потребами вивчен­ня процедури координації поза ринком.

Теорія ігор (Дж. Бертран, А. О. Курно, Дж. Саттон) спрямована на дослідження стратегічної поведінки фірми, тому цей підхід визнача­ється як стратегічний. Оскільки дії фірми впливають на її конкурентів, партнерів, клієнтів, стратегічна поведінка фірми — це прийняття й корегування рішень з урахуванням можливих варіантів їх поведінки. Фірма як агент економічних взаємовідносин підкоряється не так зов­нішньому середовищу, як своїми власними діями активно формує його і завдяки цьому досягає своєї мети.

В умовах формування інформаційної економіки фірма перетворю­ється на нову фірму — суб’єкт економіки знань, ресурсами якого є знання та інформація, а продуктом — інтелектуальний продукт. Ха­рактеристиками нової фірми є інтелектуалізація бізнесу, зміни в струк­турі сукупного капіталу, що відображають зростання ролі та значущо­сті інтелектуального капіталу, збільшення інтелектуальної складової вартості продукту, високий рівень знань і відповідальності персоналу, творчість, культура та інновативність як фундаментальні основи її функціонування. Нова фірма є організацією, що постійно навчається. її важливою функцією є забезпечення ефективного використання знань як головного ресурсу інтелектуального підприємництва.

Організаційно нову фірму являє собою система внутрішніх та зов­нішніх мереж, створення яких базується на розвитку горизонтальних комунікацій, співробітництві та самоорганізації. Внутрішні мережі нової фірми створюються на основі групових форм праці, багатофунк­ціональних команд, принципами діяльності яких є творчість, навчання, спільне сприйняття, довіра, підпорядкування та культура. Відносини фірми з клієнтами, партнерами, постачальниками ресурсів, державни­ми органами та іншими суб’єктами становлять її зовнішні мережі.

Новою організаційною формою підприємництва є віртуальна фірма, діяльність якої з пошуку партнерів та клієнтів, виробництва, реалізації продукції та надання послуг базується на використанні комп’ютерних мереж.