Розділ 7 Іудаїзм — національно-державна релігія єврейського народу PDF Печать
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 
Учебные материалы - Релігієзнавство ( за ред. В.Д. Титова )

Розділ 7 Іудаїзм — національно-державна релігія єврейського народу

 

§ 1. Історичний контекст виникнення іудаїзму

Процес формування релігії древніх євреїв відомий з перших книг Біблії. Ще на початку ІІ тис. до н. е. євреї, як і інші племена Аравії та Палестини, були політеїста­ми. В кожній етнічній спільноті був свій головний бог. Одним з таких богів був Яхве, культ якого пізніше поши­рився серед усього єврейського народу. У формуванні іудаїзму відіграли значну роль єгипетські, перські, месо­потамські, можливо, навіть індійські релігійні уявлення. Так, біблійна космогонія (створення Богом світла та тверді з пітьми та хаосу) дуже нагадує єгипетську і індій­ську; 103-й псалом Біблії та гімн єгипетському богові Атону (культ якого було впроваджено Ехнатоном) за змістом і структурою майже однакові. Зустрічаються й елементи зороастризму — віра у янголів, ідея кінцевості історії. Походження перших людей Адама й Єви в іуда­їзмі збігається з месопотамською версією створення їх з глини (адама — земля, глина). Але далі бібілійна оповідь вже відрізняється від інших релігійних версій.

Основні події біблійної оповіді. Перші люди безтурбот­но жили в квітучому саду — Раю. Їм було дозволено Бо­гом усе, крім того, щоб наближатися до дерева пізнання і вічного життя. Але втілення світового зла — Змій під­бив першу жінку Єву зірвати плід з цього дерева, покуш­тувати його й дати поїсти Адамові. Порушивши заборо­ну, люди ніби зрівнялися з Богом у знанні добра і зла, і Він покарав їх, вигнавши з Раю і наславши на них важку працю, нещастя, біль, хвороби, смерть, що мали стати спокутою за скоєний гріх.

Бог вимагав, щоб люди довели свою відданість Йому і повернулися до Нього. Але люди стали ще гіршими, бо стали вчиняти безліч гріхів — від вбивства і крадіжок до мужелозтва. За це Бог покарав майже всіх людей, крім праведника Ноя, наславши на них потоп. Ноєві ж Він звелів побудувати корабель і взяти на нього свою жінку і по парі усіх тварин та рослин. Після потопу від Ноя відро­дилося все людство. Зокрема, іудейський народ походить від Авраама. Авраам аж до старості не мав дітей і вже не сподівався їх мати. І тоді Бог явив диво — від Авраама роз­починається рід «нового людства». Перший син Авраама, Ізмаїл, народився від рабині Єгипетської (араби вважа­ють, що саме від нього походить «Божий народ»), мен­ший же син Ісаак — від вже старої жінки Сари. Біблійна легенда оповідає, як Бог послав важке випробування Ав- раамові, наказавши принести в жертву сина Ісаака. Коли Авраам вже готувався зарізати сина задля жертви, Бог, побачивши його відданість, через янгола відвів його руку з ножем і звелів зарізати для жертви ягня. Тоді ж між Богом та Авраамом укладається особлива угода — За­повіт, згідно з яким Бог пообіцяв дати потомству Авра- ама землю, «де тече молоко і мед». Це стало можливим тільки після 400 років важких випробувань у єгипетсько­му полоні. У Ісаака народився син Яків, від якого похо­дить 12 колін (родів) ізраїлевих, тобто різних гілок єврейсь­кого народу. Син Якова, мудрець Йосип, став радником фараона. Перебування в Єгипті ставало дедалі більш не­стерпним, тому євреї на чолі з Мойсеєм вийшли з Єгип­ту. Протягом 40 років Мойсей водив свій народ Синай- ською пустелею і під час подорожі отримав від Бога За­повіді, в яких містяться норми життя євреїв. Зрештою євреї дійшли до Ханаана (сучасні території Ізраїлю, Па­лестини, Сиріі, Іорданіі). Вважається, що саме там зна­ходиться Ерец-Ісраель — Обітована Земля, яку обрав для єврейського народу сам Бог, і що Ерец-Ісраель є центром Всесвіту, Єрусалим— центром Ерец-Ісраелю, а Храм — центром Єрусалиму, Ковчег Заповіту — центром Храму і там знаходиться евен штія (наріжний камінь) світо- будівлі. Саме з цієї землі Бог створив Адама, і втрата цієї землі єврейським народом з точки зору іудаїзму призво­дить до галут — всесвітньої катастрофи.

Після підкорення населення земель Ханаану утвори­лася перша єврейська держава. Найбільшого розквіту вона досягла за правління царя Соломона (ХІ — Х ст. до н. е.), але вже після його смерті держава розпалася на дві частини: Ізраїль та Іудею.

Періодизація іудаїзму. Традиційно історію єврейсько­го народу розбивають на періоди, пов’язані з існуванням головної святині євреїв — Храму, єдиного місця, де згід­но з настановами іудаїзму може відбуватися в повному обсязі релігійна церемонія з жертвопринесенням.

Період першого Храму, з часів побудови в Єрусалимі в Х ст. до н.е. Соломоном до 586 р. до н. е., коли Єрусалим захопив Вавилон. Храм було зруйновано, а більшість євреїв переселено до Вавилону.

Період другого Храму — з 538 р. до н.е. (після завою­вання Вавилону перським царем Кіром євреям було доз­волено повернутися до Єрусалиму і збудувати Новий Храм) до 70 р. н. е., коли римлянами було зруйновано і другий Храм.

Період діаспори— після придушення Римом повстань 66—70 та 132—135 рр. Тоді було зруйновано Єрусалим і почалася масова міграція євреїв до Вавилону, в Африку, Середню Азію (Бухара), Поволжя та Крим (Хазарський каганат), до Західної Європи.

Х—ХІІ ст. — період розквіту єврейської культури в Іспанії та Португалії. Але у ХУ ст. в Іспанія та Португалії почалися гоніння на євреїв, вони емігрували до Франції, звідки невдовзі теж зазнали вигнання. Більшість потяг­нулося до Німеччини, Австрії, Польщі, Литви, а після другого розділу Польщі опинилися в Російській імперії. З початку ХХ ст. почалася масова еміграція в Америку, де зараз живе найбільша в світі єврейська і відповідно іудейська громада.

У 1948 р. утворилася держава Ізраїль із сильним впли­вом іудейських засад у всіх сферах суспільного життя.