§ 4. Догматика іудаїзму

Бог є єдиним для всіх. Вважається, що згадувати та на­зивати справжнє ім’я Бога не можна. («Не промовляй імені Господа, Бога твого, марно, бо Господь не зали­шить без покарання того, хто промовляє ім’я його мар­но» (Вих. 20:7). Тому використовують ті умовні імена, які лише близькі до так званого тетраграматону — справ­жнього імені Бога з чотирьох літер — йод, хе, вав, хе: Ягве, Елокім (перекладається як Бог), Саваоф (власне цваот, від цава— армія), тобто «Господь воїнства», вис­лів — «Це ім’я». Тетраграматон у написі відрізняється від слова єгуді (єврей) тільки однією літерою «далет». Назва цієї літери означає двері, тобто євреї — це «двері», крізь які Бог відкрив себе всьому людству.

Бог обрав саме єврейський народ «своїм» народом, тоб­то надав йому перевагу перед усіма іншими народами. Вважається, що саме євреї, які важко потерпали протя­гом своєї історії, першими відчувають на собі увагу Бога, його світло та любов. Ця богообраність народу Ізраїля підкреслює його місце в світі: нести усім іншим народам знання про єдиного істинного Бога. Вважається, що євреї несуть на собі особливу відповідальність за те, що відбувається в історії. Ідея богообраності має свій зворот­ний бік: якщо народ не виконує покладеної на нього місії, то й покарання Господнє перш за все стосується саме його (ортодоксальні євреї завжди пов’язували поширення зла у світі з грішністю окремих представників єврейського на­роду). Тому підкреслюється, що іудей повинен бути доб­рочинним, незважаючи на будь-які випробування.

У «Книзі Іова» розповідається, що якийсь Іов довго жив у добробуті, шануючи Бога. Тоді Бог вирішив випро­бувати віру Іова — загинула його худоба, померли діти, а сам Іов вкрився гнійними виразками. Однак протягом довгого часу Іов все одно не переставав шанувати Бога: «Якщо я дякував Богу в радості, то невже я не прийму від Нього нещастя ?» Для знайомих Іова дуже важливо було зрозуміти, за що ж Бог його карає, бо вони знали його як людину безгрішну. Якщо не за гріхи, то за що ж? Коли вже й сам Іов не витримав і звернувся з таким запитан­ням до Бога, Він відповів, що то не людська справа — за­питувати, за що, бо потрібно зберігати міцність віри зав­жди, що б не відбувалося. Шляхи Господні не сповідні! Потім Бог повернув Іову здоров’я, а жінка народила інших дітей. Це біблійне оповідання давало єврейсько­му народові сили протягом усієї його історії зберігати віру в Бога, незважаючи на складні історичні обставини.

Крім віри в єдиного Бога — абсолютну силу і сутність іудаїзм пропонує віру в відносні надприродні сили та істо­ти, серед яких є янголи та демони. Янголи — посланці Бога і виконавці Його наказів. Противник Бога — носій зла Сатана (грецьк. диявол) — це янгол, що відпав від Бога. Сатані підкоряються демони (чорти). Вони споку­шають людину та намагаються відвернути від шляху до Бога. Тому важливо вміти протистояти злу. Це протисто­яння у мирському житті виправдовує значущість прин­ципу таліона «Око за око, зуб за зуб» — тобто злу не слід коритися, а треба протистояти і духовно (каяттям та мо­литвою) і фізично (протидією).

Останнє положення іудеї часто ілюструють притчею релігійного авторитета раббі Аківи. Коли якось риби втікали від сіток рибалок, одна риба сказала іншим: «На­віщо нам жити у воді, де стільки небезпек — давайте вий­демо на берег!» Інші ж риби ніби-то відповіли: «Якщо ми змінимо звичну стихію, загинемо точно». З цієї немудря­щої притчі раббі Аківа зробив висновок: «Так само, якщо ми вивчаємо Тору, це небезпечно, але якщо перестанемо вивчати її, загинемо точно».

Вчення про кінець світу (есхатологія). Вважається, що історія — це процес повернення до Бога, яке завершить­ся лише тоді, коли Бог вирішить, що людина гідна Його як творіння. Перед кінцем історії відбудеться вирішаль­на битва зла та добра, життя стане дуже нестерпним, але потім прийде Месія (від машіах — помазаник) і врятує людство від страждань.

Етика послуху (покірності Божій волі). Цей послух про­являється у тому, щоб дотримуватися букви і духу Писання. Для іудаїзму взагалі характерне уважне ставлення до слова та букви. Тому дуже важливо знати, де, як і за яких обставин використовувати у релігійних справах слова і які саме.

Тіло людини створене з пороху земного. Але тіло — це не темниця душі, а дар Божий. Тому люди повинні дбати про нього, і взагалі потрібно не нехтувати матеріальним доб­робутом, а докладати зусиль для його досягнення.

Тіло та душа утворюють неподільну єдність. Вважа­ється, що у людини дві душі — тваринна і божественна, і божественна душа повинна постійно перемагати.