Розділ 2 Суспільство як об’єкт соціологічного аналізу PDF Печать
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 
Учебные материалы - Соціологія ( за ред. М.П. Требіна )

Розділ 2 Суспільство як об’єкт соціологічного аналізу

 

§ 1. Суспільство як соціальна система

На повсякденному рівні під суспільством розуміють сукупність людей, що об’єднані конкретними інтересами, потребами, взаємними симпатіями або видом діяльності. У соціології поняття «суспільство» має більш широке універсальне значення. Воно має сенс лише тоді, коли так чи інакше протиставляється простій сукупності окремих людей. Суспільство — це сукупність історично обумовлених зв’язків і взаємодій, що склалися між людьми в процесі їх життєдіяльності.

Поняття «суспільство» відрізняється від понять «країна» і «держа­ва»: країна — це населена територія, що має певні кордони і наділена суверенітетом, а держава — це політична організація країни, що по­кликана керувати взаємовідносинами між людьми і включає певну форму правління (монархія, республіка), форму державного устрою (унітарна, федеративна), вид політичного режиму (авторитарний, де­мократичний).

Суспільство — соціальна організація людей, основою якої є соці­альна структура. Суспільство як соціальна організація характеризує не тільки країни, а також нації, народності, племена. Був час, коли чітких державних кордонів, що відмежовують одну країну від іншої, не іс­нувало. Та і країн у звичайному для нас розумінні не було, цілі народи і племена досить вільно пересувалися, заселяючи нові території. Коли процес переселення народів закінчився, почали формуватися держави, з’явилися кордони. Народи, що вважали себе обділеними, вели бороть­бу за перерозподіл кордонів. Таким чином, історично країни виникли як результат територіального розподілу світу. Суспільство ж існувало і в ту далеку епоху, коли не було країн і держав. Отже, поняття «сус­пільство» можна віднести до будь-якого періоду в історії людства.

Суспільство наділено своїми специфічними ознаками. Першою ознакою суспільства звичайно називають територію, на якій проходить консолідація соціальних зв’язків. Територія — основа соціального простору, в якому складаються, розвиваються відносини і взаємодії між індивідами.

Другою характерною ознакою суспільства виступає його здатність підтримувати і відтворювати високу інтенсивність внутрішніх взаємозв’язків. На ранніх етапах історії людства стійкість суспільства досягалась, перш за все, за рахунок міжособової взаємодії. Людей пов’ язували узи родини і суспільства, що будувалися на емоційній основі, на звичці та під загрозою залишитися без допомоги і під­тримки. Однак зі зростанням кількості населення головним стабілі­зуючим фактором суспільства постають соціальні структури як стій­кі соціальні утворення, зв’язки, відносини: соціальні інститути, со­ціальні спільноти і т. ін., що виконують життєво важливі для суспіль­ства завдання.

Третьою відмітною ознакою суспільства є його автономність і високий рівень саморегуляції, що забезпечує підтримку і постійне відтворення складної системи соціальних відносин. Суспільство постійно відтворює соціальну якість своїх структур і відповідно соціальні якості індивідів та груп індивідів, що включені в їх функ­ціонування. Здатність до відтворення соціальних взаємодій харак­терна і для кожного інституту, організації, спільноти. Суспільство наділене внутрішніми механізмами включення в систему взаємозв’язків соціальних новоутворень, яка склалася і виступає його четвертою ознакою. Воно підкоряє своїй логіці виникаючі інститути, організації, спільноти, примушує їх діяти відповідно до соціальних норм і правил, що склалися. Таким чином, відбувається процес адаптації структурних елементів до форм і способів функ­ціонування суспільства.

Отже, суспільство — це універсальний «спосіб» організації соці­альних зв’язків і соціальної взаємодії, що забезпечує задоволення всіх основних потреб людей, стабільний, саморегульований, самовідтво- рюваний. Суспільство являє собою соціальну систему, тобто цілісне утворення, основними елементами якого є люди, їх зв’язки, взаємодії і відносини.

Соціальний зв’язок — це набір фактів, що зумовлюють спільну діяльність у конкретних спільностях у конкретний час для досягнення тих чи інших цілей. Соціальні зв’язки встановлюються не з примусу людей, а об’єктивно. Установлення цих зв’язків диктується соціальни­ми умовами, в яких живуть і діють індивіди. Сутність соціальних зв’язків виявляється в змісті і характері дій людей, що складають дану соціальну спільність. Соціологи виділяють зв’язки взаємодії, відносин, контролю, інституціональні та ін.

Отже, суспільство складається з безлічі індивідів, їхніх соціальних зв’язків, взаємодій і відносин. Але чи можна розглядати суспільство як просту суму індивідів, їхніх зв’язків, взаємодій і відносин? При­хильники системного підходу до аналізу суспільства відповідають: «Ні». На їхній погляд, суспільство — це не сумативна, а цілісна сис­тема. Це означає, що на рівні суспільства індивідуальні дії, зв’язки і відносини утворюють нову, системну якість. Системна якість — це особливий якісний стан, який не можна розглядати як просту суму елементів. Суспільні взаємодії і відносини мають надіндивідуальний, надособистісний характер, тобто суспільство — це деяка самостійна субстанція, яка стосовно індивідів є первинною. Кожен індивід, на­роджуючись, потрапляє у визначену структуру зв’язків і відносин, у процесі соціалізації включається в неї. Як же досягається ця ціліс­ність, тобто системна якість?

Цілісній системі притаманні безліч зв’язків, взаємодій і відно­син. Найбільш характерними є корелятивні зв’язки, взаємодії і від­носини, що включають у себе координацію і субординацію елемен­тів. Координація — це визначена погодженість елементів, той особливий характер їх взаємної залежності, який забезпечує збере­ження цілісної системи. Субординація — це підпорядкування і спів- підпорядкування, що вказує на особливе специфічне місце, не­однакове значення елементів у цілісній системі. Отже, суспільство стає цілісною системою з якостями, яких немає у жодного із вклю­чених до нього елементів окремо. Унаслідок своїх інтегральних якостей соціальна система набуває визначеної самостійності сто­совно складових її елементів, відносно самостійного способу свого розвитку.