7.4. Правила щодо запитань та помилки, пов’язані з порушенням цих правил

Якщо запитання виходить із істинної передумови, то воно є правильним, або коректним. «У якому році Ви народилися?» — приклад логічно коректного запитання для будь-якої людини, хоча з погляду етики тільки лікар, слідчий або суддя може ставити деякі запитання надто особистого та інтимного характеру. З причин того ж етикету ми утримуємося ставити запитання «Скільки вам років?» жінці, аж доки їй явно не минуло принаймні 85 років.

Неправильним, або некоректним, називається запитання з хиб­ною передумовою. «Яку східну мову ти вивчаєш?» — запитання сформульоване з передумови, що запитуємий вивчає якусь східну мову. А якщо насправді людина не вивчає ніякої східної мови, то таке запитання для нього є некоректним. На некоректне запи­тання не можна дати відповідь.

Кожний із зазначених семіотичних вимірів передбачає на­явність спеціальних правил, залежно від виконання яких усі за­питання поділяються на коректні та некоректні (синтаксично коректні, семантично коректні, прагматично коректні (реле- вантні) і відповідно синтаксично, семантично та прагматично некоректні (іррелевантні)). Коректне запитання дозволяє дати на нього правильну відповідь, тобто усунути брак інформації, тоді як на некоректне запитання неможливо правильно відповісти.

Синтаксично некоректним буде, наприклад, складне запитан­ня, в якому змішуються неоднорідні альтернативи: «Ти поїдеш з нами, або що?».

Семантично некоректним вважається запитання, в підставі якого містяться терміни з нечітко визначеними значеннями, а тим більше ті, в яких підстава запитання є хибною. Нагадаємо класичну грецьку апорію: «Скільки зерен потрібно, щоб отрима­ти купу зерна?». В даному випадку збірне поняття «купа» є нечітким, і запитання не може отримати точної відповіді.

З античної давнини відоме також софістичне запитання: «Ти вже перестав бити свого батька, так чи ні?». Підставою тут служить хибне ствердження того, що насправді не відбувається, і збитому з пантелику Відповідачеві пропонується негайно відповісти лише на те, продовжується ще ця ганебна дія або вже закінчилася.

Прагматично некоректним вважається таке запитання, в яко­му Запитувач не враховує освітній рівень, межі компетентності Відповідача, не рахується з моральними та юридичними стандар­тами діалогу або з доцільністю ставити конкретне запитання саме цьому Відповідачеві.Так, ми не чекаємо, що дитина молодшого шкільного віку або навіть доросла людина, яка не має належної освіти, відповість нам на складне запитання з математики, біології чи права, бо вона з об’єктивних причин не здатна навіть збагнути його зміст.

Існує декілька корисних правил, які допомагають уникнути помилок у запитаннях.

 

1. Запитання повинно бути синтаксично повним та узгодже­ним.

Запитання, в якому відсутня одна з його складових частин — підстава або оператор, вважається синтаксично неповним. На рівні повсякденного спілкування ми досить часто обмежуємося застосуванням лише одного оператора або однієї підстави, розра­ховуючи на взаємне розуміння Запитувача та Відповідача і обме­жуючись синтаксично неповними , виродженими запитаннями виду: «Де?»,»Хто?»,»Навіщо?»,»Справді?»,»Петро?»,»Зелений?».

Такі запитання можуть бути , а можуть і не бути ситуативно зрозумілими для безпосередніх учасників діалогу, і будуть зовсім незрозумілими для тих, хто не бере в ньому участі, але з якихось причин мусить знайомитись з його змістом.

З синтаксично неузгодженими запитаннями доводиться зу­стрічатися тоді, коли Запитувач через брак знання про правила управління морфологічними частинами мови у реченні невірно будує запитувальне речення: «Де Петро бути не?» замість «Де не був Петро?» або «Де Петро не був?».

Синтаксично неповні та неузгоджені запитання неприпус­тимі в правозастосовній практиці, яка вимагає повноти та відпо­відної визначеності.

 

2. Запитання мусить мати сенс.

Це правило стосується до семантичного виміру, який перед­бачає можливість несуперечливої та істинної предметної інтер­претації пропозиційної підстави запитання. Сенсовне запитан­ня повинно бути предметно виправданим у своїй підставі, як у прикладі: «Які протиправні діяння є злочинами?». Безсенсовне запитання має невірну або навіть умисно перекручену підставу: «Які злочини можуть вважатися правомірними діями?».

Підстава останнього запитання містить у собі грубу помилку, яка в логіці називається contradictio in adjecto (суперечність у предметі).

Кілька наступних правил мають прагматичний характер, оче­видність яких не потребує окремих коментарів.

3. Запитання слід формулювати ясно і чітко, по можливості уникаючи складних запитань.

4. Складні запитання слід розкладати на прості.

5. У складних запитаннях диз’юнктивного типу в підставі слід формулювати всі можливі альтернативи.

6. Запитання має бути нейтральним у тому сенсі, що зміст за­питання не повинен передбачати гадану відповідь.