Розділ 7 Запитання і відповіді PDF Печать
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 
Учебные материалы - Логіка ( за ред. В.Д. Титова )

Розділ 7 Запитання і відповіді

 

7.1. Загальна характеристика запитань

Спілкування людей полягає в постійному обміні запитання­ми та відповідями. Вони відіграють визначну роль у нашому житті, пізнанні і практиці. Наведемо приклад коротенького діалогу: «Чи ти збираєшся поїхати до Києва ?» — «Ні», або «Так, я збираюся поїхати до Києва у середу».

Запитання — це прохання або вимога надати певну інформацію про стан речей.

Як уже говорилося, запитувальні речення не є судженнями. За­питання можна визначити як висловлення, яке має на меті усуну­ти неповноту або невизначеність вихідного знання щодо якогось предмета думки. Те, що в запитанні міститься прохання або вимо­га, дозволяє віднести запитання до класу особливого виду індика­тивів або імперативів, тобто спонукальних висловлень. Відповідь у формі оповідного речення усуває відсутність інформації та за своєю логічною суттю є згорнутим або повністю розгорнутим судженням.

Велике значення розробці процедури постановки запитань надавали вже античні філософи. Діалогічний метод філософст­вування, застосований Сократом (сократівськийметод), був по суті запитувально-відповідним методом. Відомі також характери­стика Аристотелем категорій як відповідей на типові запитання, його спроба класифікації видів запитань, рекомендації щодо ви­користання запитань у дискусіях, аналіз помилок у запитаннях і відповідях на них. Зацікавлення запитаннями продовжувалося і в епоху Середньовіччя, і в епоху Відродження, і у Новий час. Про­те це зацікавлення мало лише побіжний характер і не призводи­ло до розроблення теорії запитань.

Протягом останніх 50 років запитання стали предметом дослід­жень у логіці запитань (званій ще еротетичною, або інтерогативною, логікою (від грец. erotheme або англійського слова mterrogation — за­питання). Плідні дослідження запитань і створення їх загальної теорії викликані перш за все потребами комп’ютерних наук і спи­раються на здобутки різних дисциплін — філософії, соціальної пси­хології та психології мислення, евристики, мовознавства, педа­гогіки, соціології знання. Справа в тому, що для моделювання діало­гу важливо враховувати не тільки зміст і форму запитань, а й особистісні, культурні, соціальні характеристики як того, хто запи­тує, так і того, хто відповідає. Так, етикет, що діяв за часів французь- ського короля Людовика XIV, забороняв будь-кому ставити запи­тання королю, але король міг запитувати кого завгодно в будь-який час і про що завгодно. З певними поправками цей факт дозволяє зробити важливе прагматичне узагальнення: той, хто ставить запи­тання, знаходиться в кращому становищі, ніж той, хто відповідає.

Специфіка власне логічного підходу до запитань полягає в такому.

По-перше, незважаючи на відмінність, запитання і суджен­ня мають деякі спільні риси. Вони бувають осмисленими («Що скажуть батьки, якщо я отримаю трійку з логіки?») або безглуз­дими («Що буде, якщо нічого не буде?»), правильними («Якими є суттєві ознаки крадіжки?») або неправильними («Скільки снігу випаде в Харкові 21 червня?»). Нарешті, зв’язок між запитанням і судженням проявляється вже в тому, що судження можна роз­глядати як відповідь на деяке запитання, а у самому запитанні ча­сто міститься форма відповіді — її так зване пропозиційне ядро.

По-друге, оскільки запитання має особливу форму, відмінну від судження, йому не можна приписати значення «істинно» або «хибно» і до нього слід застосовувати деякі інші характеристики, наприклад, «доречне», «доцільне», «недоречне» тощо.

По-третє, слід зважати на наявність у деяких випадках розбіж­ності між запитаннями і засобами їхнього вираження, бо запиту- вальне речення не завжди виражає запитання. Основна функція запитувального речення — вираження логічного запитання, це є його стандартним призначенням у мовній системі. Але часто запитувальні речення не містять власне запитань: у природному мовленні вони можуть застосовуватися в функції констатації очевидного або загальновідомого факту, прохання, погрози і т.ін. Оскільки в цьому випадку запитувальні речення використову­ються не за своїм прямим призначенням, говорять, що вони вжи­ваються як непрямі мовленнєві акти. Такими непрямими акта­ми будуть, скажімо, прохання у формі ввічливої запитувальної формули, наприклад, «Чи можете Ви передати мені сіль?». Коли речення використовується для здійснення непрямого мовленнєво­го акту, говорять, що воно набуває непрямого значення. На перший план тут виходить розбіжність між буквальним значенням речення і прагматичним значенням висловлювання. Для інтепретації запи- тувального речення, використаного у непрямій функції, спираються на теорію мовленнєвих актів (Дж. Остін, Дж.Сьорль, Н. Конрад), яка розглядає мовну поведінку в широкому, у тому числі позамов­ному, контексті людського спілкуання.