§ 2. Філософія права у системі наук, її основні питання і функції

Філософія права у системі філософії та юриспруденції. За сво­їм статусом філософія права становить комплексну, суміжну дисци­пліну, що перебуває на межі філософії та юриспруденції. Ця обста­вина вимагає чіткого визначення її місця і ролі в системі філософії та правознавства.

Вихід на проблематику філософії права може бути здійснений двома протилежними шляхами: від філософії до права і від права до філософії.

Перший шлях виходу на філософсько-правову проблематику (фі­лософський підхід до права) пов’язаний з поширенням тієї чи іншої філософської концепції на сферу права. Таке звертання філософії до осмислення правової реальності, особливо характерне для епохи Ре­несансу, виявилося дуже плідним для самої філософії. Відомо, що багато серйозних досягнень класичної філософії — результат такого звертання. Важливо також підкреслити, що у сфері філософії права відбувається своєрідна перевірка пізнавальної сили тієї чи іншої фі­лософської концепції, її практичної спроможності в одній з найваж­ливіших сфер людського духу.

Другий шлях формування філософії права (юридичний підхід до пра­ва) спрямований від вирішення практичних завдань юриспруденції до їх філософської рефлексії, наприклад, від осмислення таких окремих пра­вових проблем, як підстави кримінального права, вина і відповідальність, виконання зобов’язань та ін., до постановки питання про сутність права. Тут філософія права виступає вже як самостійний напрямок у право­знавстві, специфічний рівень вивчення власне права. Таке філософське осмислення права здійснюється правознавцями в його більшій практич­ній орієнтованості, при якій ідеальні першооснови права розглядаються в тісному співвідношенні з позитивним правом. Однак і в першому і в другому випадку філософія права орієнтується на розуміння сутності і змісту права, укорінених у ньому засад і принципів.

Проблема дисциплінарного статусу філософії права. У зв’язку з існуванням двох різних джерел формування філософії права скла­лися і два основні підходи до розуміння її статусу.

Перший підхід розглядає філософію права як частину загальної філософії і визначає її місце серед таких дисциплін, як філософія мо­ралі, філософія релігії, філософія політики та ін. Відповідно до цього підходу філософія права належить до тієї частини загальної філософії, що «приписує» людині необхідну манеру поведінки як соціальної істоти, тобто до практичної філософії, вчення про належне.

Другий підхід відносить філософію права до галузей юридичної науки. З цього погляду вона є теоретичним фундаментом для ство­рення позитивного права і науки про позитивне право. Під філософією права тут мається на увазі наука, що роз’яснює в «останній інстанції» значення правових принципів і зміст правових норм.

Кожний з підходів наголошує на одному з двох можливих спосо­бів рефлексії права. Перший спосіб припускає загальнофілософську чи загальнометодологічну рефлексію, спрямовану на пошуки гранич­них основ, умов існування права, коли право співвідноситься з куль­турою, суспільством, наукою та ін. Другий спосіб, що теж є філософ­ським, — суто філософська чи суто методологічна рефлексія, однак здійснюється в рамках самої правової науки.

Така двоїстість філософії права виявляється в тому, що науковий ступінь з філософії права ВАК України може присуджувати як з фі­лософських, так і з юридичних наук. Отже, вона може розвиватися як філософом, так і юристом. А якщо точніше, не просто філософом, а філософом-юристом, тобто практично орієнтованим філософом, якого цікавить не просто істина сама по собі, а реалізація визначених практичних цілей у галузі права (наприклад, досягнення правового стану конкретного суспільства), чи юристом-філософом, який мусить уміти відмежовуватися від практичних проблем своєї науки і ставати на позицію її неюридичного бачення, тобто на позицію філософа. На підтвердження цієї думки можна навести слова одного з найбільш відомих західних теоретиків права ХХ ст. Г. Коїнга, який стверджує, що філософія права, не відмовляючись від пізнання питань суто юри­дичних, має виходити за межі даної сфери, пов’ язувати правові фе­номени, що розуміються як явище культури, з вирішенням загальних і принципових питань філософії.

Через певні обставини може скластися уявлення, що існують дві філософії права: одну розробляють філософи, другу — юристи. Від­повідно до цього припущення деякі дослідники навіть пропонують розрізняти філософію права в широкому розумінні слова і філософію права — у вузькому. Насправді ж існує тільки одна філософія права, хоча вона і живиться з двох різних джерел. Перше джерело філософії права — це загальнофілософські розробки правових проблем; друге її джерело пов’язано з досвідом розв’язання практичних проблем пра­ва. Таким чином, філософія права — це дослідницька і навчальна дисципліна, що визначається своїм основним питанням, лише в спів­віднесенні з яким ті чи інші проблеми причетні до неї. Вона вимагає особливих якостей від дослідника, який працює у цій галузі: сполу­чення фундаментальної філософської підготовки і знання основних проблем політико-правової теорії та практики.

Щоб конкретно визначити дисциплінарний статус філософії пра­ва, доцільно розглянути підходи до цього питання представників різ­них філософських напрямків.

У системі Г. Гегеля філософія права — не просто частина одного з фундаментальних розділів філософії, по суті вона охоплює всю соціально-філософську проблематику. В інших філософських системах, зокрема у С. Л. Франка, вона є розділом соціальної філософії, який на­зивається соціальною етикою. Що стосується марксизму, то деякі про­блеми філософії права, наприклад, виявлення соціальних функцій права, розглядались у ньому в рамках соціальної філософії (історичного мате­ріалізму). Представники філософського позитивізму (аналітична філо­софська традиція) розглядали філософію права як складову частину по­літичної філософії, відмовляючи їй у статусі самостійної дисципліни. У сучасній західній філософії проблематика філософії права найчастіше розглядається в рамках філософської антропології. Навіть соціальна і мо­ральна філософії, у тісному зв’язку з якими розв’язуються проблеми філософії права, зазнали значної антропологічної трансформації під впливом таких філософських напрямків, як екзистенціалізм, феномено­логія, герменевтика, філософська антропологія, психоаналіз та ін.

Отже, досить складно назвати який-небудь єдиний філософський розділ, частиною якого була б філософія права. У той же час очевид­но, що найтісніше вона прив’язана до соціальної, політичної, мораль­ної та антропологічної філософії, кожна з яких наголошує на одному з чинників формування і дослідження права: соціальному, морально- ціннісному, політичному, антропологічному. Так, політична філософія розглядає такі питання: що таке влада і як співвідносяться влада і пра­во; соціальна філософія: що таке суспільство і як співвідносяться суспільство і право; моральна філософія: що таке мораль і як співвід­носяться мораль і право; антропологічна філософія: що таке людина і як співвідносяться людина і право. Філософія ж права порушує за­гальне питання: що таке право і в чому його зміст. Тому її, безсумнів­но, цікавлять питання і про те, як пов’язано право з феноменами «влада», «суспільство», «мораль» та «людина».

Структура філософії права. За своєю структурою філософія пра­ва є близькою до структури загальної філософії. В ній можна виді­лити такі основні розділи:

1)  онтологія права, в якій досліджуються проблеми природи пра­ва і його основ, буття права і форм його існування, зв’язку права із соціальним буттям та його місцем у суспільстві;

2)  антропологія права, в якій розглядаються антропологічні осно­ви права, поняття «правова людина», права людини як вираз особис- тісної цінності права, а також проблеми статусу інституту прав лю­дини в сучасному суспільстві, права людини в конкретному соціумі, співвідношення особистості і права тощо;

3)   гносеологія права, в якій досліджуються особливості процесу пізнання у сфері права, основні етапи, рівні та методи пізнання у пра­ві, проблема істини у праві, а також правова практика як критерій правової істини;

4)   аксіологія права, в якій цінність розглядається як визначальна характеристика людського буття, спосіб буття цінностей, аналізують­ся основні правові цінності (справедливість, воля, рівність, права людини тощо), їх «ієрархія» і способи реалізації в умовах сучасної правової реальності. До сфери інтересів правової аксіології іноді включають питання співвідношення права з іншими формами цінніс­ної свідомості: мораллю, політикою, релігією, а також питання про правовий ідеал і правовий світогляд;

5)   історія філософія права, в якій досліджуються проблеми ви­никнення і розвитку філософії права, формування її предмета, процес внутрішньої диференціації філософії права, в перебігу якого виникли різні напрямки і течії філософії права. Важливими проблемами цього розділу є також питання періодизації філософії права, визначення філософії права серед інших наук тощо;

6)  у структурі філософії права можна виділити і прикладний роз­діл, в якому розглядаються філософські проблеми конституційного права (правова державність, поділ влади, конституційна юрисдикція), цивільного права (договір і зрівняння збитків і прибутку, власність), процесуального і кримінального права та ін.

Співвідношення філософії права, загальної теорії права та соціології права. У рамках правознавства філософія права найбільш тісно пов’язана з теорією права і соціологією права. Разом ці три дис­ципліни становлять комплекс загальнотеоретичних і методологічних правових дисциплін, їх наявність пов’язана з існуванням у самому праві як мінімум трьох аспектів: ціннісно-оціночного, формально- догматичного та аспекту соціальної зумовленості. Філософія права акцентує увагу на рефлексії основ права, юридична теорія — на кон - струюванні понятійного каркасу позитивного права, соціологія пра­ва — на питаннях соціальної зумовленості і соціальної ефективності правових норм та правової системи в цілому.

У зв’язку з цим виникає питання: чи є ці дисципліни автономни­ми або являють собою розділи загальної теорії права? Можна при­пустити, що у відомому розумінні терміном «теорія права» можуть бути охоплені всі три дисципліни, оскільки вони стосуються загаль­нотеоретичних аспектів права: філософських, соціологічних, юри­дичних. Однак у суто науковому розумінні слова цей термін ми за­стосовуємо лише до юридичної науки. Спроба з’єднати ці три навчально-дослідницькі напрямки в рамках однієї дисципліни — за­гальної теорії права (тим більше, у тому вигляді, в якому вона скла­лася на сьогодні), є науково необгрунтованою і її практична реалізація може дати негативні результати.

Теорія права, філософія права та соціологія права цілком успішно здатні взаємозбагачувати та взаємодоповнювати одна одну як авто­номні дисципліни. Об’єднання їхнього теоретичного потенціалу з ме­тою забезпечення цілісності системи знань про право має здійснюва­тися шляхом не створення єдиної правової науки, що є досить склад­ним завданням, оскільки остання повинна поєднувати в собі як міні­мум три різні методологічні позиції: юриста, філософа та соціолога, а фундаменталізації підготовки самих юристів, які мають бачити пра­во не тільки з позиції своєї дисципліни, а й з позиції філософії і со­ціології.

Основні питання філософії права. Як уже відзначалося, філо­софію права як самостійну дослідницьку дисципліну конституює (тобто встановлює, визначає) її основне питання, від розв’язання яко­го залежить вирішення всіх інших її питань. Звичайно, на визначення цього основного питання безпосередньо впливає світоглядна позиція дослідника, тому не дивно, що в кожного дослідника може бути свій підхід до визначення основного питання філософії права. Так, теоре­тик права Г. Кленнер, позиція якого ґрунтується на теорії марксизму, визначає основне питання права як ставлення юридичного до мате­ріального, зокрема до економічних умов життя суспільства. Фон Ва- лендорф, який додержується об’єктивно-ідеалістичної точки зору, бачить основне питання філософії права в «доборі» щирих цінностей і створенні на їх основі системи цінностей у вигляді конкретного пра­вопорядку, призначення якого — підтримка соціального буття. Пра­во — логіка цінностей, підкреслює він. Інший західний дослідник А. Бріжемен у свою чергу вважає, що всі питання філософії права зводяться до одного основного: яким має бути право у світлі соціаль­ної справедливості?

Російський же філософ І. Ільїн центральним для філософії права вважає питання про обґрунтування права (природного і позитивного). На нашу думку, одне з найпростіших і в той же час найглибших ви­значень основного питання дає видатний німецький філософ права А. Кауфман: основним питанням філософії права, як і всієї правової науки, є питання про те, що є право.

З огляду на наше бачення сутності і завдань філософії права основ­не питання: «що є право?» виглядатиме як питання про зміст права. Оскільки філософія повинна не просто декларувати будь-які ідеї, а й аргументувати їх, то й основне завдання філософії права має поляга­ти в обґрунтуванні права і визначенні його змісту. Питання «що є пра­во (який його сенс)?» є основним для філософії права, адже від від­повіді на нього безпосередньо залежить розв’язання всіх інших най­важливіших правових проблем, у тому числі у сфері правотворчості і правозастосування. Це питання є філософським, оскільки співвід­носить право з людським буттям.

Через складність самої структури права основне питання філосо­фії права може бути вирішене через розв’язання низки основних за­вдань, або головних питань філософії права:

1)  про підставу справедливості та її критеріїв (завдання, у межах якого право співвідноситься з мораллю) — це питання є центральним у філософії права, в більш традиційному вигляді воно постає як пи­тання про обґрунтування «природного права»;

2)  про нормативну (зобов ’язуючу) силу права, чи питання про те, чому людина повинна підкорятися праву (завдання, у межах якого визначається співвідношення права і влади);

3)   про природу і функції позитивного права (завдання, у межах якого з’ясовується характер правових норм), що тісно пов’язане з ви­рішенням попередніх двох питань — воно забезпечує виправдання позитивного права.

Розв’язання цих основних завдань, або головних питань, філосо­фії права дає можливість забезпечувати легітимацію та обмеження права, тобто обґрунтовувати необхідність права для людини і визна­чати межі, за які воно не може заходити.

Функції філософії права. Як і будь-якій іншій філософській дис­ципліні, філософії права притаманна низка функцій. Серед них най­важливішими є: світоглядна, методологічна, відображально- інформаційна, аксіологічна, виховна.

Світоглядна функція полягає у формуванні в людині загального погляду на світ права, правову реальність, тобто на існування і роз­виток права як одного зі способів людського буття. Ця функція певним чином вирішує питання про сутність і місце права у світі, його цін­ності і значущість у житті людини і суспільства в цілому, чи, іншими словами, формує правовий світогляд людини.

Методологічна функція відображається у формуванні певних мо­делей пізнання права, що сприяють розвиткові юридичних дослі­джень. З цією метою філософія права розробляє методи та категорії, за допомогою яких і проводяться конкретні правові дослідження.

Відображально-інформаційна функція забезпечує адекватне відо­браження права як специфічного об’ єкта, виявлення його істотних елементів, структурних зв’язків, закономірностей. Це відображення синтезується у правовій картині чи реальності «образу права».

Аксіологічна функція полягає в розробленні уявлень про такі пра­вові цінності, як воля, рівність, справедливість, а також про правовий ідеал і в інтерпретації з позицій цього ідеалу правової дійсності, кри­тиці її структури та станів.

Виховна функція реалізується в процесі формування правосвідо­мості і правового мислення, через розроблення власне правових уста­новок, у тому числі такої важливої якості культурної особистості, як орієнтація на справедливість і повагу до права.

 

Висновки

1. Філософське осмислення права — завдання особливої теоре­тичної дисципліни — філософії права, предметом якої є з’ясування змісту права, а також обґрунтування розуміння цього змісту, а її основними категоріями — ідея, зміст, мета права, справедливість, воля, рівність, визнання, автономія осо­бистості, права людини та ін.

2.  Філософія права має складну структуру, до якої входять: он­тологія права, гносеологія права, аксіологія права, феномено­логія права, правова антропологія, історія філософії права, прикладна філософія права тощо.

3.  За своїм статусом філософія права є комплексною, суміжною дисципліною, що знаходиться на межі філософії і юриспру­денції. У межах правознавства філософія права тісно пов’язана з теорією права і соціологією права.

4.  Функціями філософії права є: світоглядна, методологічна, відображально-інформаційна, аксіологічна, виховна та ін.

 

Контрольні запитання

1. Що вивчає філософія права?

2.  Які існують погляди на предмет філософії права і який з них здається Вам найбільш обґрунтованим?

3.  Чим відрізняються предмет філософії права від предмета за­гальної теорії права?

4.  Що становить особливості методу філософії права?

5.  Яке місце посідає філософія права в системі філософських наук?

6. Яке місце посідає філософія права в системі юридичних наук?

7.  Сформулюйте основне питання філософії права.

8. Які функції виконує філософія права?

9. Чому майбутньому юристу необхідно вивчати філософію пра­ва?

 

---

^[1] Лукич Р. Методология права. - М., 1981. - С.69.

^[2] Буржуазньїе теории права: Реферат. сб. - Вьіп. 2. - С. 33-34.