Тема 1 Предмет і завдання філософії права

Філософське осмислення права є завданням особливої наукової і навчальної дисципліни — філософії права, яка має свій власний предмет дослідження і категоріальний апарат. Філософія права — це давня наука, котра має багату історію: вона вже була представлена у творах Платона і Аристотеля, досягла особливого розвитку в За­хідній Європі в XVII-XVin століттях і продовжує функціонувати в системі гуманітарного знання сучасності. В Україні сьогодні, після відомої втрати за радянських часів традицій філософсько-правових досліджень, спостерігається значне підвищення інтересу до філософії права з боку як філософів, так і юристів.

Проте підходи різних дослідників до розуміння предмета і методу філософії права, специфіки філософсько-правової рефлексії, місця філософії права в системі наук, до визначення її основних питань і функцій тощо далеко не одноманітні. Метою цього розділу і є пошук відповідей на дані проблемні питання.

 

§ 1. Предмет філософії права. Філософсько-правова рефлексія

Дискусія про предмет філософії права. Почнемо із запитання: що є філософія права і що вона вивчає? Треба зазначити, що в історії філософсько-правової думки існували різні підходи до визначення філософії права та її предмета. Так, Г. Гегель вважав її філософською наукою про право, що має своїм предметом ідею права. Російський філософ С. Франк розумів філософію права як вчення про суспільний ідеал. У сучасній філософії права її предмет також визначається по- різному. Від найширших визначень, як, наприклад, у відомого росій­ського філософа права В. Нерсесянца, який вважає предметом філо­софії права дослідження змісту права, його сутності і поняття, основ і місця у світі, цінності і значення, ролі в житті людини, суспільства і держави до найвужчих, як, зокрема, в одного з провідних італійських філософів права Н. Боббіо, на думку якого єдиною проблемою філо­софії права, що, власне і становить її предмет, є справедливість.

Таке різноманіття підходів до предмета філософії права є цілком закономірним, адже його визначення припускає виявлення ставлення дослідника як до філософії, так і до права. Можна припустити, що підходів до предмета філософії права стільки, скільки існує філософ­ських систем, а виявлення предмета філософії права неможливо без чіткого визначення ставлення дослідника до самого феномену права, тобто до того, що, власне, і має бути досліджено.

Для розв’язання цієї проблеми доцільно скористатися міркуван­нями югославського теоретика права Р. Лукича. «Саме поняття “фі­лософія права”, — зазначає він, — легко визначити, виходячи з уже відомого поняття філософії. Філософія права є спеціальною філосо­фією — такою, предметом якої є не загальний (увесь) світ у цілому, не все суще як таке, а лише одна його частина — право. Однак, оскіль­ки вона є філософія, хоч і спеціальна, їй належні усі риси філософії взагалі чи загальної філософії. Це означає, що її предмет аналогічний предмету філософії»^[1].

Отже, якщо загальна філософія є вченням про граничні підстави людського буття, то відповідно філософію права можна визначити як вчення про граничні підстави права як одного із способів людського буття.

Обґрунтування необхідності філософії права. Хоча філософсько- правові дослідження мають давню і багату історію, а філософія пра­ва — незаперечні заслуги в розвитку юриспруденції, необхідність її існування як самостійної сфери теоретичного знання не для всіх до­слідників є очевидним фактом. Трапляються різні спроби заперечити філософський підхід до права. Як правило, вони обґрунтовуються або неможливістю застосування даного підходу до вирішення питань практичної юриспруденції, або його безмежністю, а звідси — немож­ливістю реалізації в повному обсязі. Така позиція, що ґрунтується на вузькопрофесійній «юридизації» феномену права і штучно ізолює його від метафізичних наук (тобто наук про дух), характерна насам­перед для юридичної догматики, представленої нині різними варіа­ціями юридичного позитивізму і легізму (від лат. lex — закон).

Існує декілька обґрунтувань необхідності існування філософії права, з яких ми розглянемо лише два: історичне та актуальне. Іс­торичне обґрунтування необхідності існування філософії права здій­снюється на тому неспростовному факті, що ці проблеми завжди хвилювали людство протягом усього його існування.

У свою чергу актуальне обґрунтування філософії права базуєть­ся на виявленні такого аспекту, такої сторони права, пізнання якої можливо тільки за допомогою філософського підходу.

Який же аспект права, його сутнісна особливість з необхідністю припускають філософсько-правовий підхід? Очевидно, це зумовлено езотеричною (тобто схованою, таємницею) сутністю самого феноме­ну права. Право, безсумнівно, є одним з найбільш важкодоступних об’єктів пізнання і не прагне відкривати досліднику свої таємниці. Безумовний прогрес юриспруденції останніми десятиліттями в усьо­му світі, підвищення престижності юридичної освіти і правової куль­тури населення в цілому — все це не знижує актуальності поставле­ної проблеми. Навпаки, на місці розв’язаної дослідником правової проблеми виникають нові, а досягнута ним вершина у правовій на­уці відкриває нові, невідомі обрії у вигляді незліченних питань і про­блем. Таким чином, сфера дослідження філософії права лежить на перетині цих питань і проблем, і її завдання полягає в їх розв’язанні.

У чому кореняться джерела езотеричності права? Ця характерна риса права випливає з його безпосереднього зв’язку з буттям людини, її сутністю, діяльністю і несе в собі особливості будь-якого культурно­го феномену. Адже відомо, що людина — це найтаємничніший об’єкт, який збиває зі шляху дослідження (Тейяр де Шарден). Але цей таєм­ничий об’ єкт, за визначенням, може бути пізнаний тільки самою лю­диною і ніким іншим. Адже, як писав Ф. Достоєвський, «людина є та­ємниця, я займаюся цією таємницею, тому що хочу бути людиною».

Подібно до того як у людині ми розрізняємо фізичне тіло і душу (дух), так і у всіх культурних (тобто людських) феноменах ми вияв­ляємо предметну форму і духовно-ідеальну сутність. У праві ми також знаходимо предметну і духовну сторони, за якими історично закрі­пилися назви «позитивне право» і «природне право». Ці словосполу­чення можна вважати не зовсім вдалими, адже вони мають метафо­ричний характер, але склалися історично і закріпилися, до того ж, вони відображають структуру даного явища.

Що ж розуміється у філософії права під позитивним і природним правом?

Під позитивним правом мається на увазі чинна система правових норм, відносин і судових рішень, під природним правом, як прави­ло, — ідеальні першооснови права. Поняття «природне право» ви­ражає глибинну сутність права, а його «ідеальність» виявляється в тому, що воно, по-перше, існує у свідомості (правосвідомості) як його установка (хоч і виявляється у формах поведінки), а по-друге, є ідеалом, тобто очищеною від випадків формою належного у від­носинах між людьми.

Крім того, природне право визначає вихідні принципи, на основі яких приймаються (принаймні мають прийматися) чинні правові нор­ми і відбувається їх оцінка. Така оцінка здійснюється на основі ієрар­хії цінностей, яку задає філософія, вирішуючи питання про ставлен­ня людини до навколишнього світу, в тому числі й у ціннісному від­ношенні.

Звідси можна зробити висновок про те, що право як сфера люд­ської діяльності тісно пов’ язано з філософією. Такі фундаментальні проблеми права, як справедливість, свобода і рівність, вина і відпо­відальність та ін., є водночас найважливішими філософськими про­блемами, а розв’язання їх заглиблюється своїми коренями у вирішен­ня основних філософських питань про сутність людини і сенс її жит­тя, онтологічну структуру світу та способи його пізнання. Право. таким чином, за своїм духом «філософічно», воно виражає «філосо­фію на практиці», що відповідно припускає також «філософію в те­орії», роль якої і виконує філософія права.

Значення філософії права в підготовці майбутніх юристів. Ціл­ком очевидно, що вміння усвідомлювати високий гуманістичний зміст своєї діяльності, філософськи обґрунтувати власну теоретичну по­зицію і прийняти практичне рішення є ознакою високого професіо­налізму і громадянської чесності юриста. Таке обґрунтування, осо­бливо у сфері практичних рішень, не завжди усвідомлюється, однак воно в основному визначається домінуючими установками світогля­ду юристів, на формування якого покликана впливати філософія пра­ва. Спроби розв’язувати фундаментальні теоретичні проблеми юрис­пруденції без філософського обґрунтування призводять, як правило, до релятивізму або догматизації. «Той, хто думає, що обійдеться без філософського обґрунтування функціонування правової системи, — пише французький філософ права Г. А. Шварц-Либерман фон Вален- дорф, — насправді несвідомо керується своєю “особистою”, домо­рослою філософією, ризикуючи скінчити блуканнями в пітьмах пра­вової дисгармонії»^[2].

Таким чином, необхідність вивчення студентами юридичних ви­щих навчальних закладів філософсько-правових знань визначається насамперед, потребами їхньої майбутньої спеціальності. Вивчення філософії права значною мірою сприяє фундаменталізації освіти май­бутніх юристів, їхньому розвиткові як самостійно мислячих, політич­но незаангажованих громадян. Можна приєднатися до позиції відо­мого британського філософа права Г. Харріса, який вважає, що філо­софія права не є частиною підготовки юриста як юриста, а пов’язана з більш важливою метою — підготовкою юриста як громадянина і громадянина як критика права.

Ця позиція досить чітко пояснює те основне місце, що його по­сідає філософія права в системі юридичних та інших гуманітарних наук і навчальних дисциплін, об’єктами вивчення яких є право і дер­жава, а також ту увагу, що в західних університетах приділяється ви­кладанню цієї дисципліни вже протягом багатьох століть.

Хоча філософія права не ставить за мету розв’язувати конкретні проблеми правознавства, а тільки допомагає досліднику-юристу чіткі­ше усвідомити власну позицію, впорядкувати знання, по-новому по­дивитися на свій предмет у світлі більш широкого підходу, проте всі центральні, фундаментальні проблеми правознавства знаходять своє розв’язання чи, принаймні, їх обґрунтування саме на філософському рівні. Ця обставина визначає фундаментальну роль філософії права в системі правознавства як загальнометодологічної дисципліни.

Сутність і особливості філософського підходу до права. Важ­ливим питанням для з’ясування специфіки філософії права як осо­бливої теоретичної дисципліни є визначення сутності і особливостей філософського підходу до права.

Відомо, що будь-яка наука, встановлюючи свій предмет дослі­дження, прагне зосередитися саме на ньому. При цьому, як правило, залишається осторонь питання про місце предмета цієї науки в за­гальній картині світу і його ставлення до сутності людини. Відомо також, що у фундаменті будь-якої науки лежать деякі базові, аксіома­тичні (тобто самоочевидні) положення, котрі не визначаються, а бе­руться як такі. Вихідним положенням класичної фізики, наприклад, є припущення про дію принципу причинності, економічної науки — припущення про те, що всі люди працюють відповідно до своїх по­треб. Звідси можна зробити висновок про те, що окремі науки прин­ципово не можуть «заглянути» за свій «вихідний пункт», свої базові положення. У цьому полягає обмеженість будь-якої окремої науки.

Що ж стосується філософії, то сфера її інтересів починається са­ме там, де закінчується сфера інтересів окремих наук. Філософія об­ґрунтовує базові положення окремих наук, підводячи їх під свої «гра­ничні підстави», виявляючи їхній зміст. Наприклад, аксіомою, ви­хідним пунктом юриспруденції як окремої науки є припущення про те, що право є породженням волі суб’єкта державної влади, котра у свою чергу детермінує виконання вимоги, яка випливає з його норм права. Це положення виражає сутність позитивного права. Але осяг­ти дійсний зміст правових явищ ми можемо тільки заглянувши за межі цієї аксіоми, тобто намагаючись відшукати підстави її самої.

Тому і вважається: предметом філософії права є неюридичні (гра­ничні) підстави права, що у тлумаченні деяких авторів слушно роз­криваються як пізнавальні, ціннісні, соціальні та антропологічні під­стави права. Теорія права являє собою головним чином вчення про чинне право. Саме у сфері теорії права розвиваються «загальні право­ві поняття», що виводяться з конкретного досвіду функціонування окремих галузей права. Понятійним арсеналом теорії права є такі по­няття, як «закон», «правовідносини», «суб’єкт права», «правовий обов’язок», «суб’єктивне право», «зобов’язання», «відповідальність» та ін. Вони утворюють розгалужену конструкцію позитивного права, його «понятійний каркас». Завдяки їм відбуваються «оформлення» і «впорядкування» нормативної системи і понятійного апарату право­знавства в цілому. Хоча філософія права у своєму аналізі основ права може використовувати поняття позитивної науки про право, однак вона має і такі власні категорії, як «ідея», «зміст», «мета права», «спра­ведливість», «воля», «рівність», «визнання», «автономія особистості», «права людини» та ін.

Саме по собі позитивне право не є предметом філософії права. Позитивне право цікавить філософію права лише у співвідношенні з природним правом, з позиції якого оцінюється чинне право. У дано­му випадку природне право, оцінюючи позитивне право, відіграє роль як би «права в праві». Внаслідок такого співвідношення і оцінки по­зитивне право виявляється легітимізованим (узаконеним) і водночас лімітованим (обмеженим) у своїх домаганнях. У цілому можна по­годитися з ідеєю про те, що предмет філософії права співвідноситься з поняттям «природного права», а предмет теорії права — з поняттям «позитивного права», проте слід підкреслити умовність такого роз­межування. Точнішим буде твердження, згідно з яким філософія пра­ва вивчає «правову реальність», під якою розуміється вся сукупність правових феноменів: правових норм, інститутів, існуючих правовід­носин, правових концепцій, явищ правового менталітету тощо у його загальності і цілісності, його змістовну сторону.

Філософське осмислення та наукове пізнання права: відмін­ність предмета і методу. Наступним важливим питанням для з’ясування специфіки філософії права як самостійної наукової дис­ципліни є виявлення відмінності між філософським осмисленням права та його науковим пізнанням.

Розходження щодо методу між філософським осмисленням права та його науковим пізнанням лежить у сфері семантичної (тобто зна­ченнєвої) і функціональної відмінності зрозуміти «пояснення» і «ро­зуміння». Будь-яка окрема наука, у тому числі юриспруденція, роз­глядає свій предмет як об’єкт, що знаходиться поза суб’єктом, котрий пізнає, і як такий, що відносно протистоїть йому. Причому об’єкт, що пізнається, визнається у даному разі як факт, як те, що існує в ре­альності. Філософія ж прагне до розуміння, осмислення належних цінностей і змістів, розкриває світ таким, яким він повинен бути. Цей світ утворених цінностей і змістів дає людині стимул для зміни буття, оскільки те, що повинно бути, сприймається ним як ідеальне стосов­но того, що існує в реальності. Тому юриспруденція, вивчаючи за­кономірності функціонування чинного права, описує право таким, яким воно є, а філософія права — таким, яким воно повинно бути. На основі цієї ідеальної правової норми філософія права оцінює дійсну правову реальність. Важливо підкреслити, що філософія права праг­не не просто пояснити правову реальність, яка протистоїть людині, а зрозуміти цю реальність

Філософсько-правова рефлексія. Якщо сферу предмета філосо­фії коротко можна визначити терміном «підстави», то сферу її мето­ду — терміном «рефлексія», чи «критика». Рефлексія (від лат. reflexio — відображення) у сучасному гуманітарному знанні розумі­ється як аналіз власних думок і переживань; міркування, повне сум­нівів і хитань. Окремі науки, у тому числі юриспруденція, за своїм методом є догматичними, тобто не займаються критичною перевіркою своїх основ. Філософія ж за своєю природою є критичною, вона по­стійно оцінює свої підстави. Така оцінка і являє собою філософську рефлексію. Як відзначав Дж. Коллінгвуд, філософська свідомість ні­коли не думає просто про об’єкт, але, міркуючи про будь-який об’єкт, вона також висловлює власну думку про нього. Тому філософію мож­на назвати думкою іншого порядку — думкою про думку.

Рефлексія є обов’язковим елементом філософсько-правового піз­нання. Більш того, саме рефлексивний характер філософії права зу­мовлює те, що проблема її предмета виявляється одним з центральних питань цієї дисципліни. Рефлексія ж основ права і держави, як вважає німецький філософ моралі і права О. Гьоффе, — це критичний аналіз легітимації і обмеження політичного співтовариства. Іншою стороною рефлексії філософії права як критичного аналізу своїх основ є обго­ворення, дискурс. У того ж О. Гьоффе ми знаходимо вислів «філо­софський дискурс справедливості». Тому рефлексію і дискурс можна назвати найважливішими особливостями методу сучасної філософії і філософії права.

Зроблений аналіз дає можливість визначити предмет і завдання філософії права. Філософія права — це філософське вчення про пра­во, що відповідає на питання, які виникають у правовій сфері ме­тодом філософії. Її предметом є насамперед виявлення змісту права, а також обґрунтування розуміння цього змісту. Наведене визначення не охоплює всього різноманіття проблем філософії права, але дає змогу зосередитися на її стрижневій ідеї, пов’язаній з уявлен­ням про право як спосіб людського буття.

Визначення предмета філософії права дозволяє перейти до з’ ясування її місця серед інших наук, а також її основних питань і функцій.