Печать
PDF

Глава 3. ОСНОВНІ ПОДАТКИ В УКРАЇНІ

Posted in Налоговое право - Основи податкового права (Гега П.Т., Доля Л.М.)

 

Глава 3. ОСНОВНІ ПОДАТКИ В УКРАЇНІ


 

3.1. Загальнодержавні податки і збори

3.1.1. Податок на додану вартість

3.1.2. Акцизний збір

3.1.3. Податок на прибуток підприємств

3.1.4. Податок на доходи фізичних осіб

3.1.5. Мито

3.1.6. Державне мито

3.1.7. Податок на нерухоме майно (нерухомість)

3.1.8. Плата (податок) за землю

3.1.9. Рентні платежі

3.1.10. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

3.1.11. Податок на промисел

3.1.12. Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету

3.1.13. Збір за спеціальне використання природних ресурсів

3.1.14. Збір за забруднення навколишнього природного середовища

3.1.15. Збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення

3.1.16. Збір на обов'язкове соціальне страхування. Внески до Фонду сприяння зайнятості населення

3.1.17. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування

3.1.18. Збір до Державного інноваційного фонду

3.1.19. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності

3.1.20. Відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг

3.1.21. Фіксований сільськогосподарський податок

3.1.22. Збір за використання радіочастотного ресурсу України

3.1.23. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства

3.1.24. Єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України

3.2. Місцеві податки і збори

3.3. Єдиний податок

 

3.1. Загальнодержавні податки і збори

3.1.1. Податок на додану вартість
3.1.2. Акцизний збір
3.1.3. Податок на прибуток підприємств
3.1.4. Податок на доходи фізичних осіб
3.1.5. Мито
3.1.6. Державне мито
3.1.7. Податок на нерухоме майно (нерухомість)
3.1.8. Плата (податок) за землю
3.1.9. Рентні платежі
3.1.10. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів
3.1.11. Податок на промисел
3.1.12. Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету
3.1.13. Збір за спеціальне використання природних ресурсів
3.1.14. Збір за забруднення навколишнього природного середовища
3.1.15. Збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення
3.1.16. Збір на обов'язкове соціальне страхування. Внески до Фонду сприяння зайнятості населення
3.1.17. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування
3.1.18. Збір до Державного інноваційного фонду
3.1.19. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності
3.1.20. Відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг
3.1.21. Фіксований сільськогосподарський податок
3.1.22. Збір за використання радіочастотного ресурсу України
3.1.23. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства
3.1.24. Єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України


3.1.1. Податок на додану вартість


Податок на додану вартість у багатовіковій історії податкового права — порявняно новий вид непрямого податку. Вперше він був введений у Франції в 1954 році, потім набув значного поширення — спочатку в інших країнах Європи (кінець 60-х — початок 70-х рр.) і дещо пізніше — в країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Нині податок на додану вартість стягується майже у 80 країнах, серед яких практично всі промислове розвинуті країни. Єдина держава, де такого податку немає, — СПІА. Але й тут протягом останнього десятиліття ведуться інтенсивні дискусії щодо заміни податку з обороту на федеральний податок на додану вартість. У кінці 80-х — на початку 90-х рр. ПДВ було введено в країнах Східної Європи (Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), а також у деяких країнах СНД (Білорусь, Казахстан). В Україні, Росії ПДВ введено в 1992 році.
Загальною тенденцією для всіх країн, що ввели ПДВ, стало швидке перетворення цього податку на один з основних у податковій системі. У Франції на частку ПДВ припадає 45 % усіх податкових надходжень до бюджету, у Великобританії і Німеччині — 50 %2. Приблизно такою є частка податку на додану вартість до загального обсягу податкових платежів у бюджет держави в інших країнах — членах Європейського Союзу. В Україні податок на додану вартість становить близько 22 % консолідованого бюджету.
Введення ПДВ стало одним з основних напрямків глобальної податкової реформи 80—90-х рр. Таке широке поширення ПДВ та його визнання в багатьох країнах світу пояснюється цілою низкою причин.
Суть податку на додану вартість полягає у сплаті податку продавцем (виробником, постачальником) товарів, робіт, послуг з тієї частини вартості, яку він додає до вартості своїх товарів (робіт, послуг) до стадії реалізації їх. Додана вартість створюється в процесі всього циклу виробництва і обігу товарів, починаючи із стадії виготовлення їх і закінчуючи реалізацією кінцевому споживачеві. Відповідно податок сплачується на кожній стадії виробництва та обігу. ПДВ має широку податкову базу, практично охоплює всі види товарів і послуг. Продавець включає податок на додану вартість у вартість товарів та наданих послуг. Але й сам він сплачує ПДВ за придбані ним у процесі виробництва товари (роботи, послуги). Таким чином, сума сплаченого ним податку становить різницю між сумами податку, отриманими від покупців за реалізовані товари і послуги, та сумами податку, сплаченими постачальникам при придбанні тих товарів і послуг, які необхідні в процесі виробництва оподатковуваних товарів (робіт, послуг). Платник ПДВ має право на вирахування податку, сплаченого ним постачальникам. На цьому, власне, і базується механізм дії податку на додану вартість.
На практиці бувають відхилення від єдиної схеми, оскільки окремі країни застосовують різні методи обчислення податку, визначення податкової бази, ставок, пільг тощо. Однак у цілому зазначений варіант ПДВ став універсальним, оскільки саме він був прийнятий більшістю країн.
Податок на додану вартість — універсальний непрямий податок, який найбільшою мірою відповідає умовам ринкової економіки. Одна із властивих його ознак — економічна нейтральність: податок стягується за однаковою ставкою щодо всієї споживчої бази. Це створює йому перевагу порівняно з податком з обороту. ПДВ вельми зручний і простий із суто адміністративного погляду (маються на увазі методи його обчислення, порядок збору та сплати, аудит і т. п.). ПДВ є найбільш надійним і постійним джерелом надходжень доходів до державного бюджету. Він активно використовується при розробці податкової політики. За допомогою податку вирішується суто фіскальна мета оподаткування, пов'язана з поповненням доходів державного бюджету. Він має і важливі економічні наслідки: стимулює економічну активність, зниження витрат виробництва, сприяє покращенню якості продукції.
Основні напрямки в еволюції законодавства про ПДВ у країнах, де цей податок діє, якраз і визначаються прагненням, з одного боку, посилити суто фіскальну функцію податку, а з іншого — використовувати його з метою стимулювання економічного розвитку. З цим пов'язана тенденція до розширення оподатковуваної бази податку, кола платників та скорочення пільг, яка спостерігається майже в усіх країнах.
Подібні тенденції характеризують розвиток законодавства про податок на додану вартість і в Україні. Однак у нас він відбувається у специфічних умовах. Перш за все, це пов'язано з переходом до нової системи ринкових відносин, а також з рішенням завдань інтеграції країни в систему світових економічних зв'язків.
Українське законодавство про ПДВ характеризується надто великою рухливістю та мінливістю, 3 часу прийняття першого Закону України “Про податок на добавлену вартість” від 20 грудня 1991 р. видано ще чотири законодавчі акти, якими вносили зміни та доповнення до Закону. Пізніше став діяти Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. “Про податок на добавлену вартість”, до якого 13 разів вносилися зміни та доповнення.
Сьогодні податок на додану вартість в Україні регулюється Законом України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року. Згідно з цим Законом всі підприємства незалежно від форми власності сплачують податок на додану вартість у загальновстановленому порядку. Закон суттєво відрізняється від Декрету, який діяв до нього.
Так, Закон визначає, що податок на додану вартість становить 20 відсотків від бази оподаткування і додається до ціни товарів (робіт, послуг), тобто до бази оподаткування, а не включається до їхньої ціни, як було встановлено Декретом.
Із введенням у дію Закону втратили чинність всі пільги, встановлені іншими законодавчими актами. Наприклад, Законами України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України з питань пільгового оподаткування підприємств і організацій, всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 10 липня 1996 р,, “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України” від 1 липня 1993 р., “Про внесення змін і доповнень до декретів Кабінету Міністрів України про податок на добавлену вартість” від 19 листопада 1993 р. від оподаткування звільнялися:
— реалізація сільськогосподарської продукції в рахунок держконтракту та держзамовлення;
— товари, що імпортувалися всеукраїнськими та міжнародними об'єднаннями громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
— вартість робіт з будівництва об'єктів соціальної сфери і житла, а також будівельно-монтажних робіт із спорудження об'єктів виробничого призначення сільськогосподарських підприємств;
— роботи з благоустрою (озеленення, зовнішнє освітлення, експлуатація міських доріг) та ін.
Законом України “Про податок на додану вартість” таких пільг не передбачено.
Втратили пільги також деякі підприємства, що займаються специфічною діяльністю. Зокрема, підприємство з виготовлення пам'ятників з мармурового кришива та природного каменя до прийняття Закону вважалось таким, що надає ритуальні послуги. Після введення в дію Закону підприємство вже не може користуватись пільгою на податок на додану вартість.
У Законі України “Про податок на додану вартість” (із врахуванням змін) є тільки два підпункти щодо діяльності такого виду підприємств.
1. Згідно з підпунктом 5.1.14 Закону звільняються від оподаткування операції з надання культових послуг та продажу предметів культового призначення релігійним організаціям за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 р. № 1010).
2. Згідно з підпунктом 5.1.15 Закону звільняються від оподаткування операції з надання послуг з поховання будь-яким платником податків. Причому .Законом не передбачено створення будь-якого переліку послуг з поховання. З введенням у дію цього Закону пільга надається тільки тим підприємствам, які безпосередньо надають послуги з поховання. Ці підприємства складають калькуляцію вартості послуг. До калькуляції можуть включатися як складові частини, так і вартість вінків, копання могил, замовлених автобусів, послуг супроводжуючого та ін. Саме вартість такої калькуляції не оподатковується податком на додану вартість. Але можуть бути випадки, коли організація застосовує допомогу інших підприємств. Наприклад, купує вінки в іншої організації, замовляє автобуси в автопарку, придбаває надгробні пам'ятники. В такому разі підприємство, яке надає послуги з поховання, сплачує підприємству-постачальнику ПДВ на загальних засадах і після відповідних змін у Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р. сума сплаченого податку на додану вартість відноситься до валових витрат виробництва.
Підприємства, які реалізують такому підприємству, наприклад вінки, надгробні пам'ятники, надають автобуси, сплачують податок на додану вартість на загальних підставах, оскільки вони не надають безпосередньо самих послуг з поховання.
Закон “Про податок на додану вартість” визначає платників податку, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.
Так, платником податку на додану вартість є як суб'єкт, так і не суб'єкт підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) за умови, що обсяг їхніх оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Зміни внесені Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" від 14 вересня 2000 р. В Україні, як і в більшості країн, до числа платників податку на додану вартість входять як окремі особи, так і компанії, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність на території держави, а також займаються ввезенням на її територію товарів та послуг.
У деяких країнах закони про ПДВ вимагають обов'язкової реєстрації платників спеціально з метою сплати цього податку (Бельгія, Великобританія, Німеччина, Данія, Італія, після введення в дію Закону — Україна). В інших країнах такої вимоги немає.
Другим елементом податку на додану вартість є об'єкт оподаткування. Перед кожною з країн, які вводили ПДВ, поставало питання, на які товари, послуги, види діяльності має поширюватися цей податок. Чи має він охоплювати тільки товари, чи також і послуги; чи має він поширюватися лише на процес виготовлення товару і його виробництво, чи включати також і торгівлю. Кожна держава по-своєму вирішувала цю проблему. В більшості країн ПДВ застосовується і до сфери виробництва, і до надання послуг, і до сфери торгівлі. В ряді країн об'єктом оподаткування є не тільки надання товарів та послуг, але й будівництво (Франція). Є країни, в яких ПДВ поширюється практично на всі товари та послуги.
В Україні відповідно до статті 3 Закону об'єктом, оподаткування є операції платників податку:
— із продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальникові (кредиторові) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;
— із ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для використання або споживання їх на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;
— з вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для споживання їх за межами митної території України.
Не вважаються об'єктом оподаткування операції:
— з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи приватизаційні та компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, житлові чеки, земельні бони та деривативи; обміну зазначених цінних паперів на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами. Зміни внесено Законами України "Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності" від 15 липня 1999 р. та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування" від 29 листопада 2001 р.;
— з передачі майна орендодавця (лізингодавця), що є резидентом, у користування орендареві (лізингоотримувачу) згідно з умовами договору оренди (лізингу) та його повернення орендодавцеві (лізингодавцеві) після закінчення дії такого договору;
— із сплати орендних (лізингових) платежів за умовами договору фінансової оренди (лізингу) або за умовами договору оренди житлового фонду, що є основним місцем проживання орендаря;
— із передачі майна в заставу позикодавцеві (кредиторові) згідно з договором позики та його повернення заставодавцеві після закінчення дії такого договору;
— з передачі кредитором, що є резидентом, об'єкта іпотечного кредиту у власність або використання позичальником;
— з грошових виплат основної суми та процентів згідно з умовами іпотечного кредиту;
— з надання послуг із страхування та перестрахування, передбачених Законом України “Про страхування”, із соціального та пенсійного страхування;
— з обігу валютних цінностей (у тому числі національної та іноземної валюти), монетарних металів, банкнотів та монет Національного банку України, за винятком тих, що реалізуються для нумізматичних цілей; з випуску, обігу та погашення державних лотерейних білетів, випущених в обіг за дозволом Міністерства фінансів України; з виплати грошових виграшів, грошових призів та грошових винагород; з продажу негашених поштових марок України, конвертів та листівок з наклеєними поштовими марками України, крім колекцій них марок, листівок та конвертів для філателіста потреб;
— з надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення грошових коштів за договорами позики, депозиту, вкладу, страхування або доручення; з надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій та банківських поручительств особою, котра надала такі кредити, гарантії або поручительства; з торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов’язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових в та факторингу (факторних операцій);
— з оплати вартості державних платних послуг, які надаються фізичним або юридичним особам органами виконавчої влади і місцевого самоврядування та обов’язковість отримання (надання) яких встановлюється законодавством, включаючи плату за реєстрацію, отримання ліцензії (дозволу), сертифікатів у вигляді зборів, державного мита тощо;
— з виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій, інших грошових або майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів або соціальних чи страхових фондів у порядку, встановленому законом; з виплат дивідендів у грошовій формі або у формі цінних паперів (корпоративних прав), з надання брокерських дилерських послуг з укладання договорів (контракті на торгівлю цінними паперами та деривативами на фондових і товарних біржах, створених у порядку, передбаченому законами України “Про цінні папери І фондову біржу” та “Про товарну біржу”;
— з передачі основних фондів як внеску до статутних фондів юридичних осіб для формування їхнього цілісного майнового комплексу в обмін на їхні корпоративні права; з продажу за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості) іншому платникові податку.
Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності" від 15 липня 1999 р. виключено підпункт з таким текстом "... з оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних та дослідницько-конструкторських робіт, що здійснюються за рахунок Державного бюджету України".
База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається з їхньої договірної (контрактної) вартості” визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.
Ставки податку
Податкова ставка може виражатися в абсолютній сумі або у відсотках. Податок на додану вартість належить до тих податків, одиницею оподаткування яких є відсоткова ставка. При встановленні ставок застосовуються різні варіанти.
Приблизно в третині держав, де стягується ПДВ, встановлено єдину податкову ставку (Аргентина, Бразилія, Великобританія, Данія, Нова Зеландія, Фінляндія, Японія та ін.). Розмір єдиної ставки коливається від 3 до 28 %. Найнижча з єдиних ставок застосовується в Японії (3,6 %), Панамі (5 %), у ряді інших країн Латинської Америки (6—7 %). Найвищі — в Чехії та Словаччині (23 %), в Данії (22 %), Болгарії (20 %). Високі єдині ставки було встановлено при введенні податку в деяких країнах СНД — у Білорусі, Казахстані, Росії (28 %). У середньому ж по всіх країнах, які мають єдині ставки, її розмір становить 17—18 % (Бразилія, Великобританія, Фінляндія, Канада та ін.).
Однак більшість країн встановлюють декілька ставок податку на додану вартість — від двох (Німеччина, Норвегія, Україна) до п'яти (Ірландія, Марокко, Туреччина, Франція) і навіть шести (Бельгія). Багато країн мають три ставки (Ізраїль, Нідерланди, Португалія) або чотири (Греція, Італія, Румунія).
Одна із ставок е головною, її називають стандартною, або нормальною. Вона коливається від 7—10 до 22—25 % (інколи вище). Найвищі із стандартних ставок при введенні ПДВ було встановлено в деяких країнах Східної Європи (в Угорщині — 25 %). Найнижча із стандартних ставок діє в Німеччині (7 %). У середньому ж стандартна ставка дорівнює 17—18 % (Греція, Нідерланди, Португалія, Франція). Винятком із загального правила є Малаві, де встановлено надзвичайно високу стандартну ставку — 35 %.
Поряд із стандартною ставкою встановлюються одна або декілька знижених ставок. Зазвичай вони застосовуються до товарів першої необхідності. Розміри знижених ставок можуть коливатися від 1—2 до 10 % (дуже рідко — вище). Найнижча із скорочених ставок застосовується в Бельгії (1 %). Поряд з нею діють дві інші знижені ставки (6 та 7 %). У Франції скороченими є три ставки (2,1; 4; 5,5 %). Найвища із скорочених ставок при введенні податку була встановлена Угорщиною (15 %).
Щодо деяких товарів, навпаки, встановлюються завищені ставки. Розмір їх коливається в середньому від 30 до 50 %, а інколи і значно вище. Завищені ставки стосуються предметів розкошу, до яких можуть належати коштовні вироби, автомашини, косметика, електроприлади тощо. У Норвегії завищена ставка може сягати 125 %, у Кенії — 270 %.
Як можна бачити, амплітуда коливань ставок доволі значна. В Італії, де встановлено три ставки, стандартна ставка дорівнює 19 % , знижена — 4,9, завищена — 38 %. Греція встановила традиційний європейський ПДВ з місцевими поправками на ставки: стандартна ставка дорівнює 18 %, завищена — 36, знижена — 3 % (газети, журнали, книги) і 8 % (предмети першої необхідності).
Особливістю ПДВ є так звана нульова ставка. Вона встановлена у Великобританії, Греції, Ірландії, Нідерландах, Португалії, у 1997 році встановлена в Україні. Нульова ставка і звільнення від оподаткування — не одне й те ж. Нульова ставка — це ставка податку, який, у принципі, стягується, але за ставкою 0 відсотків. У цьому розумінні нульова ставка має такі ж наслідки, як і звільнення від податку. Однак підприємець, котрий сплачує додаток за нульовою ставкою, отримує право на повернення всієї суми ПДВ, що входить у вартість товарів та послуг, які придбаваються ним у процесі виробництва товарів. Подібна пільга ставить його в більш вигідні умови порівняно з тими підприємцями, котрих просто звільнено від сплати податку.
У деяких країнах коло товарів, до яких застосовується нульова ставка, дуже широке; в інших — дуже обмежене. У Великобританії, наприклад, за допомогою нульової ставки фактично звільнено від сплати податку майже всі продовольчі товари (за винятком шоколаду, кондитерських виробів, алкогольних напоїв). За нульовою ставкою оподатковуються також такі послуги, як каналізація та водопостачання (якщо вони не для промислових цілей). Нульова ставка застосовується до книг, періодичних видань, перевезення пасажирів тощо.
В Україні відповідно до Закону “Про податок на добавлену вартість” від 20 грудня 1991 р. сплата податку на додану вартість провадилася за ставкою в розмірі 28 відсотків; при реалізації товарів (робіт, послуг) за регульованими цінами і тарифами, що включають податок, застосовувалась ставка в розмірі 22 відсотків.
З 1993 року обчислення ПДВ проводилося за ставкою 21,875 відсотка до оподатковуваного обороту та ставкою 16,67 відсотка до оподатковуваного обороту з реалізації товарів (робіт, послуг) у валютах країн СНД.
Згідно із законом України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р. всі об'єкти оподаткування, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.
За нульовою ставкою оподатковуються операції:
1) з продажу товарів, які було вивезено (експортовано) платником податку за межі митної території України. У тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції:
— з поставки для заправки або постачання морських (океанських) суден, що:
- використовуються для навігаційної діяльності, перевезення пасажирів або вантажів за плату, іншої комерційної” промислової або риболовецької діяльності, здійснюваної за межами територіальних вод України;
- використовуються для рятування або подання допомоги у нейтральних або територіальних водах інших країн;
- входять до складу військово-морських сил України та відправляються за межі територіальних вод України, у тому числі на якірні стоянки;
— з поставки для заправки або постачання повітряних суден, що:
- виконують міжнародні рейси для навігаційної діяльності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату;
- входять до складу військово-повітряних сил України та відправляються за межі повітряного кордону України, у тому числі в місця тимчасового базування;
- з поставки для заправки (дозаправки) та постачання космічних кораблів, а також супутників. Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, якщо вивезення їх (експортування) засвідчено належно оформленою митною вантажною декларацією;
2) з продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України. У тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції:
— з надання нерезидентам в оренду, чартер, фрахт морських або повітряних суден, що використовуються на міжнародних маршрутах або лініях, а також космічних кораблів або супутників чи їхніх частин або окремих функцій;
— з надання послуг персоналові з обслуговування морських, повітряних та космічних об'єктів;
— з надання послуг з передачі авторських прав, ліцензій, патентів, прав на використання торгових марок та інших юридичних та економічних знань, а також з обробки даних та інформатики для нерезидентів;
— з надання послуг з організації реклами і публічних зв'язків за межами України; із забезпечення персоналом нерезидентів України; з культурної, спортивної, освітньої діяльності за межами України;
— з надання послуг із туризму на території України в разі продажу їх за межами України безпосередньо або при посередництві нерезидентів із застосуванням безготівкових розрахунків;
3) з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, розташованих на території України в зонах митного контролю (безмитних магазинах), відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Продаж товарів (робіт, послуг) безмитними магазинами без нарахування податку на додану вартість може здійснюватися виключно фізичним особам, котрі виїжджають за митний кордон України, або фізичним особам, котрі переміщуються транспортними засобами, що належать резидентам та перебувають поза митними кордонами України, Порядок контролю за дотриманням норм цього підпункту встановлюється Кабінетом Міністрів України. Порушення їх тягне за собою відповідальність, встановлену законодавством.
Товари, придбані в безмитних магазинах без сплати податку на додану вартість, у разі зворотного ввезення таких товарів на митну територію України підлягають оподаткуванню в порядку, передбаченому для оподаткування операцій із ввезення (пересилання) товарів на митну територію України;
4) з надання транспортних послуг із перевезення пасажирів та вантажів за межами митного кордону України, а саме — від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів з-під митного контролю на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами державного кордону України; між пунктами поза межами митного кордону України.
5) з продажу вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торфових брикетів; з продажу електроенергії.
Крім перелічених, за нульовою ставкою оподатковуються операції з:
— продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою сільськогосподарськими товаровиробниками всіх форм власності й господарювання;
— продажу товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів.
Разом з тим, відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 грудня 1999 року за нульовою ставкою не оподатковуються операції з продажу вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торфових брикетів; продажу електроенергії.
Податкові періоди
Відповідно до пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” для платників податку, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю.
Платники податку, котрі мають обсяг операцій з продажу товарів (робіт, послуг) менший, ніж 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, можуть застосовувати за своїм вибором податковий період, що дорівнює календарному місяцю або кварталу. Заяву про своє рішення з цього питання платник податку подає податковому органу за один місяць до початку календарного року.
Протягом календарного року дозволяється заміна квартального податкового періоду на місячний з початку будь-якого кварталу поточного року. Заява про таку заміну надається платником податку до податкового органу за один місяць до початку кварталу. Зворотні зміни в одному календарному році не дозволяються.
Таким чином, платники податків, котрі мають обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) із врахуванням податку на додану вартість менш ніж 7200 неоподатковуваних мінімумів, повинні подати в податкову адміністрацію заяву про встановлення вибраного ним податкового періоду (місяць чи квартал) за один місяць до початку календарного року.
На виконання Закону України “Про податок на додану вартість” наказом Державної податкової адміністрації України затверджено форми та порядок ведення податкового обліку, обумовленого вимогами статті 7 Закону. А саме, розроблено та затверджено форму і порядок заповнення:
— податкової накладної;
— розрахунку коригування кількісних і вартісних показників;
— книги обліку продажу товарів (робіт, послуг);
— книги обліку придбання товарів (робіт, послуг).
Ці документи складаються виключно особами, котрі зареєстровані в податковому органі як платники податку на додану вартість та яким присвоєно індивідуальний податковий номер платника. Якщо особа, котра не підпадає під визначення як платник податку, у зв'язку з обсягами оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг), меншими ніж 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вважає за доцільне зареєструватись як платник податку, то реєстрація здійснюється за її заявою. Податкова накладна є важливим документом, оскільки одночасно виконує функції звітного податкового і розрахункового документа, який підтверджує факт продажу чи придбання товарів (робіт, послуг), що тягне за собою виникнення права на податковий кредит та податкове зобов'язання. Вона складається у двох примірниках на момент виникнення податкових зобов'язань продавця, тобто з відвантаження або з оплати, залежно від того, яка з операцій здійснилась раніше, відповідно до вимог пункту 7.3 “Дата виникнення податкових зобов'язань” статті 7 Закону, і зберігається в продавця. Платник податку зобов'язаний надати покупцеві податкову накладну, що має містити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та кількість їх (обсяг, об'єм);
є) повну назву отримувача;
ж) ціну продажу без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
й) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених Законом, у податковій накладній робиться запис “Без ПДВ” з посиланням на відповідний підпункт статті Закону.
Якщо операції звільнено від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.
Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним податковим органом України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
Для фізичних осіб, не зареєстрованих як суб'єкти підприємницької діяльності, котрі ввозять (пересилають) товари (предмети) на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно із законодавством України, оформлення митної декларації прирівнюється до подання податкової накладної.