Печать
PDF

Розділ 11 ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН - Страница 2

Posted in Международное право - М.В.Буроменський Міжнародне право

Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

§ 6 Консульські зносини та консульські представництва

Консульські відносини виникли значно пізніше дипло­матичних відносин і споконвічно служили для досягнення інших цілей. В умовах розширення в середні століття еко­номічних зв'язків торговці, знаходячись в іноземних дер­жавах, усе частіше мали потребу в особливому захисті своїх інтересів. У XV-XVI століттях консульські відносини ста­ли обов'язковим атрибутом міждержавних відносин. З кінця XVIII - початку XIX ст. правовий статус консульсь­ких представництв і їхнього персоналу почали обговорюва­ти в міжнародних, у тому числі у спеціальних консульсь­ких договорах.

З часом викристалізувалися основні розбіжності між дипломатичними та консульськими закладами. Діяльність дипломатичних представництв пов'язана в першу чергу з політичними аспектами міжнародних відносин, а консульські представництва служать насамперед для підтрим­ки та розвитку економічних і культурних зв'язків. На відміну від дипломатичного представництва, що здійснює свої функції на всій території держави, консульських пред­ставництв однієї держави на території іншої держави може бути декілька, і тоді кожне з них виконує свої функції у вста­новленому регіоні - консульському окрузі. Зрідка на кон­сульські установи можуть бути покладені окремі функції дипломатичного представництва. Встановлення та підтримка консульських відносин між державами не завж­ди супроводжується встановленням між ними дипломатич­них відносин. Правове регулювання консульських відносин відрізняється від правового регулювання дипломатичних відносин. Останні спираються насамперед на кодифікацій­ний акт - Віденську конвенцію про дипломатичні зносини 1961 р., а також на звичаї, що відіграють істотну, але все-таки допоміжну роль. У сфері регулювання консульських відносин та визначення обсягу консульських привілеїв й імунітетів крім Віденської конвенції про консульські зно­сини від 24 квітня 1963 р.1 не втрачають значення двосто­ронні консульські договори та міжнародно-правові кон­сульські звичаї. Тому для з'ясування правового статусу кон­сульського представництва звернення до двостороннього консульського договору (якщо такий укладено) є обов'яз­ковим.

Особливу категорію консульських установ складають позаштатні консули. Позаштатний консул не знаходиться на державній службі держави, яку представляють. Це, як правило, громадяни країни перебування, що виконують функції консула з доручення держави, яку представляють, за згодою держави перебування. Виконання таких функцій може бути як безкоштовним, так і за винагороду у вигляді консульських зборів, які консул за згодою держави, яку представляють, перетворює на свою користь.

Практика України в підтриманні консульських відносин включає як участь у Віденській конвенції про консульські зносини 1963 p., так і укладення двосторонніх консульсь­ких договорів. Діяльність консульських представництв України в іноземних державах урегульована Консульським статутом.

 

§ 7  Функції консульських представництв

Функції консульських представництв здійснюють кон­сульські установи, створювані однією державою на тери­торії іншої держави. Основні функції консульських пред­ставництв закріплені у Віденській конвенції про кон­сульські зносини 1963 р.: охорона та захист інтересів своєї держави, громадян, юридичних осіб; виконання адмініст­ративних і нотаріальних функцій щодо своїх громадян; ви­конання обов'язків щодо судів морського та повітряного флотів своєї країни та їхніх екіпажів; заохочення торгівлі, сприяння культурному та науковому співробітництву; спо­стереження за економічним, правовим і культурним жит­тям округу й інформування про це влади своєї держави1. Консульські установи можуть виконувати й інші функції, що не заборонені законами та правилами держави перебу­вання чи проти виконання яких ця держава не заперечує.

Загалом консульські установи в обсязі своїх функцій можуть виконувати такі дії: паспортно-візове обслуговуван­ня; ведення обліку громадян своєї держави у своєму кон­сульському окрузі; реєстрацію актів цивільного стану гро­мадян своєї держави; нотаріальне обслуговування; кон­сульську легалізацію; без шкоди для прав влади країни перебування й оскільки це передбачає законодавство дер­жави, яку представляють, розслідування подій і виконан­ня інших дій на суднах прапора держави, яку представля­ють; установлення контактів з офіційною владою країни пе­ребування в інтересах захисту своїх громадян; сприяння торгово-економічним відносинам і деякі інші дії.


§ 8 Консульські привілеї й імунітети

Для того щоб консульське представництво могло здійснювати свої функції, воно та його персонал відповідно до міжнародного права наділяються спеціальним статусом із наданням консульських привілеїв й імунітетів. Той виг­ляд, який консульські привілеї й імунітети мають у сучас­ному світі, вони отримали межі ХІХ і ХХ століть.

Перелік консульських привілеїв й імунітетів, визнаних у загальному міжнародному праві, викладений у Віденській конвенції про консульські зносина. Обсяг консульських привілеїв і імунітетів трохи вужчий, ніж обсяг дипломатич­них привілеїв і імунітетів. Але він може бути за згодою дер­жав на умовах взаємності як звужений, так і розширений. На практиці розбіжності у статусі консульських представ­ництв різних держав зазвичай незначні. Консульські при­вілеї й імунітети розділяються на привілеї й імунітети кон­сульського представництва й особисті консульські привілеї й імунітети.

 

§ 9 Привілеї й імунітети консульських представництв

Недоторканність приміщень і території консульського представництва. Приміщення та територія консульсько­го представництва недоторканні, але не абсолютно. Відпо­відно до Віденської конвенції про консульські зносини вла­да держави перебування не має права входити в ту части­ну консульських приміщень, що використовується безпосередньо для роботи консульської установи, без зго­ди голови консульської установи, призначеної ним особи чи голови дипломатичного представництва держави, яку представляють1. Однак для вживання владою держави пе­ребування невідкладних заходів захисту в консульських приміщеннях у випадках пожежі чи стихійного лиха зго­да названих осіб не є обов'язковою. На практиці держави нерідко прагнуть у двосторонніх консульських договорах надати недоторканності консульських приміщень більш абсолютний характер.

Віденською конвенцією про консульські зносини на дер­жаву перебування покладений обов'язок уживати належні заходи для захисту консульських приміщень від усяких вторгнень чи нанесення збитку і для запобігання всяким порушенням спокою консульської установи чи образи її до­стоїнства.

Недоторканність консульських архівів і документів є загальновизнаною звичаєво-правовою нормою міжнародно­го права. У Віденській конвенції про консульські зносина ця норма закріплена як така, що гарантує абсолютний іму­нітет2. Тому консульські архіви та документи користують­ся недоторканністю незалежно від недоторканності кон­сульських приміщень.

Дещо відрізняється від правового режиму консульських архівів і документів зазначений у п. З ст. 35 Віденської кон­венції порядок користування консульською валізою: «Кон­сульська валіза не підлягає ані розкриттю, ані затримці. Однак у тих випадках, коли компетентна влада держави перебування має серйозні підстави думати, що у валізі міститься щось інше, крім кореспонденції, документів чи предметів, перерахованих у пункті 4 цієї статті, вони можуть вимагати, щоб валіза була розкрита в їх присут­ності уповноваженим представником держави, яку пред­ставляють. У тому разі, якщо влади держави, яку представляють, відмовляться виконати ці вимоги, валіза відправляється в місце відправлення»1.

Звільнення від податків і зборів. У міжнародній практиці тривалий час існував звичай надавати консульським устано­вам фіскальні привілеї. У Віденській конвенції про кон­сульські зносина ця норма сформульована більш виразно: консульські установи звільняються від обкладання чи стяг­нення податків або зборів будь-якого виду на: земельні ділян­ки, будинки чи частини будинків, що використовуються ви­нятково для консульських цілей, якщо зазначене майно зна­ходиться у власності чи орендується від імені держави, яку представляють, чи якої-небудь фізичної чи юридичної осо­би, яка діє від імені цієї держави; угоди чи документи, що стосуються придбання зазначеного нерухомого майна, якщо держава, яку представляють, здобуває це майно винятково для консульських цілей. Фіскальні привілеї не поширюють­ся на платежі за конкретні види обслуговування (ст. 18). Положення про дипломатичні представництва та кон­сульські установи іноземних держав в Україні не згадує існу­вання в консульських установ фіскальних привілеїв.

Митні привілеї. Ст. 22 Віденської конвенції про кон­сульські зносини встановлює для консульських установ такі самі митні привілеї, що і для дипломатичних представ­ництв. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні не зга­дує існування в консульських установ митних привілеїв.

Право користатися прапором і гербом. Віденська конвен­ція про консульські зносини закріплює у ст. 10 право виві­шувати прапор і встановлювати емблему держави, яку пред­ставляють, на приміщенні, де розташована консульська установа, а також на резиденції голови цієї установи та на його засобах пересування. Аналогічну норму містить п. 22 Положення про дипломатичні представництва та кон­сульські установи іноземних держав в Україні.

 

§ 10 Особисті консульські привілеї й імунітети

У міжнародному праві загальновизнано, що консулу та консульському персоналу мають бути надані привілеї й іму­нітети, необхідні для виконання їхніх функцій. У міжна­родній правовій практиці особистими консульськими при­вілеями й імунітетами прийнято наділяти консулів, кон­сульських службовців, а також працівників обслуговуючого персоналу консульської установи. Особисті консульські привілеї й імунітети зазвичай вужче дипломатичних.

Найбільш широкі консульські привілеї й імунітети ма­ють консульські посадові особи. Консульськими посадови­ми особами узагальнено називають генеральних консулів, консулів, віце-консулів і консульських агентів. Консульські службовці (персонал) мають більш вузький, у порівнянні з консулами, обсяг привілеїв й імунітетів. До консульських службовців відносять адміністративно-технічний персонал консульської установи (друкарок, секретарок, бухгалтерів та ін.). Працівники здійснюють допоміжне обслуговуван­ня консульської установи (садівник, ліфтер, шофер та ін.), і їхні імунітети пов'язані винятково з виконанням службо­вих обов'язків. Члени родин консулів і консульських служ­бовців також мають деякий обсяг привілеїв й імунітетів, за винятком, як правило, тих випадків, коли вони є громадя­нами держави перебування. Особливу категорію складають особисті привілеї й імунітети позаштатних консулів. Такі привілеї й імунітети, по-перше, значно поступаються при­вілеям й імунітетам штатних консулів, а по-друге, надають­ся громадянину держави перебування, хоча і за згодою цієї держави.

Особиста недоторканність. У загальному міжнародному праві особиста недоторканність консулів не є абсолютною. Консульські посадові особи, говориться у ст. 41 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р., «не підлягають ані арешту, ані попередньому ув'язненню, інакше як на підставі постанови компетентної судової влади у разі скоєння тяжких злочинів». За винятком зазначених ви­падків «консульські посадові особи не можуть бути ув'яз­неними і не підлягають ніяким іншим формам обмеження особистої свободи, інакше як на виконання судових поста­нов, що набули законної чинності». Це положення не сто­сується консульських службовців і осіб обслуговуючого пер­соналу.

І консульські посадові особи, і консульські службовці не підпадають під юрисдикцію країни перебування щодо дій, вчинених ними під час виконання консульських функцій1. Вирішення питання про те, чи мало місце виконання таких функцій у момент скоєння правопорушення, вирішується дипломатичним шляхом. У разі затримки чи арешту таких осіб влада країни перебування зобов'язана негайно повідо­мити про це відповідне консульське чи дипломатичне пред­ставництво. Консульські службовці та члени обслуговую­чого персоналу мають право не свідчити з питань, пов'яза­них із виконанням ними службових обов'язків.

Положенням про дипломатичні представництва та кон­сульські установи іноземних держав в Україні закріплена особиста недоторканність консульських посадових осіб (ча­стини 1, 2, 5 п. 25), особиста недоторканність консульських службовців (частини 2-4 п. 25) і особиста недоторканність членів обслуговуючого персоналу консульської установи (частини 3, 4 п. 25).

Недоторканність приватної резиденції, транспорту. Кон­сульські службовці мають право на недоторканність приват­ної резиденції та транспорту, яким вони користуються у тому ж обсязі, що й дипломатичні агенти.

Звільнення від податків і зборів. Консульські посадові особи, консульські службовці, а також члени їхніх родин, що проживають разом із ними, звільняються від податків і зборів за конкретні види обслуговування. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іно­земних держав в Україні спеціально не передбачає існуван­ня особистих консульських фіскальних привілеїв.

Особисті митні привілеї поширюються на консульських посадових осіб у тому самому обсязі й порядку, що й на дип­ломатичних агентів. Положення про дипломатичні пред­ставництва та консульські установи іноземних держав в Україні спеціально не передбачає існування особистих кон­сульських митних привілеїв.

 

§ 11 Спеціальні місії

Спеціальні місії - один зі способів здійснення держава­ми зовнішніх зносин, що зустрічаються найчастіше. Це і найбільш стародавній спосіб підтримки зовнішньополітич­них зв'язків. У чинному міжнародному праві поняття спе­ціальної місії існує для визначення статусу місії, що має представницький і тимчасовий характер, що посилається однією державою до іншої, за згодою останньої, для розгля­ду визначених питань чи для виконання в цій державі ви­значеної задачі. Правові й звичаєво-правові норми про спе­ціальні місії кодифіковані в Конвенції про спеціальні місії 1969 р.1.

Спеціальна місія завжди має офіційний державний ста­тус, її міжнародно-правовий статус узагалі дуже близький до статусу дипломатичних представництв, за винятком де­яких особливостей, пов'язаних із тимчасовим характером місії. Крім того, спеціальні місії можуть спрямовуватися та прийматися незалежно від наявності дипломатичних чи консульських відносин. Функції спеціальних місій узгод­жуються державами в кожному випадку окремо (проведен­ня переговорів, підписання документів, участь в урочистих чи жалобних заходах і т. п.). Згода на прийом спеціальної місії, на відміну від згоди на обмін дипломатичними пред­ставництвами, може бути виражена в будь-якій, у тому числі в мовчазній формі. Для призначення голови спеціаль­ної місії одержання агреману не обов'язкове.

 

§ 12 Привілеї й імунітети спеціальних місій і їхнього персоналу

Привілеї й імунітети спеціальних місій трохи відрізня­ються від привілеїв й імунітетів дипломатичних представ­ництв щодо статусу приміщень - спеціальні місії не мають абсолютної недоторканності приміщень, і влада країни пе­ребування може мати доступ у такі приміщення в разі по­жежі чи стихійного лиха1. В іншому спеціальні місії мають такі самі, що й дипломатичні представництва, привілеї й імунітети (фіскальні привілеї, митні імунітети, недотор­канність архівів і документації, свободу пересування для виконання функцій місії, свободу зносин із владою прий­маючої держави та своєю владою тощо). Особисті привілеї й імунітети персоналу спеціальної місії включають особис­ту недоторканність, юрисдикційні імунітети, фіскальні привілеї, митні привілеї та ін.

 

§ 13 Зовнішні зносини за участю міжнародних організацій

Зовнішні зносини за участю міжнародних організацій — відносно нове явище в міжнародній практиці. Вони існують насамперед у вигляді обміну офіційними представництва­ми між державою й організацією. Значення таких відносин постійно підвищується не тільки через послення впливу самих організацій, але і як відображення спроб держав ефективніше контролювати діяльність організацій. Держа­ви прагнуть мати свої представництва при всіх найбільших універсальних міжнародних організаціях, а також при найбільш авторитетних регіональних організаціях. У свою чергу, міжнародні організації також можуть створювати свої представництва в державах. Міжнародно-правовою основою зовнішніх зносин за участю міжнародних організацій є міжнародні договори1.

Представництва при міжнародних організаціях можуть виконувати різні функції. У чомусь вони схожі з функція­ми дипломатичних представництв, у чомусь відображають специфіку міжнародної організації, її спеціальну міжнарод­ну правосуб'єктність. Наприклад, у Віденській конвенції про представництва держав у їхніх відносинах із міжнарод­ними організаціями універсального характеру названі такі функції представництв держав: забезпечення представниц­тва держави, що представляє, при міжнародній організації; підтримка зв'язку між державою, що представляє, й орга­нізацією; проведення переговорів з організацією й у її рам­ках; з'ясування здійснюваної в організації діяльності та повідомлення про неї уряду держави, яку представляють; забезпечення участі держави, що представляє, у діяльності організації; захист інтересів держави, що представляє, сто­совно організації; сприяння здійсненню цілей і принципів організації шляхом співробітництва з організацією й у її рамках (ст. 6). Цей перелік у відносинах із кожною міжна­родною організацією може бути ширшим чи вужчим.

 

§ 14 Привілеї й імунітети органів зовнішніх зносин за участю міжнародних організацій і їхнього персоналу

Специфіка надання привілеїв й імунітетів органам зовнішніх зносин за участю міжнародних організацій і їхнього персоналу полягає у тристоронньому характері виникаючих відносин. Привілеї й імунітети надаються не міжнародною організацією, що посилає, а державою, на території якої розташовані її органи. Тому крім загальних договорів про привілеї й імунітети представництв, що ук­ладаються державами з організацією, остання укладає ще і спеціальну угоду із приймаючою державою. Саме вона є визначальною в разі виникнення спорів про обсяг і зміст привілеїв й імунітетів.

1 Серед них можна зазначити: Конвенцію про привілеї та імунітети ООН 1946 р., Угоду про привілеї й імунітети Європейського відділу ООН 1946 р., Угоду між США й ООН про місцезнаходження центральних закладів ООН 1947 р., Генеральну угоду про привілеї та імунітети Ради Європи 1949 р. з Протоколами, 1952, 1956, 1961, 1990 роки, Віденську конвенцію про представництво держав у їх відносинах із міжнародни­ми організаціями універсального характеру 1975 р.

Представництва держав при міжнародних організаціях користуються зазвичай недоторканністю приміщень. У Віденській конвенції про представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсально­го характеру це абсолютний імунітет приміщень постійно­го представництва (ст. 23), але не службових приміщень делегації в органах організації та на конференціях. У дого­ворах із міжнародними організаціями це положення може бути уточнене на користь розширення недоторканності при­міщень. Абсолютно недоторканними є відповідно до Віденської конвенції про представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсально­го характеру архіви та документи представництва. Вони не підлягають ані розкриттю, ані затримці. Цей імунітет діє в тому самому обсязі, що і в дипломатичному праві. Пред­ставництво держави при міжнародній організації має також фіскальні привілеї, митні імунітети. Їм належить право користування прапором і емблемою своєї держави. Для здійснення своїх функцій представництво має свободу зно­син зі своєю державою та свободу пересування співробіт­ників представництва на території країни перебування. Представництва міжнародних організацій і їхні головні органи зазвичай також користуються на території держав-членів привілеями й імунітетами, наданими дипломатич­ним місіям1.

До особистих привілеїв і імунітетів членів представництв при міжнародних організаціях належить насамперед осо­биста недоторканність у тому самому обсязі, що і для дип­ломатичних агентів. Абсолютну недоторканність зазвичай мають також особиста резиденція члена представництва, офіційні документи та кореспонденція. Юрисдикційний імунітет члена представництва при міжнародній органі­зації відрізняється від статусу дипломатичного агента, особ­ливо щодо імунітету від кримінальної юрисдикції. Відповід­но до Віденської конвенції про представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру імунітет від кримінальної юрисдикції поширюєть­ся лише на дії, вчинені при виконанні офіційних функцій (ст. 60). Аналогічно надаються особисті юрисдикційні іму­нітети вищим представникам держав-членів у головних орга­нах організацій1. У той же час вищим посадовим особам міжнародних організацій можуть бути надані привілеї й іму­нітети дипломатичних агентів2. Посадові особи мають більш скромні юрисдикційні імунітети3. Обсяг фіскальних при­вілеїв і митних імунітетів, а також право голови представ­ництва користуватися прапором і емблемою організації за­галом відповідають тому, що надано відповідно до міжна­родного права дипломатичним агентам.

Слід мати на увазі, що статус представництв держав при міжнародних організаціях і статус посадових осіб органі­зацій у державах-членах урегульований численними міжнародними договорами держав з міжнародними орга­нізаціями. Тому для встановлення точного обсягу привілеїв й імунітетів у зовнішніх зносинах за участю міжнародних міжурядових організацій слід звертатися до конкретних міжнародних договорів.

1 Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи 1949 р. закріплює: «Представникам у Комітеті Міністрів при виконанні ними своїх службових обов'язків і під час поїздки до місця засідання й назад надається... а) імунітети від особистого арешту або затримання і від на­
кладення арешту» (ст. 9).

2 У зазначеній вище Генеральній угоді Генеральному Секретарю Ради Європи і його заступнику, а також членам їхніх родин мають бути на­дані привілеї та імунітети, надані «відповідно до міжнародного права дипломатичним представникам» (ст.16).

3 Посадові особи Ради Європи «не підлягають судовій відповідаль­ності за сказане чи написане ними і за всі дії, скоєні ними як посадови­ми особами у рамках їхніх повноважень» (п. «а» ст.18 Генеральної уго­ди про привілеї та імунітети Ради Європи 1949 р.).