Залюднення території України

Поява і розселення людей на території сучасної України. Як свідчать дослідження ряду сучасних археологів, процес формування людини розумної сягає 2,5—3 млн років. Так розпочався кам'яний вік в історії людства, який поділяється на три періоди: палеоліт, мезоліт, неоліт, тобто давній, середній і новий кам'яний вік. Ясна річ, що слово «вік» вживається тут умовно, оскільки означає не сто, а тисячі, десятки тисяч і навіть сотні тисяч років.

На території нашої Батьківщини пралюди з'явилися близько 1 млн років тому. Найдавнішою пам'яткою в Україні є стоянка у мальовничій місцевості біля села Королевого Виноградівського району на Закарпатті. Тут було виявлено 16 горизонтів залягання кам'яних виробів, які відносяться до раннього, середнього та пізнього палеоліту. Архантропи — так учені умовно назвали найдавніших людей — прийшли на територію сучасної Європи з Африки на початку зледеніння. Клімат іще був помірним, проте вже відчувалося холодне дихання льодовика. Тож, щоб вижити в суворіших умовах, первісним людям довелося набути нових знань та навичок. Найважливіше з них — це використання вогню. Архантропи ще не вміли добувати його, проте користуватися ним уже почали.

Знаряддя праці архантропи виготовляли шляхом оббивання каменю. Як засвідчують археологічні знахідки, основним знаряддям тих часів було ручне рубило. Жили архантропи великими групами — стадами. Вони постійно пересувалися в пошуках їжі й не будували жител, обходячись або зовсім без них, або задовольняючись простенькими халабудами з гілляччя.

Рештки життєдіяльності архантропів археологам пощастило знайти в селах Рокосові на Закарпатті, Луці-Врубловецькій в Подністров'ї, Лабушному на Одещині, Бодраку в Криму. Пам'ятки тих часів умовно поділяють на два варіанти, які вважають найдавнішими археологічними культурами України: королевська культура й значно молодша бодрацька культура.

Як вважають дослідники, найдавніші археологічні пам'ятки України пов'язані, можливо, з кількома хвилями переселень прадавньої людності із Близького Сходу через Балкани та Центральну Європу.

Освоєння людьми теренів України. Археологічні знахідки, що їх відносять до часу 150—40 тис. років тому, засвідчують великі зміни в житті первісних людей. Передусім змінилася сама людина. Зовні вона ще відрізнялася від сучасної людини, проте далеко відійшла й від своїх попередників — архантропів. Тож наступним після архантропів щаблем олюднення наших далеких пращурів були палеоантропи, або неандертальці. На території України виявлено чимало стоянок неандертальців: до 200. Особливо багато їх досліджено в печерах гірського Криму. Відомі неандертальські стоянки в Закарпатті, Подністров'ї, на Житомирщині, в Надпорожжі тощо.

До неандертальців належала найдавніша людина чи людиноподібна істота на території України, існування якої засвідчене відкриттям не лише жител або стоянок, а останками самої людини. Так, у печері Киїк-Коба, що в Криму, було розкопане неандертальське поховання у ямі, видовбаній у долівці грота. Ця та інші знахідки поховань в Україні та за її межами засвідчують величезні зрушення в розвитку людини. Адже вони дають змогу зробити висновок про те, що неандертальці піклувалися про померлих, тобто у них формувалися примітивні релігійні уявлення. Неандертальських часів сягають перші зародки мистецтва. До найдавніших подібних знахідок на території України археологи відносять кістки тварин, прикрашених прокресленими лініями зі стоянок у с. Молодовому (Чернівецька обл.), с. Пронятині на Тернопільщині. Є свідчення й турботи про хворих. Вражає, що в первісній орді або прагромаді (праобщині) була, очевидно, певна соціальна організація. Цікаво, що серед неандертальців спільно проживали здорові особи разом з пораненими, каліцтво яких не дозволяло їм самотужки харчуватися й виживати за тих суворих умов. До неандертальських часів чимало дослідників відносять первісний етап формування мови, позаяк існування мови в кроманьйонців є вже незаперечним фактом. Щодо еволюції людської мови фахівці послуговуються двома аналогіями: звуковою сигналізацією тварин і розвитком мовлення дітей, починаючи від перших років життя.

Однак не всі дослідники вважають, що неандертальці були безпосередніми предками власне людини. Вказуючи на суттєві вади їх розумового розвитку, на різницю в побудові ДНК, прихильники цієї теорії вважають неандертальців бічною гілкою, яка існувала певний час паралельно з кроманьйонцями, а потім поступово вимерла. А людина розумна, або неоантроп (нова людина), виникла досить раптово в Африці, на Близькому Сході чи у Південній Євразії за нез'ясованих до кінця обставин. Власне такою людиною дослідники вважають кроманьйонця, останки якого вперше були виявлені 1868 р. в печері Кроманьйон на південному заході Франції. Сучасна наука твердить, що з появою кроманьйонців завершився процес антропогенезу. Вони прийшли до Європи з Близького Сходу бл. 40 тис. років тому і до 28 тис. років тому жили поруч з неандертальцями, які на цей час вимерли, не лишивши нащадків.

Кроманьйонці, на відміну від своїх попередників, мали тендітнішу будову й меншу фізичну силу, проте значно розвиненіший мозок, їхні обличчя мало відрізнялися від облич сучасних людей, що свідчить про наявність мови й здатність до складних розумових операцій. Серед кроманьйонців уже були талановиті, по-мистецькому обдаровані люди, витвори яких вражають і сьогодні.

Тож не дивно, що археологічні знахідки часів пізнього палеоліту значно різноманітніші й більш досконалі. У кроманьйонців з'являються знаряддя спеціального призначення: скребачки для обробки шкур, різці для роботи з кісткою, різноманітні верхів'я списів, ножі для різання м'яса, дерева, шкури, сокири тощо. Крім кам'яних, з'являються знаряддя з кістки й рогу — голки, шила, руків'я різних інструментів, а також різноманітні прикраси й речі ритуального призначення, як-от: браслети, намиста, статуетки, ударні палиці. За тих часів з'явилися вироби, у яких поєднувалися різні матеріали: камінь і дерево, камінь і кістка, кістка й дерево. Люди вже знали про переваги кожного з матеріалів і навчилися застосовувати їх за призначенням.

На території України досліджено кількасот стоянок, які відносять до часів пізнього палеоліту. Найвідоміші з них розташовані в селах Мізині на Десні, Межирічі на Росі, Добраничівці на Удаї. Знаною є й Кирилівська стоянка мисливців на мамонтів у Києві.

Мисливці на мамонтів і бізонів. Провідним заняттям людини розумної за часів пізнього палеоліту було полювання. На півдні України первісні мисливці полювали на мамонтів, а на півночі — на бізонів, диких коней. Вполювати таких великих тварин одній людині, озброєній досить простими знаряддями, було важко. Тому жили й полювали люди колективами з 30—40 осіб. Усі вони були родичами. Тож дослідники називають такі гурти родовими общинами. Коли випадало особливо велике полювання, об'єднувалися мисливці кількох общин. Зв'язки з іншими общинами підтримувалися також з метою утворення нових сімей. У долинах річок, уздовж яких водилися звірі, общини мисливців облаштовували свої поселення. Складалися вони з кількох жител. Житла будували з кісток мамонта, зверху накриваючи їх шкурами тварин.

Численні археологічні матеріали свідчать про невпинне зростання населення території України за найдавніших часів історії людства. Наша земля — одна з найбагатших на пам'ятки кам'яного віку країн Європи. Саме через Україну, котра розташована на крайньому південному заході Східної Європи, відбувалося заселення східної частини європейського континенту.