РОЗДІЛ 11. ПРАВО Й ДЕРЖАВА У ВЧЕННЯХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРОСВІТНИЦТВА

Просвітництво є історичним періодом Нового часу між двома європей­ськими революціями — англійською та французькою, прогресивною ідейною течією епохи переходу від феодалізму до капіталізму. Видатний німецький філософ XVIII ст. Іммануїл Кант сформулював девіз Просвітництва так: „На­важся бути мудрим! Май мужність користуватися власним розумом! ”. Іде­ологів Просвітництва об’єднувала міцна, хоча іноді й наївна, віра в людський розум, у майбутнє „царство розуму”, звільнення від релігійних і юридичних забобонів та обмежень, визволення від тиранії. В їх творах одержали пода­льший розвиток ідеї про природне право, невід’ємні права людини, суспіль­ний договір, народний суверенітет, що збагатило світову державно-правову думку.

§ 1. Політична програма Вольтера

Період французького Просвітництва тривав від початку XVIII ст. до Французької революції 1789 р. Нові державно-правові ідеї цієї доби були сформульовані філософом і письменником Вольтером (1694-1778)^[1] — натхненником і визнаним духовним лідером європейського Просвітництва.

У своїх роботах Вольтер значну увагу приділяє проблемам пошуку найкращого державного устрою, що забезпечив би людині її природні пра­ва, захистив її свободу, рівність і власність. Таке справедливе та прогресивне правління, за Вольтером, теоретично могла б забезпечити й монархія, але тільки „просвітницька” („найкраще для людей — коли правитель є філосо­фом”). Перешкоду для встановлення такої монархії мислитель бачить у сере­дньовічних обмеженнях, насамперед церкві, аристократії, судах магістратів, які роблять існуючу монархію синонімом деспотії: „Слова „деспотичний” і „монархічний” є абсолютно тотожними в серцях усіх людей”. На переконан­ня Вольтера, французький абсолютизм і станові привілеї суперечать людсь­кій природі й мають бути скасовані. Релігійні забобони та нетерпимість має бути замінені раціональною, природною релігійністю: „під природною релігі­єю слід розуміти сукупність моральних принципів, що є загальними для всього людського роду”.

Тривалий час під впливом вражень від англійського врядування Воль- тер вважав найкращою формою правління конституційну монархію, а взір­цем державотворчого прогресу в Європі — англійський державний лад. У ан­глійському врядуванні мислитель бачить втілення розумного правління, за якого у короля необмежена влада робити добро й зв’язані руки, щоб робити зло, а народ бере участь у владі, спрямованої проти безпорядку. Забезпечу­ється цей лад найкращими законами, справедливим правосуддям, відсутніс­тю свавілля, відповідальністю посадових осіб за порушення свободи грома­дян, правом кожного висловлювати свою думку усно та письмово, партійною системою, за якої дві партії контролюють одна одну й виборюють честь охо­роняти суспільну свободу. Видатні досягнення англійської нації в політиці, законодавстві й економіці Вольтер пов’язує з наслідками двох англійських революцій і підтримує право народу на повстання проти деспотії: „Небо дозволяє війни для справи свободи”.

Згодом пошуки найкращої форми правління приводять філософа до думки, що досконалого устрою не існує, але „найбільш стерпним з усіх без­сумнівно є республіканський, оскільки він більш інших наближає людину до природної рівності”, краще забезпечує свободу, захищає право приватної власності. Саме рівність, свободу й приватну власність мислитель вважає невід’ємними складовими природного життя людини, які мають бути забез­печені державою.

Людську рівність Вольтер розглядає в дусі ліберальної традиції: рів­ний правовий статус громадянина, рівний захист його прав, рівну залежність від закону, але не майнова рівність. Поділ людей на бідних та заможних фі­лософ вважає природним.

Свободу мислитель вважає природно властивою людині: „Бог створив людину вільною від народження”. Вона „полягає в тому, щоб залежати ви­ключно від законів”, створених вільними людьми. Саме такими законами мають бути усунені феодальні пережитки, закріплені невідчужувані природні права людини на приватну власність, особисту недоторканість, гарантовані свободи віросповідання, слова, друку („немає у людей ніякої свободи без свободи висловлювати свої думки”).

Право приватної власності, на переконання Вольтера, також відпові­дає людській природі, отже є невідчужуваним, не підлягає обмеженню з боку держави. Воно забезпечує високу продуктивність праці, є запорукою добро­буту країни: „Безперечно, що власник земельного наділу буде обробляти свою власність краще, ніж чужу. Дух власності подвоює сили людини. На се­бе й свою сім’ю працюють з більшими зусиллями й задоволенням, ніж на го­сподаря”.

Низка робіт Вольтера присвячена проблемам кримінального права й су­дочинства. Тут філософ піддає нищівній критиці існуючу судову систему Франції, інквізиційний судовий процес, теорію формальних доказів, активно пропагує необхідність розбудови системи правосуддя на засадах законності, рівності, гласності, справедливості, оперативності, захисту прав підсудних за допомогою професійних захисників (адвокатів). Ці ідеї мислитель здобув з власного досвіду правозахисника жертв несправедливих вироків у гучних су­дових процесах.

У 1791 р. за рішенням Установчих зборів революційної Франції остан­ки Вольтера перевезли в паризький Пантеон — місце поховання багатьох ви­датних синів Франції. На катафалку було накреслено: „...Поет, філософ, іс­торик, він спричинив могутнє піднесення людського розуму, підготував нас до перемоги”.