§ 2. Вчення Т.Гоббса про право і державу

Особливу позицію займав прихильник абсолютизму англійський філо­соф і політичний мислитель Томас Гоббс^[3] (1588—1679), який у своїй роботі «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської» прагнув вчення про державу і право перетворити в точну науку подібну гео­метрії, «фігури і лінії якої ніхто не заперечує».

В основі політико-правового вчення Гоббса — своєрідне уявлення про природу і пристрасті людини. Він стверджує, що споконвічно всі люди ство­рені рівними щодо фізичних і розумових здібностей і кожен з них має одна­кове «право на все». Але людина є істотою егоїстичною, жадібною і често­любною, її оточують заздрісники і вороги. Звідси фатальна неминучість «війни всіх проти всіх», що є «природним станом роду людського».

Але споконвіку людині властиві страх, інстинкт самозбереження і розум. Саме вони надають перший імпульс процесові подолання природного стану і підказують шляхи (умови) досягнення мирного співіснування. Ці умови є приписами природного розуму, які Гоббс називає природними законами. Головний природний закон вимагає: прагнути до миру і слідувати йому. Другий природний закон вимагає від кожного відмовитися від своїх прав у тій мірі, в який цього вимагають інтереси миру і самозахисту. Третій закон вимагає виконання зобов’язань, що виходять з укладених договорів. В цьому джерело і основа справедливості. Крім зазначених трьох законів існує ще 16 природних (незмінних і вічних) законів, серед яких дев'ятий закон — запере­чує гординю, десятий — заперечує марнославство, одинадцятий — ствер­джує неупередженість, шістнадцятий — необхідність підпорядкування арбіт­ражу («у випадку суперечки сторони повинні підкорити своє право рішенню арбітра»). Усі ці закони поєднує загальне правило: «не роби іншому того, чо­го ти не бажаєш, щоб було зроблено тобі».

Але природні закони встановлюють лише свободу робити або не робити будь-що. Перетворити їх у безумовний імператив поведінки може тільки сила  — позитивний закон: припис робити або не робити будь-що. Гарантом миру і реалізації природних законів є абсолютна влада, держава, яка шляхом ви­дання громадянських законів забезпечує їх виконання. Мета законів у тім, щоб подібно огорожі визначити правильний напрямок діям людей.

Для того щоб покінчити зі станом «війни всіх проти всіх», люди шляхом взаємної згоди відмовляються від природного права «робити усе для само­збереження» і передають його окремій людині або зборам лю­дей(представникам). Так виникає держава, як єдина особа, що виникла шля­хом взаємного договору між величезною кількістю людей, для того, щоб ця особа могла використовувати силу і засоби всіх так, як вважає за необхідне для їх миру і загального захисту.

Спочатку джерелом влади Гоббс вважав договір між підданими і прави­телем, що не може бути розірваний без згоди сторін. Однак у ході революції спостерігалося чимало фактів порушення королем узятих зобов'язань. І тоді Гоббс сформулював інше поняття суспільного договору - кожного з кожним, де правитель узагалі не бере участі, тому і не може його порушувати. В такий спосіб були вилучені підстави для розірвання договору. Уклавши суспільний договір і перейшовши в громадянський стан, індивіди втрачають можливість змінити обрану форму правління, звільнитися з-під дії верховної влади. Їм забороняється протестувати проти рішень суверена, засуджувати його акції.

Т. Гоббс розрізняє держави залежно від шляхів виникнення. Держави, що з'явилися в результаті добровільної угоди, він відносить до встановлених (політичних держав), а ті держави, що з'явилися в результаті захоплення си­лою — до набутих. Перевагу віддає встановленим. Він визначає три форми держави: монархію, народоправство і аристократію, що відрізняють залеж­но від придатності реалізувати мету, заради якої вони були встановлені. Най­кращою формою правління вважає необмежену монархію: «право спадку­вання додає державі штучне вічне життя». Але мета держави - безпека гро­мадян досягається не тільки при абсолютній монархії: „Там, де відома форма правління вже встановилася, не доводиться розмірковувати про те, яка з трьох форм правління є найкращою, завжди необхідно вважати найкращою існуючу”.

Якщо держава розпалася, то права скинутого монарха зберігаються, а обов'язки народу зникають. Народ вправі шукати нового захисника — це по­ложення Гоббс сформулював у виді одного з природних законів і адресував солдатам скинутого короля: „солдат може шукати свого захисту там, де він більше за все сподівається одержати його і може законним шляхом зобов'я­зати себе в підданство новому панові.”

Але в будь-яких формах держави влада суверена є завжди абсолютною, необмеженою, міцною настільки, наскільки це взагалі можливо собі уявити. Суверен нічим не пов'язаний, у тому числі громадянськими законами. Він сам видає і скасовує їх, оголошує війну й укладає мир, судить і милує, при­значає посадових осіб, тощо. Його прерогативи неподільні і невідчужувані. «Поділяти владу держави — означає руйнувати її, тому що поділені влади взаємно знищують одна одну». Влада суверена є фактично монополією на життя і смерть своїх підданих. „Свобода підданих полягає в свободі робити те, що не зазначено в домовленостях з владою, — писав Гоббс. — ...Суверен, таким чином, має право на усе з тим лише обмеженням, що, як підданий Бо­га, він зобов'язаний дотримуватися природних законів.”

Абсолютна влада, на думку Гоббса, належить до сфери публічного, полі­тичного права. У народу стосовно верховної влади є тільки обов'язки, і немає прав, і тому вона не може бути знищена людьми, які погодилися її встанови­ти. Однак в галузі приватного права підданим повинні бути надані широкі правові ініціативи, система прав, свобод і гарантій.

Відсутність прав у народу щодо суверена Гоббс тлумачить як правову рівність людей у їхніх взаємних відносинах, що гарантує король: непоруш­ність договору, захист у суді, рівні податки, забезпечення приватної власнос­ті. Розмірковуючи про відносини підданих між собою, він обґрунтував низку конкретних вимог в галузі права: суд присяжних, право на захист, відповід­ність покарання злочинові, тощо.

На думку Гоббса, громадянським правом для кожного підданого є ті правила, які держава усно, письмово або за допомогою інших достатньо зро­зумілих знаків своєї волі наказує йому, щоб він користувався ними для ви­значення між правильним і неправильним.

Таким чином Гоббс стверджував, якщо влада втрачає здатність гаранту­вати безпеку підданих, заради чого вона і була створена, то вона втрачає і право на їхню вірність, тоді (як виключення) народ має право на опір неспра­ведливій владі, яка ніколи не може бути виправдана.

Т.Гоббс у своїх працях продовжив розвиток ідей про людську природу, якій властиві пристрасті та розум, обґрунтував значення природних законів як джерел природного і публічного права. Політико-правовим ідеалом Гоббса було громадянське суспільство, в якому поєднуються необмежена влада монарха і публічній сфері і права підданих в приватних відносинах.