Печать
PDF

РОЗДІЛ 5. ПОЛІТИКО - ПРАВОВІ ВЧЕННЯ У СЕРЕДНІ ВІКИ (V - XIV СТ.) - § 2. Політико-правові погляди Іоанна Солсберійського

Posted in История государства и права - Історія вчень про державу і право (Петришин та ін)

§ 2. Політико-правові погляди Іоанна Солсберійського

 

Іоанн Солсберійський (невід. - 1180 р.) - філософ, богослов та істо­рик, автор політичних трактатів народився у англійському містечку Солсбері. У 1159 р. Іоанн написав свою головну політико-правову працю „Полікраті- кус”, яка стала першим після періоду античності системним трактатом про природу світського правління, через що його вважають одним з засновників західноєвропейської політичної науки. Він першим у цей період поєднав різ­номанітні державно-правові теорії: грецькі, римські, канонічні з метою ство­рення на цій основі сучасної європейської доктрини держави і права. Окремо слід підкреслити, що його праця була написана за сто років до появи в Європі першого латинського перекладу „Політики” Арістотеля в 1260 р., яка заклала підвалини більшості наступних політико-правових досліджень Середньовіч­чя.

Відповідно до християнської традиції закон та державну владу він вважав даром Божим, якому всі повинні підкорюватися. Але новим у його праці стає аналіз відносин між державною владою, яка втілюється у правите­лі, та підданими у межах певної територіальної системи. Намагаючись сфор­мулювати загальне визначення держави він був дуже близьким до сучасного її розуміння, як „форми публічної влади ... яка втілюється у вищих політич­них повноваженнях в межах певної території”.

Іоанн чітко проводить думку про обмеженість влади монарха. Монарх повинен підкорятися законам і дбати про загальне благо: „правитель є слу­гою загальної користі та рабом справедливості”. „Сама велика влада, - пише Іоанн, - полягає в тому, щоб підпорядкувати державу законам, а правитель не повинен дозволяти собі нічого, що не узгоджується зі справедливістю право­суддя”. Правитель, який не робить цього, стає тираном: „тиран - це той, хто зловживає владою, наданою людині Богом”, „хто перетворив закони у ніщо, а людей у рабів”. Тиранію він розглядає як одне з самих важких злочинів перед суспільством. У такому випадку народ може чинити опір, і навіть вбити пра­вителя. Цікавою є думка Іоанна, що це не лише право підданих, а навіть їх обов’язок. Система аналізу цієї проблематики (причин, умов та наслідків ти­ранії, прав та обов’язків правителя та підданих тощо) заклала новий напря­мок європейської політико-правової думки, який пізніше отримав назву ти- раноборчість (тираноборчество?).

питанні співвідношення державної и релігійної влади Іоанн віддає безумовний пріоритет останній. Правитель, на його думку, є лише слугою священиків і нижче них у соціальній ієрархії. До цієї проблеми Іоанн підхо­дить через аналіз принципів передачі влади: виборності та спадковості, роз­гляд їх переваг та недоліків. Його висновок спрямований на подолання конф­лікту цих принципів: правителем може стати лише та людина, яка обрана Бо­гом (тобто отримала благословення церкви), а тому є не важливим успадку­вала вона це право чи була обрана.

Більше століття, тобто до появи праці Томи Аквінського „Про владу”, „Полікратікус” був самим авторитетним твором у Європі про природу прав­ління.