§ 3. Крито-мікенська державність

Катастрофа обрушилася на процвітаючу Мінойську державу у 1450 р. до н. е. Вулкан Фера, що знаходився у 120 км від Криту, ви­вергаючись, засипав Егеїду попелом, поглинув більшу частину архі­пелагу, залишив від нього острів Санторін, потім втягнув до розпаленої кальдери величезні маси води та, вибухнувши як перегрітий котел, породив в Егейському морі хвилі до ста метрів. Обрушившись на ост­рови та узбережжя Егеїди, цунамі зруйнувало багато міст та поселень, в тому числі столицю Криту - Кносс. Солон, який багато мандрував, - один із «семи мудреців» давнини і реформатор Афін - почув від хал­дейських жерців історію, що колись безліч кораблів пливли з країни Атлантиди, яку поховали в пучині моря розгнівані боги. Від Солона цю історію перейняв Платон, який передав її своїм сучасникам. Він нібито повідомляв, що катастрофа трапилася за 9000 років до Солона. Так народилася проблема знаменної й таємничої Атлантиди, що не загинула до цього дня.

На жаль, люди так потребують таємниці! А все було простіше. Під час переписування стародавніх текстів було дописано зайвий нуль. Насправді катастрофа трапилася за 900 років до Солона. Тоді все стає на свої місця: катастрофа трапилася у 1450 році до н. е., тобто йдеться про Санторін. Вона підірвала могутність Мінойської держави. Крит було без зусиль захоплено та заселено материковими ахейцями, які багато перейняли від мінойської культури. Віднині домінування пере­йшло до ахейців з їх головним містом - Мікенами. Сплав мінойської та ахейської культур отримав назву крито-мікенської культури. (Дуже часто в літературі йдеться про крито-мікенську цивілізацію.) Писемні пам’ятники, що збереглися (лінійний «лист Б»), а також пам’ятники матеріальної культури дозволяють лише загалом судити про характер Крито-Мікенської державності.

Крито-Мікенська цивілізація почала складатися у ХУШ-ХУН сто­літтях до н. е., коли в Греції виникли Афіни, Мікени, Тиринф, Пілос та інші міста-держави. Свого розквіту цивілізація досягає у ХУТ-ХГ століттях до н. е. Цей час прийнято називати Мікенською епохою, за назвою найбільшо­го політичного та економічного центру материкової Греції, розташо­ваному в Арголіді, - міста Мікени. («Златобагаті Мікени» Гомера.) У ХІІІ столітті до н. е. ахейці захоплюють Крит, Кікладські острови з най­більшим із них - Санторіном, засновують у материковій Греції міста- держави Коринф, Дельфи, Фіви; прокладають нові торговельні шляхи до Кавказу, Сицилії, Північної Африки.

Державність цього часу подано типічним містом-державою. На відміну від міст Мінойської держави міста-держави ахейців являють собою потужні фортеці. Їх стіни складено з необроблених важких брил, вага яких сягає 12 тонн. Військова безпека народу була голов­ною заботою. Це диктувало форми організації суспільства. За межами фортечних стін був чужий та ворожий світ. Зрозуміло, що споруджен­ня таких держав-фортець потребувало певної згуртованості та центра­лізованої координації дій «народу». Внутрішня соціальна структура такої держави, характер влади найкраще представлені в гомерівській «Іліаді». Це своєрідна монархія, що зберігає багато елементів родо­племінного ладу. Головою держави є монарх-басилей, він же верховний жрець, але поряд із ним зберігаються народні збори, рада старійшин. Таку форму прийнято називати військовою демократією. Ахейські міста-держави могли ворогувати між собою, могли об’єднуватися у со­юзи, коли йшлося про спільні завойовницькі походи. Чудова ілюстра­ція - союзний похід ахейців на Трою під проводом «царя» Мікен - Агамемнона. Усі внутрішні «секрети» ахейського міста-держави роз­крив Гомер у сцені сварки Ахілла з Агамемноном під стінами Трої. Облога Трої триває десятий рік. Сподівання взяти місто штурмом убувають. В одній із сутичок ахейці як трофеї захоплюють у полон троянських дівчат Брисеїду та Хрисеїду. Остання - донька троянсько­го жерця храму Аполлона Хриза, дістається предводителю ахейців Агамемнону, Брисеїда - Ахіллу. Хриз пропонує Агамемнону багатий викуп за свою дочку, але Агамемнон з гнівом проганяє батька. Хриз звертається з благанням до Аполлона та просить «помститися аргівя- нам». Аполлон чує благання жерця й насилає нещастя на ахейський табір. Ахейці кличуть по допомогу свого жерця Калхаса та вимагають розкрити причини нещасть. Калхас каже: нещастя не припиняться, доки полонену Агамемнона Хрисеїду не буде повернено своєму бать­кові. Ахілл застерігає Агамемнона заради спільного блага повернути Хрисеїду батькові. Про це саме прохає Агамемнона народ, що оточив його. Агамемнон після тривалих сперечань нарешті погоджується, але вимагає, аби як сатисфакцію Ахілл віддав йому свій трофей - Брисеїду. Ахілл у гніві звертається до Агамемнона:

Славою гордий Атрид, беспредельно корыстолюбивый,

Где для тебя обрести добродушным ахеям награду? ...

Царь, облеченний бесстыдством, коварный душою мздолюбец... Я за себя ли пришел, чтоб Троян, укротителей коней,

Здесь воевать? Предо мною ни в чем не виновны трояны...

Нет, за тебя мы пришли, веселим мы тебя на троянах,

Чести ища Менелаю, тебе, человек псообразный.

Ты же, бесстыдный, считаешь, ничем то и все презираешь...

Два «герої» непримиренні. Виходу немає. Народ розгублено мов­чить. І тут доноситься голос іншого персонажа. Це Ферсит. Він худий та горбатий, у нього плішива гостра голова, каркаючий голос, він бо­ягузливий нікудишній воїн. Гомер явно не любить його, та зрозуміло чому:

Только Ферсит меж безмолвными каркал один празднословный,

В мыслях имея всегда непристойные речи,

Вечно искал он царей оскорблять, презирая пристойность,

Все позволяя себе, что казалось смешным для народа...

-     Что, Агамемнон, ты сетуешь, чем ты еще недоволен?

Кущи твои преисполнены меди, и множество пленниц

В кущах твоих, которых тебе, аргивяне избранных

Первому в рати даем, когда города разоряем.

Жаждешь ли злата еще, чтоб его кто-нибудь из троянских

Конников славных принес для тебя в искупление сына?

Ферсит закликає воїнів припинити облогу та повернутися по своїх домівках. Народ вагається. Напружену ситуацію розряджає Одисей: «Смолкни, безумный», - звертається він до Ферсита та срібним скіпе­тром вдаряє зухвалого оратора поміж плечей. Ферсит скулився, заплакав та шаснув до юрби. Комічна сцена розрядила обстановку. Облога Трої тривала.

У намальованій Гомером картині перед нами розкривається прак­тична «конституція» внутрішнього життя ахейського міста-держави. Народ-плем’ я ще має голос, але могутні «герої» вміють ним управля­ти; виборні вожді перетворилися на «царів» - басилеїв, «кущі» їх спо­внені і міді, і бранок. Ці «кущі» акумулюють не тільки багатства, а і владу. Перед античним містом-державою відкриваються дві перспек­тиви: стати або «азійською» деспотією, або містом-республікою. Шлях було вказано Афінами.