§ 2. Мінойська держава

Суворо кажучи, Мінойська держава не була ані «грецькою» за своїм етносом, ані «античною» за своїм типом. Це була сакралізована монархія, котру очолював цар-жрець, який дуже нагадував відомих нам «священних царів». Господарський порядок тут схожий на майно­ві відносини в «азійських» деспотіях. Інформація, яку можна здобути, судячи з характеру будівель, палаців, багатих настінних розписів, по­ховань, свідчить про те, що тут були ще сильні пережитки матріархату. Егейську цивілізацію було відкрито наприкінці ХІХ століття. Початок дослідженням поклав археолог Генріх Шліман, який, ідучи за «Іліадою» Гомера, спочатку відкрив стародавню Трою, а потім, у 1876 р., проводив розкопки в Мікенах. Розкопки на Криті були організовані з 1899 р. англійським археологом Артуром Евансом. Надалі були про­ведені дослідження на багатьох островах Егейського моря, у матери­ковій Греції. Було відкрито багато будівель, палаців, фортечних стін, предметів ремесла. Серед цієї спадщини особливо виділяється відомий палац («Лабіринт») у місті Кноссі на острові Крит (Кносський палац), будівництво якого відносять до ХХІ століття до н. е. Площа палацу становить близько 16 тис. квадратних метрів, він мав три (чи навіть чотири) поверхи. Тут були тронна зала, парадні приміщення, прикрашені мозаїкою, на нижніх поверхах - складські приміщення з величез­ною кількістю піфосів - посудин у людський зріст для зберігання вина, олії та інших палацових запасів. У палаці зберігалися велика кількість зброї, бойових колісниць, царські скарби. Крит домінував над усією Егеїдою, а також над материковою Грецією, де виділявся інший великий центр цивілізації - «златобагаті» Мікени. Мозаїчні розписи критських та мікенських будівель, що добре збереглися, говорять про високий матеріальний рівень життя тамтешнього суспільства. На мозаїчних картинах зображено урочисті пишні процесії, жінки у гарних одягах з відвертими декольте, багатими та складними зачісками, юнаки та дів­чини, що виконують ризиковані акробатичні вправи на спинах биків, які скачуть, тварини, птахи, морська фауна. Характерним є відсутність батальних сцен, як нібито це суспільство не знало війн. У всьому від­чувається, що ці люди тут жили в безпеці, в умовах комфорту; міста Криту не мали фортечних стін, на відміну від материкової Греції.

Матеріальна культура Криту свідчить про його тісні торговельні зв’язки з Єгиптом, Месопотамією, Сирією, Хетською державою. В цілому вимальовується картина високорозвиненої цивілізації, що склалася тут у III-II тисячоліттях до н. е. та нічим не поступалася су­часним відносно неї цивілізаціям Єгипту, Вавилона, Хеттської держа­ви. Про характер Мінойської державності можна судити лише взагалі, головним чином за пам’ятниками матеріальної культури. Писемні пам’ятники, що збереглися (лінійний «лист А», видатний «Фестський диск»), і досі ще не розшифровано.

В одному немає сумнівів: Мінойська держава за характером дер­жавного ладу була монархією типу «азійських» деспотій, однак зі значними «відхиленнями»: це була перш за все морська держава, що царювала в Егеїді, і тутешнє суспільство, без сумніву, мало більшу ступінь свободи, ніж у класичних «сухопутних» деспотіях. Але ви­никає питання: як могла скластися єдина держава за умов морської, острівної цивілізації? Відповідь, на наш погляд, криється в тому простому факті, що Крит був найбільшим островом Егеїди. У Крита, в будь-якому разі до середини II тисячоліття до н. е., не було рівного суперника. Маючи могутній флот та контролюючи торговельні шля­хи, Мінойська держава домінувала в Егеїді й тримала в залежності багато міст-держав Пелопоннесу, в тому числі «златобагаті» Мікени. (Артур Еванс при розкопках у Мікенах дійсно знайшов багаті золоті скарби. Гомер, називаючи Мікени «златобагатими», говорив правду!)

У період ХХ-Х століть до н. е. до Балканського півострова вторга­ються (за припущенням, з Придунав’я) індоєвропейські племена ахей­ців. Стоячи на нижчому рівні розвитку, ніж критяни, вони, як це часто траплялося в історії, розтрощують більш високу цивілізацію, відкри­ваючи нову, власну «грецьку» сторінку в історії Середземномор’я. Прийнявши елементи високої критської цивілізації, ахейці у ХV-ХIII століттях створюють свою високорозвинену Мікенську культуру. Однак у ХІІ-Х століттях до н. е. вони піддаються навалі нових племен - до­рійців. Ахейська цивілізація занепадає, реставруються родоплемінні відносини, багато міст занепадають. Але деякі міста, які стояли осто­ронь від дорійського «потоку», зберегли свою культуру. До числа таких міст належать Афіни.