Глава 3 Хетська держава PDF Печать
История государства и права - Історія держави і права зар. країн (Маймескулов)

Глава 3 Хетська держава

 

§ 1. Виникнення держави

Хетська держава - найбільша держава Стародавнього Сходу (XVIII-XII століття до н.е.), що склалася в центрі Малої Азії (Анатолія) в індоєвропейського народу хетів, які прийшли сюди, за припущенням, через Балкани або з боку Кавказу та асимілювали місцевий народ - хатів (абхазо-адигської та нахсько-дагестанської мовної належності). Держава хетів відігравала важливу роль разом із Ассирією, Єгиптом, Вавилоном в історії стародавніх цивілізацій Передньої Азії. За типом державності країна хетів наближається до так званих «азійських» деспотій з переважанням елементів державного та храмового господа­рювання, сильно вираженою військовою функцією та сакралізованою владою царя.

Столицею Хетської держави було місто Хаттусас (Хаттушаш, Хаттуса), яке розташовувалося на місці сучасного турецького поселен­ня Богазкьой, у 150 км від Анкари. До середини ХІХ століття наука не мала відомостей про хетів та їх державу, якщо не зважати на нечіткі згадування Біблії про «синів хетових», «хетеянів», які нібито меш­кали Палестині та Сирії (що потім не підтвердилося). Хоча крито- мікенське суспільство, безсумнівно, мало контакти із Хетською дер­жавою, антична історична традиція не зберегла відомостей про хетів та їх країну. Лише на початку ХХ століття, завдяки археологічним роз­копкам у Богазкьої (Туреччина, 1906-1912 роки, Г. Вінклер) та дешиф­руванню знайдених великих клінописних архівів (1915 р., Б. Грозний) було «відкрито» хетів та покладено початок науці хетології, яка вивчає історію хетського суспільства.

Історію Хетської держави прийнято поділяти на три періоди: Стародавнє царство (XVIII-XVI століття до н. е.), Середнє царство (XV століття до н. е.), Нове царство (XIV-XII століття до н. е.).

Попередниками Хетської держави були утворені у центрі Малої Азії у ХХ-ХІХ століття до н. е. політичні об’єднання місцевих народів хаттів з містами Канес, Хаттусас, Бурусханда із влаштованими у них колоніями ассирійських купців. На рубежі ІІІ-ІІ тисячоліть до н. е. до Малої Азії просуваються індоєвропейські племена неситів (південний схід Малої Азії), палайців (північ Малої Азії), лувійців (південь та південний захід Малої Азії), де з’ явилися одночасно близькі ураратам хуррітські племена. Ще у ІІІ тисячолітті до н. е. на території східної частини Малої Азії виникають міста-держави на чолі із рубау (цар) та рубатум (цариця). Поміж них підіймається місто Куссара, правитель якого Анітта (1790-1750 роки до н. е.) називає себе «великим царем». Куссарське царство було наймогутнішим політичним об’єднанням у Центральній Малій Азії, яке передувало Хетській державі. За прав­ління Анітти відбувається інтенсивне поширення у центральній Ана­толії індоєвропейських племен неситів. Вони асимілюють хатів, які мешкали тут і мова яких поглинається неситською. Внаслідок злиття сторонніх індоєвропейців з аборигенним хатським населенням утво­рився етнос, який отримав від хатів ім’я хетів та сформував у сере­дині XVIII століття до н. е. могутню Хетську державу. Остання багато в чому перейняла культурні та політичні традиції хатів та їх ім’я (звід­си й стародавня назва держави хетів - Країна Хаті, або просто Хаті). На початку Стародавнього царства, у першій половині XVIII століття до н. е., хетський цар міста Куссара Анітта завойовує та об’єднує об­ласті Анатолії із центрами ассирійських торговельних колоній - міста­ми Неса, Хаттусас, Бурусханда. Засновником власне Хетської держа­ви історична традиція вважає правителя Куссари Табарну (Лабарну), який силою зброї скорив сусідні області, поширивши володіння хетів від Середземного до Чорного морів. Табарна призначає правителями васальних міст своїх родичів. Ім’я засновника царства стало царським титулом, хетські царі називали себе табарнами. Передаючи царську владу, вони призначали своїх синів табарнами. Спадкоємець Табарни - Хаттусілі І (він же Табарна ІІ) переносить столицю із Куссари на північ, до Хатуссу, яка залишається столицею хетів безпосередньо до падіння їх держави. За правління Хаттусілі І та його спадкоємця Мурсілі І вій­ськова міць Стародавнього царства сягає найвищого підйому. Мурсілі І розпочинає успішний завойовницький похід до Вавилону, поклавши кінець правлінню першої вавилонської династії. З цього часу Хетська держава стала в один ряд із великими державами Ближнього Сходу. Проте до кінця XVI століття до н. е., наприкінці правління Мур- сілі І, міць Стародавнього царства підривається зростанням сепаратиз­му правителів міст, міжусобицями в царському оточенні, кревною помстою, двірськими переворотами (Мурсілі І вбито в результаті двір­ської змови). Північні області держави піддаються спустошливим на­бігам каскайських гірських пастушачих племен, від Хетського царства відпадають раніше завойовані області.

У період Середнього царства (XV - початок XIV століття до н. е.) зростає роль південних районів країни з лувійським та хуритським населенням. У цей час сильний вплив на хетів справляє хуритське царство Мітанні. У період Нового царства (XIV - початок XII століття до н. е.) його переважним етнічним елементом стають споріднені урар­там хурити, правлять ним хуритські царі. Хетське царство етнічно стає хуритським, однак зберігаються попередня назва держави, її тра­диції. Як офіційна використовується мова хетів (хуритські царевичі при народженні отримували хуритські імена, а при сходження на пре­стол - хетські). За правління хуритських царів Суппілуліума І (по­чаток XIV ст. до н. е.), Мурсілі II та Хаттучілі III відроджується вій­ськова могутність Хетського царства, воно підкорює собі царство Мітанні, сирійські царства Халаб, Каркемиш. Після битви при Кадеші (1312 рік до н. е.) Єгипет був змушений визнати гегемонію Хетського царства у Північній Сирії. У цей період Хетське царство стає у ряд таких лідерів Стародавнього світу як Єгипет, Вавилон, Ассирія.

Наприкінці ХШ століття до н. е. Хетська держава переживає кризу. Постійні війни підривають господарство країни та її військову міць. За цих умов Хетська держава не витримує натиску каскських племен, особливо тих, що вторглися із заходу, з країни Аххіява («Акайваша»), «народів моря», тобто ахейців Мікенської Греції. До 1200 року до н. е. Хетська держава пала, її столиця Хатусса була зруйнована індоєвро­пейськими (але не хетто-лувійської групи) племенами мушків. Злив­шися з урартами та хуритами, мушки утворили вірменський народ, передавши йому індоєвропейську мову. Після падіння Хатусси Східна Мала Азія запустіла на декілька століть.