§ 4. Право Хетської держави

У розкопках на місці колишньої столиці хетів Хаттуси було зна­йдено багато таблиць із текстами хетських законів. З них повністю збереглися дві таблиці, що містили двісті статей, а також «Закон про порядок спадщини престолу та про найважливіші злочини», ухвалений царем Телепіну (1525-1500 роки до н. е.) на дорадчих зборах Хетсько­го царства, «Дарча грамота царя Арнуванди ІІ на рабів, худобу та землі», «Інструкція храмовим людям про становище рабів перед господарем та вільних перед богом», а також деякі фрагменти інших правових доку­ментів.

Першу таблицю, що містила сто статей, названо в оригіналі: «Якщо людина, таблиця батька мого, сонця». Другу таблицю, яка також міс­тила сто статей, іменовано: «Якщо виноградна лоза». Тексти обох таблиць сучасні вчені розглядають як цілісну серію і тому зазвичай нумерують підряд. Хетське право не було суворо уніфікованим, про що свідчить розпорядження хетським начальникам гарнізонів: «По­дібно тому, як у різних країнах, де застосовували смертну кару, нехай його стратять, а в тих містах, де його піддавали вигнанню, нехай ви­женуть його». Предметом правового регулювання були майнові від­носини, порядок землеволодіння, шлюбно-сімейні стосунки, спадку­вання, вартість товарів та послуг, злочини проти особи, власності, релігійні злочини. Найбільшу кількість статей присвячено розкрадан­ню майна, худоби (61 стаття), шлюбно-сімейному праву, поземельним відносинам.

До «конституційного» права належав закон Телепіну про порядок спадкування престолу: царську владу успадковували сини за старшин­ством, а за відсутності синів - чоловіки принцес. Інтерес становлять статті, присвячені злочинам та покаранням. Відплатою за найважливі­ші злочини встановлюється, як правило, грошова та матеріальна ком­пенсація і тільки в деяких випадках - смертна кара (непідкорення су­довому рішенню царя або сановника, повстання раба проти свого господаря, зґвалтування поза будинком заміжньої жінки, перелюбство, скотолозтво). В Інструкції храмовим людям передбачаються суворі по­карання для рабів: «... якщо раб своєму господареві досаждає, то він його або вбиває, або позбавляє носа, очей, вух, або він його притягує до відповіді разом з його дружиною, його синами, його братом, його се­строю, його кумою, чи то його раб або рабиня. І тоді засуджують його публічно та розглядають його як ніщо; і якщо він тоді вмирає, то він вмирає не один: його родину також ховають із ним». Імовірно, така від­плата передбачалась і для вільного, якщо він «досаждає почуттям бога»: «... хіба бог карає його одного перед собою? Хіба не разом із його дру­жиною, його сином, його нащадками, його родиною, його рабами, його рабинями, його великою рогатою худобою, його дрібною худобою карає він його перед собою? Та не зносить він його цілком?»

^[1] Герни, О. Р. Хеттьі [Текст] / О. Р. Герни. - М., 1987.

^[2] Фрезер, Дж. Д. Золотая ветвь [Текст] / Дж. Д. Фрезер. - 1986.

^[3] Фрезер, Дж. Д. Указ. праця.