10.7.Поняття природних монополій та суміжних ринків. Державне регулювання їх діяльності

Природною монополією є стан товарного ринку, при якому задово­лення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’яз­ку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару із збільшенням обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробля­ються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (по­слуги), ніж попит на інші товари (послуги) (далі — товари).

Суміжним ринком є товарний ринок, що не перебуває у стані при­родної монополії, для суб’єктів якого реалізація вироблених товарів або використання товарів інших суб’єктів господарювання неможливе без безпосереднього використання товарів, що виробляються (реалізують­ся) суб’єктами природних монополій.

Законодавство України про природні монополії складається із За­кону України «Про природні монополії»¹ від 20 квітня 2000 р., Пові­тряного кодексу України, Кодексу торговельного мореплавства України, законів України: «Про захист економічної конкуренції»; «Про Анти­монопольний комітет України»; «Про транспорт»; «Про телекомуніка­ції»; «Про поштовий зв’язок»; «Про трубопровідний транспорт»; «Про залізничний транспорт»; «Про захист від недобросовісної конкуренції»; «Про електроенергетику», інших законів України, що встановлюють особливості здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про природні монополії» діяль­ність суб’єктів природних монополій здійснюється у таких сферах:

-   транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

-   транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

-   транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

-   передачі та розподілу електричної енергії;

-   користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

-   управління повітряним рухом;

-   централізованого водопостачання та водовідведення;

-   централізованого постачання теплової енергії;

-   спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропор­тів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік суб’єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень. Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12 грудня 2006 р. затверджено Положення про складання та ведення переліку суб’єктів природних монополій.

Згідно із ст. 6 Закону України «Про природні монополії» до суміж­них ринків належать:

-   постачання природного газу та інших речовин, транспортування яких здійснюється трубопровідним транспортом;

-   зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємниць­кої діяльності із зберігання природного газу (ліцензійними умовами);

-   внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів за­лізничним, повітряним, річковим та морським транспортом;

-   виробництво електричної енергії в обсягах, що перевищують рі­вень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підпри­ємницької діяльності з виробництва електричної енергії (ліцензійними умовами);

-   постачання електричної енергії;

-   виробництво теплової енергії (крім випадків, коли вона викорис­товується виключно для внутрішньовиробничих потреб) в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здій­снення підприємницької діяльності з виробництва теплової енергії (ліцензійними умовами).

Регулювання діяльності суб’єктів природних монополій у сферах, визначених чинним законодавством, здійснюється національними ко­місіями регулювання природних монополій, які утворюються і функ­ціонують відповідно до Закону України «Про природні монополії». У випадках, установлених законом, регулювання діяльності суб’єктів природних монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Якщо діяльність суб’єктів природних монополій, яка підлягає ре­гулюванню згідно із Законом України «Про природні монополії», спря­мована на задоволення потреб окремого регіону, то функції регулюван­ня діяльності суб’єктів природних монополій, визначені цим Законом, можуть бути делеговані в установленому порядку Раді міністрів Авто­номної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям з наданням їм повноважень, перед­бачених ст. 14 цього Закону.

Органом регулювання у сфері зв’язку є Національна комісія з питань регулювання зв’язку, яка утворюється відповідно до Закону України «Про телекомунікації».

Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції у сферах природних монополій здійснюєть­ся Антимонопольним комітетом України відповідно до його компе­тенції.

Громадський контроль за діяльністю суб’єктів природних моно­полій здійснюють об’єднання споживачів у порядку, встановленому законодавством.

Державне регулювання діяльності суб’єктів природних монополій у сферах, визначених у ст. 5 Закону України «Про природні монополії» здійснюється шляхом: ліцензування; регулювання цін і тарифів; забез­печення рівного доступу споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій; при залученні інших засобів регулюючого впливу, передбачених законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1995 р. № 135 затверджено Положення про державне регулювання цін (тари­фів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народ­ного споживання, роботи і послуги монопольних утворень. Положення визначає порядок державного регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги суб’єктів природних монополій та суб’єктів господа­рювання, які порушують вимоги антимонопольного законодавства України, встановлюючи монопольні або дискримінаційні ціни.

Рішення про запровадження та скасування державного регулюван­ня цін на продукцію монопольних утворень, за винятком продукції, ціни на яку регулюються рішеннями Кабінету Міністрів України, при­ймається:

на загальнодержавних ринках — Мінекономіки разом з Антимоно- польним комітетом;

на регіональних — Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністра­ціями разом із відповідними органами Антимонопольного комітету.

Регулювання цін на продукцію монопольних утворень здійснюєть­ся шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, гранич­них рівнів торговельних надбавок і постачальницько-збутових націнок, граничних нормативів рентабельності, або шляхом запровадження обов’язкового декларування зміни цін.

При запровадженні регулювання цін монопольні утворення зобов’язані подати у встановлені відповідним органом терміни: відо­мості про запланований рівень цін; калькуляцію собівартості продукції із розшифровкою матеріальних і трудових витрат; відомості про об­сяги виробництва (фактичні за минулий і поточний роки та планові на поточний рік); дані про запланований і досягнутий розмір прибутків від реалізації продукції, а також про розмір прибутків, рентабельність у цілому по підприємству; пояснювальну записку.

У разі запровадження обов’язкового декларування зміни цін моно­польні утворення можуть змінювати ціну на продукцію тільки після декларування цієї зміни, реєстрації нового розміру ціни. Рішення щодо рівня цін приймається відповідними органами у 20-денний термін піс­ля одержання матеріалів щодо обґрунтування зміни цін. Рішення щодо запровадження чи скасування державного регулювання цін, реєстрації декларованих цін (тарифів) або їх зміни надсилається монопольному утворенню, відповідному органу Антимонопольного комітету та орга­ну державного контролю за цінами.

Регулювання цін (тарифів) не поширюється на продукцію, що екс­портується, нову продукцію, виготовлену із застосуванням запатенто­ваного винаходу та високоефективної технології, створеної спеціально для цієї продукції (протягом трьох років з моменту постановки її на виробництво).