19. Поняття зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД). Предмет і методи правового регулювання ЗЕД

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) — це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. У свою чергу, господарська діяльність — це будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару. Під товаром розуміється будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі) (ст.1 Закону від 16.04.1991 р. “Про зовнішньоекономічну діяльність”). Таким чином, ЗЕД, відповідно до Закону про ЗЕД, не виходить за межі товарного обороту, носить оплатний характер. Разом з тим, відповідно до цього Закону, ЗЕД не обмежується підприємницькою діяльністю, іншими словами, може мати неприбутковий характер і не відповідати іншим ознакам підприємництва, хоча, на практиці, такі операції (наприклад, безпроцентна позичка) мають незначну питому вагу в порівнянні з зовнішньоекономічними операціями підприємницького характеру.
Істотно інше визначення ЗЕД наводиться в частині першій ст. 377 Господарського кодексу України: “Зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині першій статті 139 цього Кодексу, та/або робочою силою”. Частина перша ст. 139 ГК визначає використовуваний у Кодексі термін “майно” як “сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів”.
Під господарською діяльністю в ГК розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша ст.З). Згідно зі ст. 55 Кодексу, суб'єктами господарювання є господарські організації, зареєстровані у встановленому порядку, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, зареєстровані як підприємці, і структурні одиниці господарських організацій. Таким чином, особи і структурні одиниці, зареєстровані або створені не по законодавству України, не охоплюються застосовуваним у Господарському кодексі поняттям “суб'єкти господарювання ”.
Закон про ЗЕД не дає визначення “суб'єктів господарської діяльності” України, але, з іншого боку, визначає суб'єктів ЗЕД в Україні (ст.З Закону про ЗЕД). Іноземні ж суб'єкти господарської діяльності визначаються як суб'єкти господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України. Постійне місцезнаходження — це місцезнаходження офіційно зареєстрованого головного органу управління (контори) суб'єкта господарської діяльності, а постійне місце проживання — це місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом) (ст.1 Закону про ЗЕД).
Ознакою ЗЕД є територіальна ознака, тобто можливість здійснення господарської діяльності за межами України. З іншого боку, ЗЕД може здійснюватися на території України. Так, наприклад, експорт не обов'язково пов'язаний з вивезенням товарів за межі України (ст. 1 Закону про ЗЕД). Тому істотною ознакою ЗЕД є участь іноземного суб'єкта господарської діяльності. У якості останнього передбачається будь-яка іноземна юридична або фізична особа вже остільки, оскільки вона вступає у взаємини із суб'єктом господарської діяльності України. Іноземна особа не зобов'язана доводити, що відповідно до її національного законодавства вона є суб'єктом господарської діяльності, хоча в деяких випадках законодавством України передбачається надання іноземних реєстраційних документів (наприклад, при оформленні договору про спільну інвестиційну діяльність на території України).
Наявність іноземного учасника — загальна ознака ЗЕД. Однак можливі ситуації, коли цей учасник ще не вступив у правовідносини, але, з огляду на його потенційну участь, уже на цьому етапі варто розглядати господарську діяльності як ЗЕД. Крім того, можлива діяльність суб'єкта ЗЕД без участі іноземного суб'єкта господарської діяльності і навпаки, наприклад, при створенні дочірніх підприємств іноземних суб'єктів в Україні або українських суб'єктів за кордоном, коли іншим учасником правовідносин є не суб'єкт господарської діяльності, а державний або інший уповноважений орган, що здійснює реєстрацію. Можливі й інші правовідносини без участі другого партнера — суб'єкта господарської діяльності, але при наявності якого-небудь іноземного елемента (іноземної території, іноземного товару, іноземної валюти та ін.), наприклад, при транзиті, при ввезенні через межі України товарів у спеціальні (вільні) економічні зони України і вивезенні з них товару. Такого роду діяльність слід вважати ЗЕД у широкому сенсі. До сфери ЗЕД у широкому сенсі належить і діяльність іноземних суб'єктів, де є присутнім український елемент (українська територія, товар українського походження, український персонал тощо), але не бере участь суб'єкт ЗЕД України. При подібному підході, такі операції, як, наприклад, надання безоплатної міжнародної допомоги, також варто розглядати як зовнішньоекономічні, хоча вони і не згадуються в Законі про ЗЕД (Закон від 22.10.1999 р. “Про гуманітарну допомогу”).
Якщо до предмета правового регулювання ЗЕД у широкому сенсі включаються відносини у сфері господарської діяльності з іноземним елементом, то методами правового регулювання тут виступають методи диспозитивний (приватно-правовий) та імперативний (публічно-правовий). Диспозитивний метод виявляється на “горизонтальному” рівні, де регулювання здійснюється за допомогою договорів (угод, контрактів) їх рівноправними сторонами з потенційною можливістю звернення за захистом до держави (держав) або до уповноважених міжнародних організацій. Імперативний метод виявляється на “вертикальному” і “діагональному” рівнях. На “діагональному” рівні здійснюються правовідносини між суб'єктом господарської діяльності і державою (його органами). Предметом таких відносин є встановлення (зміна) умов ЗЕД і застосування цих умов. Нарешті, на “вертикальному” рівні здійснюються відносини між вищестоящими і підлеглими органами державного управління ЗЕД. Таким чином, у відносинах публічно-правового характеру у сфері ЗЕД суб'єкти господарської діяльності можуть або взагалі не приймати участі, або в них може брати участь лише один суб'єкт господарської діяльності. У таких відносинах може безпосередньо і не бути присутнім іноземний елемент, однак вони повинні бути, принаймні, пов'язаними з таким елементом.