31.1. Штрафні санкції: поняття, ознаки та правове регулювання

Визначення, розмір і порядок застосування штрафних санк­цій регламентуються ст. 230—234 ГКУ.

Відповідно до ст. 230 ГКУ штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний спла­тити в разі порушення ним правил здійснення господарської ді­яльності, невиконання або неналежного виконання господар­ського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій

Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначе­ний розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сто­рін забороняється. Якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення по­в'язане з виконанням державного контракту, або виконання зо­бов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету Укра­їни чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосо­вуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

•    за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектнос­ті) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20 % вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

•    за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня в розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допу­щено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій та­кож за інші порушення окремих видів господарських зобов'я­зань.

Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санк­ції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьо­му розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотко­вому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відно­шенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його вико­нання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, по­слуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений у судовому порядку за заявою заінтересо­ваної сторони відповідно до вимог ГКУ.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встано­влюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ста­вкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньо­господарських відносинах за порушення зобов'язань, визнача­ється відповідним суб'єктом господарювання — господарською організацією (ст. 231 ГКУ).

У ст. 232 ГКУ встановлюється порядок застосування штраф­них санкцій.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язан­ня встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Законом або договором можуть передбачатися такі випадки:

•    коли допускається стягнення тільки штрафних санкцій;

•    коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад штрафні санкції;

•    коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське пра­вопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а в передбачених законом випадках — уповноважений орган, наділений господарською ком­петенцією.

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами спра­вляються до дня сплати суми цих коштів кредитору, якщо зако­ном або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити від­сотки за час прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або догово­ром, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язан­ня мало бути виконано.

У передбачених законом випадках штрафні санкції за порушен­ня господарських зобов'язань стягуються судом у дохід держави.

Якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити роз­мір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим уча­сникам господарських відносин, суд з урахуванням інтересів бо­ржника може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ст. 233 ГКУ).

Сплата штрафних санкцій за невиконання або неналежне ви­конання господарського зобов'язання не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених у ч. 3 ст. 193 ГКУ.

 

31.2. Оперативно-господарські санкції: визначення, види, підстави і порядок застосування

У ст. 235 ГКУ встановлюється, що за порушення господар­ських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасни­ків господарських відносин можуть застосовуватись оператив­но-господарські санкції — заходи оперативного впливу на право­порушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторона­ми зобов'язання в односторонньому порядку.

До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, мо­жуть бути застосовані лише оперативно-господарські санкції, передбачені договором.

Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

У господарських договорах сторони можуть передбачати ви­користання таких видів оперативно-господарських санкцій:

•    одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною із звільненням її від відповідальності за це в разі порушення зобов'язання другою стороною;

•    відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежно або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

•    відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

•    відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подаль­шого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кре­дитором за зобов'язанням (списання з рахунка боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продук­цію тощо);

•    встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додатко­вих гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

•    відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин зі стороною, яка порушує зобов'язання.

Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у ч. 1 ст. 236 ГКУ, не вичерпний. Сторони можуть передбачати в договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Підставою для застосування оперативно-господарських санк­цій є факт порушення господарського зобов'язання другою сто­роною. Оперативно-господарські санкції застосовуються сторо­ною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому поряд­ку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобо­в'язання.

Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-го­сподарських санкцій визначається договором. У разі незгоди із застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду із заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватись од­ночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санк­цій (ст. 237 ГКУ).