30.1. Відшкодування збитків: загальне поняття, склад і розмір

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господар­ської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки су­б'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою сто­роною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення гос­подарської діяльності другою стороною (ст. 224 ГКУ).

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

•    вартість втраченого,  пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

•    додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єк­там, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матері­алів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

•    неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати в разі належ­ного виконання зобов'язання другою стороною;

•    матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, пе­редбачених законом.

Законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за мі­сцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а якщо вимогу не задоволено в добровільному порядку, — на день подання до суду відповідного позову про стягнення збит­ків.

З оглядом на конкретні обставини суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків з урахуванням цін на день винесення рішення суду.

Сторони господарського зобов'язання мають право за взаєм­ною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді від­соткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Забороняється погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх від­повідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися мето­дики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господа­рювання.

Склад збитків, що підлягають відшкодуванню у внутрішньо­господарських відносинах, визначається відповідними суб'єкта­ми господарювання — господарськими організаціями з ураху­ванням специфіки їх діяльності (ст. 225 ГКУ).

 

30.2. Умови, порядок і види відшкодування збитків

Відповідно до ст. 226 ГКУ учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжи­ти необхідних заходів запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або зменшення їх роз­міру, а якщо збитки завдано іншим суб'єктам, — зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки добровільно в пов­ному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна не­відкладно повідомити про це другу сторону. У противному разі ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків, якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зроби­ла цього, крім випадків, якщо законом або договором не перед­бачено інше.

Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобо­в'язання.

У разі невиконання зобов'язання про передання їй індивідуаль­но визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управ-нена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або відшкодування останньою збитків.

У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (на­дати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, і вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобо­в'язання.

Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання (ч. З ст. 193 ГКУ).

Відповідно до ст. 227 ГКУ уразі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобо­в'язаний відшкодувати збитки суб'єкту, якому завдано збитків.

Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу. Дер­жавні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'яза­ні вжити заходів стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних праців­ників підприємства відповідно до вимог законодавства про пра­цю (ст. 228 ГКУ).

Учасник господарських відносин уразі порушення ним грошово­го зобов'язання не звільняється від відповідальності через немож­ливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених ГКУ та законами України.

Розмір збитків обчислюється у валюті, в якій здійснювались або повинні бути виконані розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом.

У разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в інозем­ній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий екві­валент суми збитків у гривнях за офіційним курсом Національ­ного банку України на день висунення вимог.