Глава 28. Визнання суб'єкта підприємництва банкрутом
28.1. Загальне поняття і ознаки неспроможності суб'єкта підприємництва
У разі нездатності суб'єкта підприємництва після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов'язання перед іншими особами, територіальною громадою або державою інакше як через відновлення його платоспроможності цей суб'єкт (боржник) визнається неспроможним.
Нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури вважається банкрутством.
Суб'єктом банкрутства (далі — банкрутом) може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності. Не можуть бути визнані банкрутом казенні підприємства, а також відокремлені структурні підрозділи господарської організації.
Щодо банкрутства державних комерційних підприємств законом передбачаються додаткові вимоги та гарантії права власності українського народу (ст. 209 ГКУ).
28.2. Кредитори неплатоспроможних боржників
Кредиторами неплатоспроможних боржників є суб'єкти, які мають підтверджені відповідно до законодавства вимоги до боржника щодо грошових зобов'язань, включаючи кредиторів, вимоги яких повністю або частково забезпечені заставою. Правами кредиторів щодо неплатоспроможних боржників користуються також зазначені законом органи справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) (ст. 210 ГКУ).
Якщо до одного боржника мають грошові вимоги одночасно два або більше кредиторів, вони утворюють збори (комітет) кредиторів відповідно до вимог закону.
28.3. Заходи запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва
У ст. 211 ГКУ встановлюється, що засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів запобігання його банкрутству.
Власники майна державного (комунального) або приватного підприємства, засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, що виявився неплатоспроможним боржником, кредитори та інші особи в межах заходів запобігання банкрутству вказаного суб'єкта можуть подати йому фінансову допомогу в розмірі, достатньому для погашення його зобов'язань перед кредиторами, включаючи зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), і відновлення платоспроможності цього суб'єкта (до-судова санація).
Подання фінансової допомоги боржнику передбачає його обов'язок взяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, які подали допомогу, у порядку, встановленому законом.
Досудова санація державних підприємств здійснюється за рахунок бюджетних коштів, обсяг яких встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови здійснення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, наділеним господарською компетенцією щодо боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
28.4. Санкції, що застосовуються до неплатоспроможного боржника
У передбачених законом випадках до неплатоспроможного боржника застосовуються такі процедури:
• розпорядження майном боржника;
• мирова угода;
• санація (відновлення платоспроможності) боржника;
• ліквідація банкрута.
Санація боржника або ліквідація банкрута здійснюється з дотриманням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.
З дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство реорганізація юридичної особи — боржника власником (уповноваженим ним органом), а також передання майна боржника до статутного фонду допускаються лише у випадках та порядку, передбачених законом (ст. 212 ГКУ).
28.5. Майнові активи неплатоспроможного боржника
З метою врегулювання заборгованості неплатоспроможного боржника у зазначених процедурах використовуються майнові активи, які належать йому на підставі речових та зобов'язальних прав, а також права інтелектуальної власності.
До складу ліквідаційної маси включаються також майнові активи осіб, які відповідають за зобов'язаннями неплатоспроможного боржника відповідно до закону або установчих документів боржника (ст. 213 ГКУ).
28.6. Державна політика з питань банкрутства
Державну політику із запобігання банкрутству, забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності суб'єкта підприємництва або визнання його банкрутом щодо державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 %, а також суб'єктів підприємництва інших форм власності у передбачених законом випадках здійснює орган державної влади з питань банкрутства.
Орган державної влади з питань банкрутства сприяє створенню організаційних, економічних та інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності суб'єктів підприємництва — боржників або визнання їх банкрутами. Повноваження органу державної влади з питань банкрутства визначаються законом.
Передбачені ГКУ процедури щодо неплатоспроможних боржників не застосовуються до казенних підприємств. До державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації.
У передбачених законом випадках не застосовуються процедури банкрутства щодо комунальних підприємств.
Щодо окремих категорій суб'єктів підприємництва законом можуть бути визначені особливості регулювання відносин, пов'язаних з банкрутством.
Відносини, пов'язані з банкрутством, учасниками яких є іноземні кредитори, регулюються законодавством України з урахуванням відповідних положень міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (ст. 214 ГКУ).
28.7. Відповідальність за порушення законодавства про банкрутство
У ст. 215 ГКУ встановлюється, що в передбачених законом випадках суб'єкт підприємництва — боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи юридично відповідальні за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
Фіктивним банкрутством визнається завідомо неправдива заява суб'єкта підприємництва до суду про нездатність виконати зобов'язання перед кредиторами та державою. Встановивши факт фіктивного банкрутства, тобто фактичну платоспроможність боржника, суд відмовляє боржникові в задоволенні заяви про визнання банкрутом і застосовує санкції, передбачені законом.
Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, спричинена цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.
Приховування банкрутства, фіктивне банкрутство або умисне доведення до банкрутства, а також неправомірні дії у процедурах неплатоспроможності, пов'язані з розпорядженням майном боржника, що завдали істотної шкоди інтересам кредиторів та держави, зумовлюють кримінальну відповідальність винних осіб відповідно до закону.
Контрольні питання
1. Наведіть визначення господарських зобов'язань, видів та підстав їх виникнення.
2. Господарській договір: умови, форми і порядок укладення.
3. Порядок зміни та розірвання господарських договорів.
4. Порядок припинення господарських зобов'язань.
5. Загальні умови виконання господарських зобов'язань.
6. Забезпечення виконання господарських зобов'язань.
7. Порядок припинення та розірвання господарських зобов'язань.
8. Наведіть визначення поняття і ознаки неплатоспроможності суб'єктів підприємництва.
9. Заходи запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва.
10. Процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника.
11. Основні заходи державної політики з питань банкрутства.
12. Які види юридичної відповідальності передбачені за порушення законодавства про банкрутство?