25.1. Загальні умови укладення договорів, що зумовлюють господарські зобов'язання

У ст. 179 ГКУ визначається, що майново-господарські зобо­в'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єкта­ми — юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи ви­конавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні догово­ри), а у визначених законом випадках затверджувати типові до­говори.

Укладення господарського договору обов'язкове для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у передбачених зако­ном випадках, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язко­вості укладення договору для певних категорій суб'єктів госпо­дарювання чи органів державної влади або органів місцевого са­моврядування .

При укладенні господарських договорів сторони можуть ви­значати зміст договору на основі:

•    вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджу­вати на власний розсуд будь-які умови договору, що не супе­речать законодавству;

•    примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною зго­дою змінювати окремі умови, передбачені примірним догово­ром, або доповнювати його зміст;

•    типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів Украї­ни, чи у передбачених законом випадках іншим органом дер­жавної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

•    договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти в разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Зміст договору, що укладається на підставі державного замов­лення, повинен відповідати цьому замовленню.

Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів елект­роенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а в передбачених законом випадках також інші су­б'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обо­в'язкові умови таких договорів.

Господарські договори укладаються за правилами, встановле­ними Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ та нормативно-правовими актами щодо окре­мих видів договорів.

 

25.2. Істотні умови господарського договору

Відповідно до ст. 180 ГКУ зміст господарського договору ста­новлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямова­ною на встановлення, зміну або припинення господарських зобо­в'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сто­ронами в передбачених законом порядку та формі досягнуто зго­ди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів цього виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну і строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визна­чати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість про­дукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язко­вих для сторін нормативних документів, а в разі їх відсутнос­ті — у договірному порядку з додержанням умов, що забезпечу­ють захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна в господарському договорі визначається в порядку, вста­новленому ГКУ, законами та актами Кабінету Міністрів Украї­ни. За згодою сторін у господарському договорі може бути перед­бачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, по­слуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки по­рівняно з нормативними.

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодав­ства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін змі­ни умов договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укла­дення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. За­кінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

 

25.3. Загальний порядок укладення господарських договорів

У ст. 181 ГКУ визначається загальний порядок укладення господарських договорів.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограма-ми, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом під­твердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладен­ня цього виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою зі сто­рін. Якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог ч. 1 ст. 181 ГКУ і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторо­на, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжнос­тей, про що робиться застереження в договорі, та у двадцяти­денний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, у цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною і включити в договір усі прийняті пропозиції, а ті роз­біжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена в письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона — виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (ро­біт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що за­лишились неврегульованими, то пропозиції другої сторони вва­жаються прийнятими.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов госпо­дарського договору, такий договір вважається неукладеним (та­ким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визнача­ються нормами Цивільного кодексу України.

 

25.4. Особливості укладення деяких видів договорів

У ст. 182 ГКУ розглядаються особливості укладення поперед­ніх договорів. Зокрема, визначається, що за попереднім догово­ром суб'єкт господарювання зобов'язується в певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього дого­вору, укласти основний господарський договір на умовах, перед­бачених попереднім договором. Попередній договір повинен міс­тити умови, що дають змогу визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх до­говорів не застосовується загальний порядок укладення госпо­дарських договорів. Якщо сторона, яка уклала попередній дого­вір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право ви­магати укладення такого договору в судовому порядку. Передба­чене попереднім договором зобов'язання укласти основний договір припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна зі сторін не надішле проект та­кого договору другій стороні. Відносини щодо укладення поперед­ніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з ураху­ванням особливостей, передбачених ГКУ. Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.

У ст. 183 ГКУ регламентується укладення господарських до­говорів за державним замовленням. Договори за державним за­мовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання — виконавцями державного замовлення та дер­жавними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються гос­подарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замов­ника з виконавцем щодо виконання державного замовлення. Держава в особі Кабінету Міністрів України є гарантом за зобо­в'язаннями державних замовників. Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому ст. 181 ГКУ (загальний порядок укла­дення господарських договорів), з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа. Ухиляння від укладення договору за державним замовленням є порушен­ням господарського законодавства і зумовлює відповідальність, передбачену ГКУ та відповідними законами України. Спори, що пов'язані з укладенням договору за державним замовленням, у тому числі при ухилянні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку. Виконавець держав­ного замовлення звільняється від обов'язку укладення держав­ного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення не­дійсним.

У ст. 184 ГКУ розглядаються особливості укладення госпо­дарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, при-мірних і типових договорів. При укладенні господарського дого­вору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений з ініціативи будь-якої зі сторін у строки, погоджені сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватись у спрощений спосіб або у формі єдиного документа з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого ст. 181 ГКУ. Укладення го­сподарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 ГКУ (загальні умови укладення договорів, що породжують гос­подарські зобов'язання), не інакше як шляхом викладення до­говору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимо­гами ст. 181 ГКУ та відповідно до правил, встановлених норма­тивно-правовими актами щодо застосування примірного або ти­пового договору.

Щодо укладення господарських договорів на біржах, ярмар­ках та публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення з урахуван­ням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарок та публічних торгів (ст. 185 ГКУ).

Порядок укладення організаційно-господарських договорів висвітлено у ст. 186 ГКУ.

Договірне оформлення організаційно-господарських зобов'я­зань може здійснюватись учасниками господарських відносин як на основі вільного волевиявлення сторін, так і на основі примірних договорів, якщо укладення таких договорів передбачено відповід­ними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб укладен­ня організаційно-господарських договорів забороняється.

У ст. 187 ГКУ передбачається укладення господарських до­говорів за рішенням суду. Спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням або догово­рів, укладення яких обов'язкове на підставі закону та в інших встановлених законом випадках, розглядаються судом. Інші перед-договірні спори можуть бути предметом розгляду суду, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані уклас­ти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рі­шенням суду не визначено інше.

 

25.5. Порядок зміни і розірвання господарських договорів

Зміна і розірвання господарських договорів в односторонньому порядку забороняються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розір­вати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи ро­зірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання про­позиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) дого­вору або в разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, дого­вір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чиннос­ті цим рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (ст. 188 ГКУ).