Розділ VI Особливості правового регулювання відносин в окремих галузях господарювання Глава 23. Правова регламентація господарсько-торговельної діяльності
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 
Хозяйственное право - Гайворонський, Жушман Господарське право України

 

§ 1. Поставка

Діяльність суб'єктів господарювання, що здійснюється ними у сфері товарного обігу, є господарсько-торговельною, спрямованою на ре­алізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народ­ного споживання. Залежно від ринку, в межах якого здійснюється то­варний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як внут­рішня або зовнішня торгівля.

Суб'єкти господарювання можуть здійснювати господарсько-тор­говельну діяльність в таких різновидах: матеріально-технічне постачан­ня і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; продаж і пере­дача в оренду засобів виробництва.

Правовими формами реалізації продукції є господарські договори поставки, купівлі-продажу, постачання енергетичними та іншими ре­сурсами. Ці договори належать до тих договорів, що спрямовані на пе­редачу майна у власність, повне господарське відання, оперативне управління.

Договори поставки, купівлі-продажу, постачання енергетичними та іншими ресурсами укладаються в процесі здійснення господарської діяльності. Реалізація суб'єктами господарювання товарів суб'єктам, які не здійснюють господарської діяльності, відбувається за правилами про договори купівлі-продажу.

За договором поставки одна сторона — постачальник — зобов'я­зується передати (поставити) в зумовлені строки другій стороні — по­купцеві — товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і спла­тити за нього певну грошову суму.

Як уже зазначалося, для забезпечення державних потреб у продукції законодавство окремо регламентує відносини, що при цьому складають­ся. Закон України «Про поставки продукції для державних потреб»1 встановлює загальні правові та економічні принципи формування, розміщення і виконання на договірній основі замовлень держави на поставку продукції. Державне замовлення слід розглядати як засіб дер­жавного регулювання економіки для формування обсягу продукції, не­обхідної для державних потреб.

Для визначення основних ознак, притаманних договору поставки, слід порівняти його з договорами купівлі-продажу. Договір поставки відрізняється від договору купівлі-продажу за такими ознаками:

1. Продавцем (постачальником) в договорі поставки є суб'єкт гос­подарювання. Постачальник продає товари, які він виробляє або заку­повує для поставки.

2.   Мета придбання товару — друга основна ознака. Договором по­ставки визнається договір, за яким товар придбавається або для вико­ристання в господарській діяльності (для переробки, наступного про­дажу), або для діяльності, не пов'язаної з особистим, домашнім вико­ристанням товару. Із мети купівлі випливає, що і друга сторона договору поставки — покупець — є суб'єктом господарювання.

3.   Як характерну ознаку договору поставки можна назвати й трива­лий характер взаємовідносин сторін. Поставка продукції може здійсню­ватися неодноразово, окремими партіями.

У договір поставки нерідко включаються умови про надання послуг або виконання робіт. Наприклад, договір поставки складного обладнан­ня доповнюється умовами про шефмонтаж. Такий договір слід визна­вати змішаним (до правового регулювання якого належать як норми про договір поставки, так і норми про виконання робіт).

Правові норми, що регулюють відносини за договором поставки, містяться в Господарському кодексі України. Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення у виробів народного спо­живання, а також особливі умови поставки окремих видів товарів, ма­ють бути затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Сторонами договору поставки виступають постачальник і покупець. Постачальником, як уже зазначено, може бути як виробник, так і по­середницька організація; покупцями — будь-які організації — юридичні особи, які придбавають товари для здійснення як господарської, так і іншої діяльності, не пов'язаної з особистим споживанням. Фізичні осо­би — підприємці можуть придбавати товари за договором поставки для підприємницьких цілей.

Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також вироби, визначені індивідуальними ознаками.

У разі поставки готових виробів, що включають різні деталі, ком­плектуючі вироби, виготовлені іншими підприємствами, застосовується кооперована поставка. Із підприємств одного виробничого циклу вирізняються: 1) головне, що поставляє закінчений виріб (головний постачальник); 2) підприємства-суміжники, які поставляють складові частини цього виробу; 3) покупець. Господарські відносини, які вини­кають між учасниками кооперованої поставки, оформляються за допо­могою низки договорів. При цьому головний постачальник відповідає як за виконання власних зобов'язань, так і за зобов'язання суміжників.

Укладаючи договори, сторони є вільними у виборі контрагентів і визначенні умов договору. Договір укладається і відповідно до держав­ного замовлення. Він є єдиним юридичним фактом, на підставі якого виникає зобов'язання по поставці товару. Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних пра­вил щодо тлумачення термінів «Інкотермс»1.

Традиційним способом укладення договору поставки є письмова розробка документа і підпис його сторонами. Пропозицію укласти до­говір поставки може зробити будь-яка сторона — як постачальник, так і покупець.

Зміст договору становлять права і обов'язки його сторін. Сторони при звичайному договорі поставки самостійно виробляють умови дого­вору. Істотними є умови, без яких неможливо виконати зобов'язання. До таких умов, як правило, відносять: асортимент, кількість, якість то­варів; строки поставки і ціну; порядок приймання товарів; відпо­відальність за неналежне виконання зобов'язань за договором; форму і порядок розрахунків за поставлену продукцію.

Сторони в договорі передусім визначають строки і кількість про­дукції, що поставляється. Договори можуть бути як довгострокові, що укладаються на строк понад один рік, так і короткострокові, які укла­даються на строк до одного року. Якщо в договорі строк його дії не ви­значений, він вважається укладеним на один рік.

Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуван­ням необхідності ритмічного і безперебійного постачання товарів спо­живачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі має бути передбачений по­рядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік.

Сторонами може бути передбачено поставку товарів окремими партіями. В такому разі строком (періодом) поставки продукції вироб­ничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народ­ного споживання — місяць. Вони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

Кількість товарів також визначається за згодою сторін. Вони постав­ляються згідно зі специфікацією, де зазначається повний асортимент продукції, що поставляється. Розрізняють груповий і розгорнутий асор­тимент. При груповій номенклатурі товари позначаються за узагальнени­ми ознаками (трикотажні вироби), при розгорнутій — за видовими озна­ками (трикотажні вироби — сукні, костюми певного фасону, сорту тощо).

Продукція, що поставляється, має відповідати за якістю1 стандар­там, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визнача­ють у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Номери та індек­си стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо таку документацію не опубліковано в за­гальнодоступних виданнях, її копії на вимогу покупця повинні додава­тися постачальником до примірника договору, що належить покупцеві.

При відсутності в договорі умов щодо якості товарів вона визна­чається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

Якщо якість поставленої продукції нижча, ніж вимагається стандар­том, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари вже опла­чені, — вимагати повернення оплаченої суми. При можливості усуну­ти недоліки поставлених товарів без повернення їх постачальнику по­купець має право вимагати від нього їх усунення в місці, де перебуває товар, або зробити це своїми засобами за рахунок постачальника.

У разі поставки товарів, які відповідають стандартам чи технічним умовам, але виявилися нижчого сорту, ніж було домовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для то­варів відповідного сорту, або відмовитися від їх прийняття і оплати.

При відмові покупця від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) чи умовам до­говору, постачальник зобов'язаний розпорядитися ними в десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, — протягом 24 годин з мо­менту одержання повідомлення покупця про відмову від товарів. Якщо постачальник у зазначений строк не розпорядиться товарами, покупець має право реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають реалізації на місці в усіх випадках.

Строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених товарів, які не могли бути виявленими при звичайному їх прийманні, та пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з цими недоліка­ми мають визначатися законодавством відповідно до Господарського кодексу України.

Стандартами чи технічними умовами передбачаються строки для встановлення покупцем у належному порядку зазначених недоліків (га­рантійні строки). Сторони можуть погодити в договорі гарантійні стро­ки, що будуть більш тривалими порівняно з передбаченими стандарта­ми чи технічними умовами.

Гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчислюється від дня виготовлення товару, а гарантійний строк експлуатації — від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше року з дня одер­жання виробу покупцем. Постачальник гарантує якість товару в ціло­му. Гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вва­жається рівним гарантійному строку на основний виріб, якщо інше не передбачено договором або стандартами (технічними умовами) на ос­новний виріб.

Постачальник зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти ви­робу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем правил експлуатації або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.

Господарським кодексом України передбачена відповідальність по­стачальника в разі поставки виробів неналежної якості. Покупець має право стягнути з нього штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних товарів, якщо інше не передбачено законом чи договором (статті 231, 269 ГК України).

Стандарти, технічні умови можуть передбачати також комплектність товарів, що поставляються. Договором може бути передбачено постав­ку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що входять до комплекту. Якщо комплектність не визначена стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися договором.

Уразі поставки некомплектних виробів постачальник зобов'язаний на вимогу покупця доукомплектувати їх у двадцятиденний строк після одержання вимоги або замінити комплектними виробами, якщо сторо­нами не погоджено інший строк. До укомплектування виробу або його заміни покупець має право відмовитися від його оплати, а якщо товар уже оплачений, вимагати в установленому порядку повернення сплаче­них сум. Якщо постачальник у встановлений строк не замінить його комплектним, покупець має право відмовитися від товару.

Прийняття покупцем некомплектних виробів не звільняє поста­чальника від відповідальності, яка є такою самою, як і відповідальність за поставку неякісних товарів.