Глава LII НОТАРІАЛЬНИЙ ПРОЦЕС
Глава LII НОТАРІАЛЬНИЙ ПРОЦЕС
§ 1. Поняття нотаріального процесу
§ 2. Принципи нотаріального процесу
§ 3. Суб’єкти нотаріального процесу
§ 4. Стадії нотаріального процесу
§ 5. Загальні правила вчинення нотаріальних дій
§ 1. Поняття нотаріального процесу
Нотаріальна діяльність за своїм характером є процесуальною, бо сучасний нотаріат — розгалужена система спеціальних правозастосов- чих органів, діяльність яких являє собою різновид державної юрисдикції з правових питань.
Застосування права необхідне, коли правовідносини, що виникають, повинні пройти контроль з боку держави в особі її компетентних органів або коли для виникнення правовідносин потрібно спеціальне встановлення наявності або відсутності конкретних фактів, коли треба формально закріпити ті чи інші дії, оформити їх як юридично значущі факти з одночасною перевіркою їх правильності та законності, що й має місце в діяльності нотаріату.
У межах нотаріального процесу можуть здійснюватися правовий захист та охорона тільки за відсутності спору, бо нотаріальна діяльність — форма безспірної юрисдикції. Неможливість вирішення нотаріатом спорів про право обумовлює особливості встановленого для нотаріального процесу і властивого тільки йому процесуального порядку діяльності.
Оскільки нотаріат — особливий правозастосовчий, юрисдикційний орган, його діяльність слід розглядати як особливий вид державної діяльності, що провадиться у певному процесуальному порядку. Відносини, що виникають у зв’язку із здійсненням нотаріальної діяльності між нотаріатом та фізичними, юридичними особами з приводу посвідчення юридичних фактів (правочинів), вжиття заходів щодо охорони спадкового майна і видачі свідоцтв про право на спадщину тощо, за своїм характером є процесуальними, спрямованими на вирішення матеріально-правових питань, віднесених до його компетенції.
Таким чином, нотаріальна процесуальна діяльність — це право- застосовча, юрисдикційна діяльність, у межах якої компетентним органом — нотаріусом вирішується конкретна нотаріальна справа, а результатом є правозастосовчий нотаріальний акт, що містить висновок про наявність певного права у заінтересованої особи або юридичного факту.
Нотаріальний процес — форма здійснення цієї діяльності, вид юридичного процесу, що являє собою встановлений законом порядок вчинення нотаріальних дій. Зміст нотаріального процесу складають такі процесуальні дії нотаріусів або осіб, що до них дорівнюються, та інших учасників нотаріального процесу, якими реалізуються їх процесуальні права та обов’язки.
Нотаріальний процес характеризується низкою ознак, властивих юридичному процесу.
Перш за все нотаріальний процес — це розгляд певної юридичної справи. У результаті вчинення нотаріальних дій юридичні права та обов’язки осіб, стосовно яких ці дії були вчинені, санкціонуються державою, документам надається офіційне значення, що дає змогу вказаним особам набувати певного статусу і здійснювати певні дії (наприклад, успадковувати майно за заповітом).
Нотаріальний процес можна характеризувати і як діяльність, пов’ язану з учиненням операцій із нормами права, тобто це різновид правозастосовної діяльності, коли відповідний державний орган або посадова особа повинні безпосередньо використовувати норми права для вирішення конкретної юридичної справи. При цьому слід враховувати, що застосовуються одночасно норми і матеріального, і процесуального права. Нотаріус повинен, встановивши фактичні обставини з конкретної справи за допомогою доказів, застосувати відповідну правову норму. Всі дії вчиняються у заздалегідь встановленій послідовності і за чітко регламентованими правилами, відступ від яких призводить до недійсності нотаріального акта.
Нотаріальний процес — правова форма діяльності уповноважених на те органів держави та посадових осіб. Вчинення нотаріальних дій здійснює чітко встановлене коло осіб. Їх конкретний склад та обсяг компетенції встановлені Законом «Про нотаріат»[1] (далі — Закон) (статті 1, 3, 34-38, 40 Закону). Порушення правил, що визначають компетенцію щодо вчинення нотаріальних дій, тягне несприятливі процесуальні наслідки — визнання вчинених дій недійсними (наприклад, зазначених у ст. 9 Закону).
Нотаріальний процес як різновид юридичного процесу — це діяльність, результати якої обов’язково оформлюються у відповідних процесуальних актах — документах. Чіткий розподіл функцій між учасниками нотаріального процесу та їх офіційний характер викликають необхідність у певних засобах закріплення результатів, отриманих у ході розгляду юридичної справи.
Так, відповідно до ст. 48 Закону при посвідченні правочинів, засвідченні вірності копій документів і виписок з них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу, а також при посвідченні часу пред’явлення документа на відповідних документах вчиняються посвідчувальні написи. На підтвердження права на спадщину, права власності, посвідчення фактів, що фізична особа є живою, про перебування її у певному місці, тотожності фізичної особи з особою, зображеною на фотокартці, про прийняття на збереження документів видаються відповідні свідоцтва. Стаття 89 регулює питання про зміст виконавчого напису. Крім того, відповідно до ст. 52 Закону всі нотаріальні дії, що вчиняються нотаріусом або посадовою особою виконавчого комітету, реєструються у реєстрах нотаріальних дій.
У випадках, коли нотаріус згідно із статтями 5 и 49 Закону відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, він повинен на прохання заінтересованої особи не пізніше як у триденний строк винести постанову про таку відмову. Посадові особи органів місцевого самоврядування викладають підстави відмови у письмовій формі.
Таким чином, результатом нотаріально-процесуальної діяльності можуть бути два види документів: ст. 48 встановлює перелік актів, що фіксують застосування норм матеріального права, а ст. 49 передбачає винесення іншого за своїм правовим характером документа, який фіксує відсутність умов для застосування норм матеріального права та неможливість виникнення або припинення процесу з цієї підстави.
Юридичний процес і нотаріальний процес як його різновид — діяльність, що викликає об’єктивну потребу у процедурно-процесуальній регламентації, яка є гарантією правильного, швидкого і ефективного розгляду справи та постанови законного й обґрунтованого рішення.
Урешті-решт, нотаріальний процес — діяльність, яка безпосередньо пов’ язана з необхідністю використання різних методів і засобів юридичної техніки. Щодо цього в нотаріальному процесі існує система вимог, які пред’ являються до провадження, що містяться у Правилах ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 31 грудня 2008 р. Ці Правила встановлюють єдиний для державних та приватних нотаріусів порядок ведення нотаріального діловодства, складання і оформлення службових документів. Порядок складання нотаріальних свідоцтв і посвідчувальних написів, ведення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, а також інших книг, пов’ язаних із вчиненням нотаріальних дій, регулюється також Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Усе це дозволяє характеризувати нотаріальний процес як специфічну правову форму діяльності, суть якої полягає в тому, що в її межах здійснюється застосування правових норм шляхом реалізації нотаріатом юрисдикційних повноважень.
Оскільки нотаріальний процес — різновид юридичного процесу і зводиться до передбаченого законом порядку вчинення нотаріальних дій, він характеризується структурно складним змістом. Елементами нотаріального процесу є його суб’єкти, стадії та провадження, які дають змогу окреслити просторово-часові межі та предметний зміст цієї форми діяльності.