Глава XLI ОКРЕМІ ВИКОНАВЧІ ДІЇ

§ 1. Звернення стягнення на майно боржника

§ 2. Звернення стягнення на будинки

§ 3. Звернення стягнення на майно і грошові суми боржника, що знаходяться в інших осіб або належать боржникові від інших осіб

§ 4. Звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію та стипендію боржника

§ 5. Звернення стягнення на майно боржника — юридичної особи

§ 6. Розподіл стягнутих сум між стягувачами

§ 7. Виконання рішень про передачу певних предметів і здійснення певних дій

 

 

§ 1. Звернення стягнення на майно боржника

Першочерговість звернення стягнення на майно боржника встанов­лена законодавством.

У стадії виконання рішень під майном слід розуміти: 1) речі борж­ника, що знаходяться у нього і в інших осіб, на які закон дозволяє звернення стягнення; 2) грошові суми, які знаходяться у боржника і в інших осіб або належні боржникові від інших осіб; 3) цінності. Закон встановлює перелік майна, на яке не може бути звернене стягнення (додаток до Закону України «Про виконавче провадження»), що гаран­тує задоволення потреб боржника і його утриманців у предметах пер­шої необхідності.

Закон встановлює певні способи звернення стягнення на майно боржника, а саме: арешт (опис), вилучення та примусова реалізація.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертаєть­ся на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах бан­ків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що зна­ходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.

Питання про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), а також питання про звер­нення стягнення на грошові кошти боржника, що знаходяться на його рахунках в установах банків та інших фінансових установах, при ви­конанні рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за поданням державного виконавця, погодженим із начальником відділу державної виконавчої служби.

Це питання вирішується негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця на підставі ст. 377 ЦПК.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне борж­никові інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладене стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звер­нути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на ко­шти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів не вказано певного номера рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження зобов’язаний винести постанову про звернення стягнення на майно боржника, яку не пізніше трьох днів надсилає сторонам.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звер­тається на його частку, що визначається судом за поданням державно­го виконавця згідно з правилами ст. 379 ЦПК.

Арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні забо­рони розпоряджатися ним, а у разі потреби — в обмеженні права ко­ристування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам. Види, обсяг і строк обмеження встановлю­ються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з ура­хуванням властивостей майна, його значення для власника чи воло­дільця, необхідності використання та інших обставин.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відпо­відальність зберігача майна, передбачену законом.

Арешт застосовується:

для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає на­ступній передачі стягувачеві або реалізації;

для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;

при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через п’ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для про­дажу негайно після накладення арешту.

Цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, виявлені при опису, на які накладено арешт, підлягають обов’язковому вилученню і негайно пе­редаються на зберігання установам Національного банку України. Арешт на цінні папери накладається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Державний виконавець зобов’язаний подбати про забезпечення умов реалізації майна боржника, які не зачіпають його законних ін­тересів.

При проведенні опису складається акт. В акті опису необхідно вказати майно, на яке звертається стягнення, його характерні ознаки й оцінку як кожної речі, так і всього описаного майна. Крім того, в акті опису необхідно вказати майно, що залишається боржнику та його сім’ї як предмети першої необхідності, а також зазначити все інше майно, на яке стягнення не звертається. Акт опису підписується державним виконавцем, понятими, зберігачем майна, стягувачем, боржником, іншими особами, що були присутні при накладенні арешту на майно. У разі відмови від підпису сторін чи інших осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в акті. Акт опису і арешту майна складається в двох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, а другий — видається боржнику під розписку на першому примірнику, що залишається у державного виконавця.

При проведенні опису боржник має право зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу.

Державний виконавець зобов’язаний задовольнити вимоги борж­ника, якщо вони не порушують інтересів стягувача і не ускладнюють виконання рішення.

Оцінка майна боржника провадиться державним виконавцем, якщо вартість майна не перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами, а також у разі оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повіт­ряних, морських та річкових суден.

Якщо оцінити окремі предмети складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника на реалізацію за оцінкою, проведеною державним виконавцем, останній запрошує суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання для визначення вартості майна. Витрати на призначення суб’єкта оці­ночної діяльності — суб’єкта господарювання несе сторона, яка оспо­рює оцінку майна, проведену державним виконавцем.

Для проведення оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, по­вітряних, морських, річкових суден та майна, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний викона­вець залучає суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Сторони мають право оскаржити оцінку майна до суду.

Описане і не вилучене при складанні акта опису майно передаєть­ся на зберігання боржнику або іншим особам, призначеним державним виконавцем — зберігачеві, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржникові, стягувачеві, а у випадках, коли обов’язок зберігання майна покладено на іншу особу, — також зберігачеві.

Зберігачем описаного майна державний виконавець призначає іншу особу у випадках, коли боржник, члени його сім’ї або представник боржника — юридичної особи відмовились прийняти майно на збері­гання, були відсутніми при проведенні опису майна, а також за наяв­ності обставин, що не дають змогу передати вказаним особам майно на зберігання.

Зберігач, якщо ним призначено не боржника або члена його сім’ ї, одержує за зберігання майна винагороду, розмір якої встановлюється за угодою зберігача з державним виконавцем.

Особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним ко­ристуватися, якщо особливості цього майна у разі користування не призведуть до його знищення або зменшення цінності.

За потреби державний виконавець може опечатати предмети, вклю­чені до акта опису й арешту майна, що передається на зберігання, та заборонити або обмежити право користування майном. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його зна­чення для власника чи зберігача, потреби використання та інших об­ставин. Користування предметами одягу та предметами індивідуаль­ного вжитку забороняється.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відпо­відальність зберігача майна, передбачену законом.

Державний виконавець, виявивши розтрату, відчуження, утаюван­ня чи підміну переданого на збереження майна, складає про це акт і звертається з поданням до суду чи в органи прокуратури за місцем виконання рішення для вирішення питання про притягнення зберігача описаного майна до відповідальності.

У разі присудження стягувачеві предметів, зазначених у виконав­чому документі, державний виконавець вилучає ці предмети у борж­ника і передає їх стягувачеві, про що складає акт передачі. У разі знищення речі, що мала бути передана стягувачеві в натурі, державний виконавець складає акт про неможливість виконання, який є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Отримавши виконавчий документ про присудження стягувачеві предметів, державний виконавець у встановлений строк виносить по­станову про відкриття виконавчого провадження і встановлює борж­нику строк для добровільного виконання рішення. Одночасно в по­станові вказуються час та місце примусового виконання рішення про передачу стягувачеві присуджених предметів, якщо рішення не буде виконано добровільно, а також попередження стягувачеві про повер­нення йому виконавчого документа, якщо він протягом двох разів не з’ явиться на виконання без поважних причин.

Якщо боржник не виконав рішення добровільно, то державний виконавець вилучає у нього в присутності понятих предмети, зазна­чені у виконавчому документі, і передає їх стягувачеві, про що складає акт вилучення у боржника предметів, зазначених у рішенні суду, та передачі їх стягувачу у трьох примірниках. Перший примірник зали­шається у виконавчому провадженні, інші — вручаються стягувачеві та боржникові під розписку на першому примірнику.

У випадку письмової відмови стягувача від одержання предметів, ви­лучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, державний виконавець повертає зазначені предмети боржникові під роз­писку і виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Звернення стягнення на майно завершується його реалізацією. Реаліза­ція арештованого майна, за винятком майна, виключеного за законом з обі­гу та визначеного у ч. 8 ст. 55 Закону, здійснюється спеціалізованими орга­нізаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між Державною виконавчою службою та спеціалізованими орга­нізаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах.

Якщо передане торговельним організаціям майно не буде продане протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці. Державний викона­вець переоцінює майно за участю представника торговельної органі­зації у присутності стягувача і боржника чи їх представників. Неявка стягувача або боржника не є підставою для припинення дії державно­го виконавця з переоцінки майна. Якщо у місячний строк після пере­оцінки майно не буде продано торговельною організацією, державний виконавець повідомляє про це стягувача і пропонує йому визначитися щодо залишення за собою непроданого майна.

Якщо стягувач у п’ ятнадцятиденний строк письмово не заявить про своє бажання залишити за собою непродане майно, арешт з майна знімається, воно повертається боржникові, а виконавчий документ у разі відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути зверне­но стягнення, повертається стягувачеві без виконання.

Якщо стягувач виявив бажання залишити за собою непродане майно, то він зобов’язаний у 15-денний строк з дня повідомлення державного виконавця про виявлення бажання залишити за собою не- продане майно, внести на депозитний рахунок органу державної ви­конавчої служби різницю між вартістю непроданого майна та сумою коштів, які підлягають стягненню на його користь, якщо вартість не- проданого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. З перерахованих стягувачем коштів оплачу­ються витрати, пов’язані з проведенням виконавчих дій, стягується виконавчий збір, а залишок коштів повертається боржнику.

Боржник має право визначити, в якій послідовності необхідно про­давати майно. У разі коли від продажу частини майна буде виручено суму, достатню для задоволення вимог стягувача, сплати виконавчого збору, витрат на здійснення виконавчих дій, штрафу, подальший продаж арештованого майна припиняється. Вимоги боржника щодо черговос­ті продажу майна не приймаються державним виконавцем, якщо вна­слідок їх задоволення виникнуть перешкоди чи додаткові труднощі для виконання або подовжиться його строк.