§ 3. Судовий наказ як форма судового рішення

Судовий наказ як заключний акт у цивільній справі відповідно до законодавства є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог у порядку наказного проваджен­ня (ч. 1 ст. 95 ЦПК).

У процесуальній літературі ведуться дискусії щодо кваліфікації судового наказу як особливої форми судового рішення і про статус судового наказу як акта правосуддя. Так, С. В. Щербак відмічає, що з таким законодавчим визначенням не можна погодитись, оскільки поняття «судовий наказ» і «судове рішення» не збігаються, мають різний зміст і різне значення. Автор також зазначає: судовий наказ є судовою постановою, що видається суддею одноособово^[13]. Н. І. Маслєннікова висловила думку, що судовий наказ не слід змішувати з такими по­становами суду першої інстанції, як рішення і ухвали, які виносяться в результаті вирішення по суті матеріально-правових вимог та про­цесуальних питань. Він виноситься судом поза межами тих процесу­альних проваджень, які передбачають дотримання загального регла­менту судового захисту, він є лише швидким засобом приведення в дію державного примусу і в точному розумінні не є правозастосовчим актом^[14].

Г. А. Жилін, навпаки, зазначає, що за своєю цільовою спрямованіс­тю та основними властивостями судовий наказ по суті не відрізняєть­ся від рішення, і підкреслює, що позиція Н. І. Маслєннікової суттєво принижує значення судового наказу як акта правосуддя, який забез­печує ефективний захист прав громадян та організацій. Дійсно, про­довжує автор, постанова про видачу судового наказу виноситься у спро­щеному порядку без проведення судового розгляду, але це не означає, що при цьому взагалі відсутнє встановлення та дослідження фактичних обставин, наявність яких необхідна для застосування відповідних про­цесуальних та матеріальних норм^[15]. Схожу позицію висловив В. М. Жуйков, який зазначає, що за своєю суттю та призначенням су­довий наказ є не тільки правозастосовчим актом і актом правосуддя, а й різновидом судового рішення в його узагальненому розумінні^[16].

Треба погодитись із думкою авторів, які вважають, що судовий на­каз не можна змішувати ні з рішенням, ні з ухвалою суду, оскільки він є все ж таки самостійним актом суду. Інша справа, що за своєю сутніс­тю судовий наказ не є актом правосуддя.

Н. О. Громошина правильно звертає увагу, що прирівнювати, ото­тожнювати судовий наказ та рішення означає не помічати очевидних і принципових відмінностей між цими судовими актами^[17]. До такого висновку приводить і аналіз окремих статей ЦПК. По-перше, у ст. 208 ЦПК визначено тільки два види судових рішень — рішення та ухвали, про судовий наказ зовсім не йдеться, хоча в ч. 1 ст. 95 ЦПК законода­вець і кваліфікує судовий наказ як особливу форму судового рішення. По-друге, ч. 2 ст. 103 ЦПК встановлює, що судовий наказ має відпо­відати вимогам, що пред’являються до виконавчого документа, вста­новленим Законом України «Про виконавче провадження».

За своїм значенням, юридичною силою, наслідками судовий наказ має певні формальні тотожні ознаки із рішенням суду:

1)  судовий наказ — акт, винесений органом судової влади, в якому відбиваються його владні повноваження;

2)  судовий наказ — акт захисту цивільних прав;

3)  судовий наказ — процесуальний документ, оскільки чинне за­конодавство передбачає вимоги до його процесуально-документального оформлення;

4)  судовий наказ — є обов’ язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, ор­ганізацій, посадових чи службових осіб та громадян.

Разом з тим існують відмінності між рішенням і судовим наказом. Так, рішення може бути постановлено за будь-якими заявленими пра­вовими вимогами, а в наказному проваджені судом вирішується лише визначене коло вимог, які передбачені законом. Рішення ґрунтується на доказах, наданих сторонами, які досліджувалися в судовому засі­данні. На відміну від цього судовий наказ ґрунтується на наданих за­явником документах, які не оспорюються боржником при розгляді справи. У рішенні суду обов’язково вказуються обставини, що були встановлені судом і які стали підставою для його прийняття, а судовий наказ не містить мотивів суду, в ньому тільки вказується закон, на під­ставі якого боржник зобов’язаний здійснити певні дії. У судовому наказі, на відміну від судового рішення, яке виноситься в позовному провадженні, є лише вступна і резолютивна частини, а описова та мотивувальна частини відсутні. Будь-яке рішення може бути оскарже­не в апеляційному порядку на підставах, передбачених законом. Судо­вий наказ може бути скасований за заявою боржника судом першої інстанції, і тоді справа надалі буде розглядатися в порядку позовного провадження. В окремих випадках судовий наказ може бути оскарже­ний в апеляційному порядку.

Закон досить ретельно регламентує зміст судового наказу (ст. 103 ЦПК). У ньому зазначаються: дата видачі наказу; найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ; ім’я (наймену­вання) стягувача і боржника, їх місце проживання або місцезнаходжен­ня; посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги; сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також розрахунковий рахунок боржника (юридичної особи) в уста­нові банку, з якого повинні бути стягнені грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником; сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь із боржника; відомості про по­рядок та строки подання заяви про скасування судового наказу. Судовий662

наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановле­ним Законом України «Про виконавче провадження», та обов’язково містити положення про дату видачі судового наказу стягувачу, дату набрання судовим наказом законної сили та строк пред’ явлення судо­вого наказу до виконання. Зазначені відомості вносяться до судового наказу в день його видачі стягувачу для пред’явлення до виконання. Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у справі, а другий скріплюється печаткою суду і видається стягувачеві після набрання ним законної сили.